Рішення № 93522654, 24.11.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/147/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої - судді Білінської Г.Б.

за участі секретаря Терех У.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до до Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування частково ухвали Львівської міської ради,

у с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР, у якому просить визнати незаконним та скасувати п.3 ухвали 5 сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 10.11.2016 року №1257, визнати протиправними дії Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо зміни статусу земельної ділянки /проїзду/ між будинками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 із земель загального користування на землі міста в проекті землеустрою щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову покликається на те, що є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка батькові була відведена для будівництва будинку та господарських споруд на підставі рішення виконкому Куликівської районної ради депутатів трудящих Львівської області №291 від 03.08.1957 року. Розміщення входу до будинку було заплановано зі сторони спірного проїзду. Даний проїзд був зазначений на генеральному плані міста в 1957 році. План забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 був погоджений головним архітектором 20.02.1958 року. В лютому 2017 році, коли позивачка була запрошена на узгоджувальну комісію, їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 подала заяву голові узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів про погодження меж земельної ділянки в АДРЕСА_1 і такі були погоджені протоколом №28 від 03.02.2017 року. Після її звернення до Львівської міської Ради була проведена перевірка з виїздом на місце службових осіб Львівської міської ради, після чого узгоджувальна комісія ЛМР 29.09.2017 року ухвалила відмінити прийняте рішення узгоджувальної комісії в частині узгодження меж, оскільки заїзд на земельну ділянку по АДРЕСА_1 можливий лише через земельну ділянку площею 0,0060 га між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Отримавши дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки, такий позивачкою було виготовлено, але не погоджений Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР, оскільки в проект землеустрою, де відповідно до картографічних даних міста зазначалось про дорогу загального користування - заїзд до будинку, були внесені Управлінням земельних ресурсів виправлення на землі міста. Оскаржуваною ухвалою надано дозвіл третім особам на виготовлення документацій із землеустрою щодо приватизації спільного заїзду, який передбачений як заїзд/прохід/ до будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Вважає таке рішення незаконним, а дії Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР протиправними, та просить скасувати наданий дозвіл третім особам на виготовлення проекту землеустрою, як таке, що не відповідає вимогам земельного законодавства.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві. У своїх поясненнях додатково зазначили, що третім особам оскаржуваною ухвалою передається у приватну власність дорога загального користування. Заїзд до будинку позивачки було утворено в 1957 році, коли відводилась земельна ділянка під будівництво будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка під будівництво ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 була відведена пізніше в 1959 році і з цього часу заїзд став спільним для двох господарств та використовується до даного часу. ОСОБА_2 використовує спільний заїзд як стоянку для автомашин з часу отримання в 2012 році у власність разом із ОСОБА_3 частини будинку та земельної ділянки. При прийнятті оскаржуваної ухвали було порушено процедуру, яка встановлена відповідачем та в переліку осіб, яким надається дозвіл оскаржуваною ухвалою на виготовлення документації вказано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які до відповідача із заявами про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не звертались. Позивачка зазначила, що про прийняття оскаржуваної ухвали стало їй відомо у лютому місяці 2017 року, коли була запрошена на засідання узгоджувальної комісії щодо розгляду звернення ОСОБА_2 про погодження меж та на якому було погоджено межі протоколом №28 від 03.02.2017 року. Після неодноразових скарг до ЛМР, голови ЛМР було подано адміністративний позов до Шевченківського районного суду м. Львова в серпні місяці 2017 року про скасування незаконної ухвали, скасування рішення Львівської міської ради в особі узгоджувальної комісії оформлене протоколом №28 від 03.02.2017 року, визнання протиправними дії Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР щодо зміни статусу земельної ділянки. Коли справа вже знаходилась в суді, узгоджувальна комісія для вирішення земельних спорів відмінила протоколом №48 від 29.09.2017 року прийняте на підставі звернення ОСОБА_2 рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів згідно протоколу №28 від 03.02.2017 року. Верховним Судом прийнято остаточне рішення у справі 23.12.2019 року, яким судові рішення скасовані та справу провадженням закрито, оскільки суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Представники відповідачів - Львівської міської ради та Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради у судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи судом, направили відзиви на позовну заяву, у яких висловили свою позицію в заперечення позову.

Треті особи та їх представник в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про слухання справи. До суду третіми особами надано пояснення на позов, якими вони просять відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивачки та представника позивачки, дослідивши надані суду письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.03.2015 року.

На підставі рішення виконкому Куликівської районної ради депутатів трудящих Львівської області від 03.08.1957 за №291 земельна ділянка була відведена для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 . Батькові позивача - ОСОБА_5 було погоджено план забудови земельної ділянки головним архітектором міста Львова 20.02.1958 року . Згідно плану забудови було передбачено заїзд до будинку АДРЕСА_1 та вхід до будинку із вказаного заїзду. Існування заїзду станом на час відведення земельної ділянки ОСОБА_5 у 1957 році підтверджується генеральним планом міста та кварталом забудови.

ОСОБА_4 земельна ділянка під забудову відводилась в 1959 році ,у результаті чого заїзд став спільним для двох господарств - будинку позивачки та третьої особи ОСОБА_4 . Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 07.12.2012 року стали власниками ? земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_1 , що вбачається із письмових пояснень третіх осіб.

17.10.2016 року ОСОБА_2 подала заяву до Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування будинку та влаштування заїзду. З листа відповідача від 27.10.2016 року №2403-5513 встановлено, що відповідно до ухвали №1323 від 03.06.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м.Львові» передано ОСОБА_4 у сервітутне користування для проїзду земельну ділянку площею 60 кв.м. на АДРЕСА_1 , а також підтверджено, що договір про встановлення земельного сервітуту між Львівською міською радою та гр. ОСОБА_4 не укладався. При цьому, як встановлено судом, ОСОБА_4 заяви про встановлення сервітуту на земельну ділянку для проїзду до відповідача не подавала, а на підставі заяви від 18.03.2004 року лише просила передати у приватну власність земельну ділянку для обслуговування будинку АДРЕСА_1 площею 497 кв.м

Ухвалою Львівської міської ради №1257 від 10 листопада 2016 року «Про надання громадянам дозволу на виготовлення документацій із землеустрою», п.3 додатку до ухвали третім особам надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою для оформлення землекористування на земельні ділянки, які раніше були надані у користування громадянам для обслуговування індивідуальних житлових будинків.

Узгоджувальною комісією для вирішення земельних спорів Львівської міської ради на час розгляду справи в суді за адміністративним позовом позивачки 29.09.2017 року було відмінено рішення, прийняте 03.02.2017 року, яким було погоджено межі земельної ділянки за зверненням ОСОБА_2 з посиланням на те, що із врахуванням проекту капітального ремонту вул.Волошкової за рахунок коштів з міського бюджету єдиний заїзд /прохід/ до земельної ділянки на АДРЕСА_1 можливий через земельну ділянку площею 0,0060 га між будинками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Виконавчий комітет Львівської міської ради у листі від 24.10.2017 року такі обставини підтвердив та зазначив, що третім особам було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_3 .

Відповідно до ст.118 Земельного кодексу України надання земельної ділянки у власність здійснюється на етапі затвердження документації із землеустрою.

Львівською міською радою не приймалось рішень про затвердження документації на земельну ділянку по АДРЕСА_3 передачу її у власність чи оренду .

Відповідно до технічного паспорта на будинок АДРЕСА_3 від 01.08.2003 року на плані земельної ділянки відображено заїзд із вказівкою, що це заїзд до будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Відповідно до технічного паспорта на будинок АДРЕСА_3 від 27.07.2011 року на плані земельної ділянки вказано цей проїзд з прив`язкою до будинку АДРЕСА_3 та вже відсутній запис про будинок АДРЕСА_1 . Кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_3 виготовлений із прив`язкою до будинку АДРЕСА_3 та вказівкою на проїзд через земельну ділянку сервітутного користування, який не оформлявся / а.с.33 /.

З плану відведення земельної ділянки батькові позивачки - ОСОБА_5 під забудову по АДРЕСА_4 році, плану забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 в 1958 році, плану відведення земельної ділянки та плану забудови земельної ділянки по АДРЕСА_3 , виготовленому на замовлення ОСОБА_6 в 1959 році, плану земельної ділянки, який виготовлявся ОСОБА_2 в 2016 році, вбачається, що всі ці плани є однаковими. Таке спростовує пояснення третіх осіб у відзиві на позов про зміну генерального плану з 2010 року.

Спірний проїзд знаходиться в межах старої забудови, створений в 1957 році , з 1959 року є спільним для будинку АДРЕСА_5 .

Ухвалою Львівської міської ради №113 від 30.12.2015 року позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою для передачі у приватну власність земельної ділянки для обслуговування будинку. Позивачка виготовила проект землеустрою відповідно до генерального плану м. Львова, картографічних матеріалів.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що п.3 ухвали 5 сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 10.11.2016 р. №1257, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для оформлення землекористування по АДРЕСА_3 , фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки та передано проїзду, що перебував у спільному користуванні двох будинковолодінь, третім особам, що позбавляє позивачку заїзду /проходу/ до будинку.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів /майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, тощо/. Оскільки на спільний проїзд площею 0,0060 га до будинків АДРЕСА_5 надано дозвіл третім особам у справі на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування будинку, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування п.3 ухвали 5 сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 10.11.2016 р. №1257.

Що стосується вимоги про визнання протиправними дій Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо зміни статусу земельної ділянки \проїзду\ між будинками № НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 із земель загального користування на землі міста в проекті землеустрою щодо приватизації земельної ділянки для обслуговування будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 , такі до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК:

-визнання права,

-визначення правочину недійсним ,

-припинення дії, яка порушує право,

-відновлення становища, яке існувало до порушення ,

-примусове виконання обов`язку в натурі,

-зміна правовідношення,

-припинення правовідношення,

-відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди,

-відшкодування моральної шкоди,

-визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом положень вище зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах. При цьому, суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулась до суду ,адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Гарантоване ст.55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права має бути обгрунтування такого порушення. Отже, порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставами для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

У позові не наведено жодної мотивації, які саме дії Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради є протиправними і у чому вони полягають. Якщо це стосується виготовлення Відповідачем - 2 технічної документації ,яка лягла в основу оскаржуваної ухвали Львівської міської ради, чи прийняття будь якого іншого рішення, яке підлягає оскарженню, позивачу слід обрати передбачений законом спосіб захисту своїх порушених прав.

Керуючись ст.ст. 10,11, 81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 81, 83 ЗК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Скасувати п.3 ухвали 5 сесії VІІ-го скликання Львівської міської ради /ЄДРПОУ 04055896/ від 10.11.2016 року, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для оформлення землекористування по АДРЕСА_3 .

У задоволенні позову в частині визнання протиправними дії Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради - відмовити.

Термін оскарження рішення - 30 днів до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 24.11.2020р.

Суддя Г. Б. Білінська