Рішення № 93534490, 14.12.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/14786/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплат боргу(недоїмки) від 21.02.2020.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 26.08.2020 дізнався про винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 на суму 26 539,26 грн. із якою позивач не погоджується та вважає її протиправною. Зазначив, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте у 2015 році подав заяву про припинення підприємницької діяльності у зв`язку із офіційним працевлаштуванням та з цього часу не звітував до органів доходів і зборів та вважав, що не має обов`язків зі сплати податків і зборів як суб`єкт господарювання. Після офіційного працевлаштування згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464-VI) він є застрахованою особою та єдиний внесок за нього як застраховану особу сплачує роботодавець у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, а сплата єдиного внеску від діяльності, яку він фактично не здійснював, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску, що не відповідає меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

Позивач просив при вирішенні даного спору врахувати висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 та позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги заперечив. В обґрунтування цієї позиції вказав, що згідно з інтегрованою карткою платника податків позивачу нараховано єдиний внесок за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. та по 2457,18 грн. щоквартально у 2018 році.

Оскільки ОСОБА_1 , будучи фізичною особою-підприємцем, не сплачував у встановлені строки єдиний внесок, то на підставі статті 25 Закону №2464-VI та даних Автоматизованої інформаційної системи (АІС) “Податковий блок” ОСОБА_1 07 лютого 2019 року сформована та надіслана на податкову адресу фізичної особи-підприємця вимога №Ф-6188-17 на суму 18276,72 грн., яка 16 квітня 2019 року повернулася на адресу контролюючого органу. Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, ця вимога вважається врученою платнику та оскільки у десятиденний строк ОСОБА_1 суму недоїмки не сплатив, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив її у судовому порядку, то вже узгоджену вимогу від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17 скеровано до підрозділу державної виконавчої служби для примусового виконання.

Поряд з цим, заборгованість збільшилась (за перший – третій квартали 2019 року підлягало до сплати позивачем по 2754,18 грн. щоквартально), а тому 15 листопада 2019 року сформовано вимогу №Ф-6188-17 на суму боргу 26 539,26 грн.

Однак, вимога від 15 листопада 2019 року №Ф-6188-17 є скасованою на підставі рішення ДПС України від 27 січня 2020 року №3425/6199-00-08-06-01-06, яким, зокрема, ГУ ДПС у Волинській області зобов`язано винести нову вимогу.

Відповідач також вказав, що ОСОБА_1 мав офіційний статус фізичної особи-підприємця до 06 листопада 2019 року – до припинення підприємницької діяльності внаслідок внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому у позивача був обов`язок, встановлений статтею 6 Закону №2464-VI, зі сплати єдиного внеску; цей внесок він повинен був сплачувати до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У розумінні статті 4 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці є окремими платниками єдиного внеску; фізичні особи-підприємці як наймані працівники не звільняються від обов`язку сплачувати єдиний внесок та подавати звітність за себе як за суб`єкта господарювання.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Крім того, зазначив, що на розгляді Восьмого апеляційного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги від 07 лютого 2019 року №Ф-6188-17, у зв`язку із чим просив закрити провадження у справі.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 17 вересня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець; як платник єдиного внеску з 29 серпня 2005 року перебуває на обліку у Луцькій державній податковій інспекції (надалі – Луцьке управління ГУ ДПС у Волинській області). 06 листопада 2019 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (запис №21980060004026279).

07 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області (правонаступником якого є ГУ ДПС у Волинській області) сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-6188-17 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18 276,72 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 8448,00 грн. за 2017 рік (704,00 грн. х 12 місяців); 9828,72 грн. за 2018 рік (819,06 грн. х 12 місяців або по 2457,18 грн. щокварталу).

30 вересня 2019 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18 276,72 грн., яка набрала законної сили 30 вересня 2019 року, скерувавши її до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.

15 листопада 2019 року ГУ ДПС у Волинській області, у зв`язку із збільшенням заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску, сформувало вимогу №Ф-6188-17 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26 539,26 грн. Відповідно до розрахунку боргу (недоїмки) сума боргу становить 18 276,72 грн. за 2017-2018 роки та, крім того, по 2754,18 грн. щокварталу за перший-третій квартали 2019 року.

ОСОБА_1 вимоги від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17У та від 15 листопада 2019 року №Ф-6188-17 оскаржив в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України від 27 січня 2020 року №3425/6199-00-08-06-01-06 скарга ОСОБА_1 задоволена частково: скасована вимога від 15 листопада 2019 року №Ф-6188-17 як така, що сформована з порушенням пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції №449; одночасно зобов`язано ГУ ДПС у Волинській області сформувати та направити платнику нову вимогу. Крім того, рішенням ДПС України від 16 березня 2020 року №9497/6199-00-08006-01-06 за скаргою ОСОБА_1 повідомлено, що вимога від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17У є узгодженою, а тому не підлягає адміністративному оскарженню, але може бути оскаржена у судовому порядку.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 21.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформовано нову вимогу про сплату боргу №Ф-#N/A У, згідно якої станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску становить 26 539,26 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок – сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску – максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”), з 1 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, недоїмка за спірною вимогою від 21.02.2020 №Ф-#N/A У становить 26 539,26 грн., в тому числі: 18 276,72 грн. за 2017-2018 роки та 8 262,54 грн. за I-III квартали 2019 року.

Разом з тим, з відомостей трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 з 08 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2018 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “Тигрес” (ідентифікаційний код юридичної особи 38143461).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що вимога від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 276,72 грн., якою охоплювався період нарахування єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки вже була предметом розгляду Волинського окружного адміністративного суду в справі №140/5514/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 276,72 грн. за 2017-2018 роки задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 30 вересня 2019 року №Ф-6188-17У в частині недоїмки у сумі 15 819, 54 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів перебування у трудових відносинах у жовтні-грудні 2018 року (протягом повного місяця року).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, щодо нарахування єдиного соціального внеску в розмірі 8 262,54 грн. за I-III квартали 2019 року, судом встановлено наступне.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 з 09.04.2019 прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів 2 класу Луцького районного відділення екстреної медичної допомоги, де і працює по даний час.

Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 21.02.2020 №Ф-#N/A У про сплату боргу (недоїмки) в частині нарахування єдиного соціального внеску в 2019 році у сумі 5 508,36 грн. за квітень-вересень 2019 року (918,06 грн. х 6 місяців).

При цьому, ОСОБА_1 не надав суду доказів перебування у трудових відносинах у січні-березні 2019 року (протягом повного місяця року).

Отже, оскільки підприємницька діяльність позивачем у вказаному періоді не була припинена у встановленому законом порядку, найманим працівником він не був, то відповідно до пункту 3 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI позивач мав обов`язок сплатити єдиний внесок за січень-березень 2019 року за себе як за фізичну особу-підприємця, навіть якщо він не отримував доходів від такої діяльності, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, тобто 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяці).

Спірна вимога сформована відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів у зв`язку із несплатою позивачем мінімального страхового внеску як обов`язкового платежу згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI, а тому посилання позивача на обов`язковість проведення відповідачем документальної перевірки є безпідставним.

Суд звертає увагу, що 10 червня 2016 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 “Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Порядок №422).

Згідно пункту 3 розділу І Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі – ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу пункт 1 розділу ІІ Порядку №422).

Також, суд враховує, що Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (Інструкція №449; наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом №2464-VI і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Зважаючи на наведене, з урахуванням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2020, спірна вимога в частині сплати недоїмки (боргу) з єдиного внеску у сумі 5211, 36 грн. (2457,18 грн. за жовтень-грудень 2018 року та 2754,18 грн. за січень-березень 2019 року) не суперечить закону та меті встановлення єдиного соціального внеску, так-як позивач як фізична особа-підприємець не забезпечив сплату за себе мінімального страхового внеску у жовтні-грудні 2018 року та січні-березні 2019 року.

Суд наголошує, що вимога про сплату єдиного внеску у розмірі, що не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць, стосується фізичних осіб-підприємців незалежно від того, на якій системі оподаткування вони перебувають.

Відтак, з урахуванням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 та встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд не знаходить підстав для висновків про протиправність спірної вимоги в частині недоїмки у сумі 5211, 36 грн., в тому числі: 2457,18 грн. за жовтень-грудень 2018 року та 2754,18 грн. за січень-березень 2019 року.

Варто зауважити, що відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Тому помилковими є доводи позивача про застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першою статті 245 КАС України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Встановлені обставини справи, перевірені письмовими доказами, дають підстави стверджувати, що вимога ГУ ДПС у Волинській області від 21.02.2020 №Ф-#N/A У про сплату недоїмки (боргу) є протиправною в частині нарахування єдиного внеску у сумі 21 327,90 грн. та як протиправна підлягає скасуванню у цій частині; в решті позовних вимог відсутні підстави для задоволення позову. Отже, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом згідно з квитанцією від 17.09.2020 №81 позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору в сумі 675,67 грн. (пропорційно до задоволених вимог – 80, 36%).

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 21 лютого 2020 року №Ф-#N/A У в частині недоїмки у сумі 21 327,90 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 675 (шістсот сімдесят п`ять) гривень 67 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484, адреса: 43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4.

Суддя Ю.Ю. Сорока