Ухвала суду № 93516035, 14.12.2020, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/2249/20

Провадження № 1-кп/626/359/2020

У Х В А Л А

про повернення обвинувального акту прокурору

10 грудня 2020 року Красноградський районний суд Харківської області у складі:

судді Гусара П.І.,

за участі секретаря: Івашкіної Т.В.,

прокурорів Басули Л.О., Смірнова А.О.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

захисників Кулабухова О.В., Поліканова А.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Краснограда обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12019220390000300 від 24.07.2019 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.367 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

06.10.2020 року до суду надійшов вищезазначений обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування та розписками про отримання копії обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Ухвалою судді від 07.10.2020 року призначено підготовче судове засідання на 05.11.2020 року, яке було відкладено у зв`язку з неявкою адвоката Салія В.Л. та обвинуваченого ОСОБА_7 на 10.12.2020 року.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні висловив думку про можливість призначення даного кримінального провадження до розгляду у відкритому судовому засіданні, зазначивши, що підстав для його зупинення чи закриття немає, підстав для повернення обвинувального акту також не вбачається.

Усі обвинувачені, їх захисники категорично заперечували проти такої думки прокурора та адвокат Поліканов А.М. заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, із якого слідує таке.

Строк досудового розслідування по даному кримінальному провадженні у межах 2-х місячного терміну фактично завершився 17.12.2019 року, який не вважається таким, що був продовжений до 17.04.2020 року у встановленому КПК України порядку і тому кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за підозрою пред`явленою 23.10.2019 року за ч. 5 ст. 191 КК України мало бути закрито на підставі п. 10 ч.1 ст. 284 КПК України.

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК було складено після закінчення строку досудового розслідування, тобто ця слідча дія (складення обвинувального акту) є недійсною.

Крім того, адвокат зазначає, що враховуючи необхідність дотримання гарантій, встановлених, зокрема, для депутатів місцевої ради, обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 повинен був бути затверджений прокурором Харківської області ОСОБА_8 , який складав два повідомлення про підозру ОСОБА_3 . Разом з тим, обвинувальний акт був складений прокурором Басулою Л., тобто обвинувальний акт складений неуповноваженим суб`єктом.

Крім того, адвокат зазначає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Відповідно до п. 2 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10.12.2004 N 17, оскільки більшість статей, якими передбачено відповідальність за злочини й адміністративні правопорушення проти довкілля, є бланкетними, судам слід ретельно з`ясовувати, яким саме законодавством регулюються правовідносини, пов`язані з використанням та охороною відповідного природного ресурсу (землі, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу тощо).

Разом з тим, вказує адвокат, в обвинувальному акту не вказані які саме норми законодавства були порушені обвинуваченим, якими нормами законодавства регулюють правовідносини, пов`язані з використанням та охороною лісового чи тваринного фонду, враховуючи, що для огляду місця події 06.09.2019 залучався також спеціаліст з тваринного світу.

Так, обвинувальному акті вказано, що «Таким чином, досудовим розслідуванням встановлено, … Крім цього, ОСОБА_3 , як особою, що належить до складу державної лісової охорони не забезпечено виконання основних завдань держлісохорони щодо здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства.

Однак, інкримінуючи обвинуваченому не забезпечення виконання основних завдань держлісохорони, в обвинувальному акті не вказано які саме повноваження та посадові обов`язки має ОСОБА_3 для виконання основних завдань держлісохорони. Тобто в акті взагалі не відображені посадові обов`язки ОСОБА_3 , якими він був би наділений перебуваючи в складі державної лісової охорони. Посилання в акті на виконання завдань держлісохорони взагалі не свідчить про зазначення посадових обов`язків ОСОБА_3 . Тобто обвинувачення не конкретизовано в цій частині і від чого саме обвинувачений має захищатися в суді – невідомо та незрозуміло, оскільки не вказані взагалі його посадові обов`язки як особи, яка перебуває в складі державної лісової охорони.

Таким чином, адвокат вважає, що обвинувачення не конкретизовано, не містить чітке формулювання обвинувачення, а відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення унеможливлює якісний і повний захист і, як наслідок, може бути беззаперечною підставою для скасування вироку.

Крім того, на думку адвоката, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК, є настання тяжких наслідків.

Разом з тим, обвинувальний акт взагалі не містить відомості про потерпілу особу, якій завдані вказані збитки.

При цьому, Держава не може бути потерпілим, оскільки Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У будь-якому разі матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей, що Державі як потерпілій особі роз`яснювались права потерпілого, надавались показання потерпілим тощо.

Якщо ж Орган досудового розслідування, вказує адвокат, вважає, що потерпілий у інкримінованому обвинуваченим злочині, передбаченому ч. 2 ст. 367 КК Україні, відсутній, то захисту незрозуміло кому були завдані збитки у вказаному розмірі; або ж збитки були компенсовані шляхом зарахування коштів до каси ДП «Красноградський лісгосп», які були отримані від реалізації деревини, зрубленої на підставі лісового квитка серії ХА ЛРК № 003405 від 12.07.2019, яким дозволено проведення вибіркової санітарної рубки у тому числі і у кв. 35 вид. 23 Зачепилівського лісництва ДП «Красноградський лісгосп» зі строком закінчення заготівлі 31.12.2019. Все це позбавляє можливості сторону захисту зрозуміти суть обвинувачення та виробити стратегію захисту, бо не зрозуміло від чого необхідно захищатися в суді.

Також із Реєстру , долученого до обвинувального акту не вбачається, що слідчим було винесену постанову про визнання фізичної чи юридичної особи потерпілою. В обвинувальному акту зазначено, що потерпілим є Держава в особі ДУ «Красноградське лісове господарство», але вищезазначений Реєстр не містить протоколу допиту представника ДУ «Красноградське лісове господарство» і в самому обвинувальному акті відсутнє його анкетні дані.

Крім того, захисник зазначив, що судовий контроль на стадії досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснювалось двома судами, які знаходяться в різних областях: Московським районним судом м. Харкова та Октябрьським районним судом м. Полтави. Тобто слідчі судді двох різних територіальних інстанцій вирішували клопотання, які заявлялись сторонами одного і того ж кримінального провадження, розслідування кого здійснював один орган досудового розслідування: ТУ ДБР у м.Полтаві.

Так, зокрема, клопотання захисту щодо скасування постанови слідчого від 30.04.2020 про відмову у задоволенні клопотання захисника та зобов`язання слідчого призначити відповідну експертизу розглядалось по суті як Московським районним судом м. Харкова, так і Октябрьським районним судом м. Полтави.

При цьому, в ухвалі слідчого судді Московського районного суду м. Харкова Задорожної А.М. від 22.05.2020 року (справа № 643/7633/20, провадження № 1-кс/643/2550/20), у мотивувальній частині встановлено, що «…слідчий суддя приходить до висновку про те, що скасування постанови слідчого від 30.04.2020 про відмову у задоволенні клопотання захисника, на теперішній час не матиме жодних позитивних наслідків для сторони захисту, оскільки слідчий не матиме можливості повторного розгляду вказаного клопотання саме в зв`язку зі спливом строку досудового розслідування. Хоча, суд вважає за необхідне за наслідками розгляду скарги зазначити, що виходячи з наданих заявником доказів та обґрунтувань, ним належним чином підтверджено наявність суттєвих розбіжностей, встановлених на стадії досудового розслідування під час проведення оглядів 06.09.2019 та відповідно 01.04.2020, та, очевидно, що проведення у даному провадженні повторної комплексної судово-економічної експертизи та інженерно-екологічної експертизи дозволило б в певній мірі уникнути сумнівів та розбіжностей у розмірі завданих збитків, встановленні інших фактичних обставин справи».

Тобто розглядаючи, по суті вказане клопотання захисту, слідчий суддя погодилась на необхідності проведення відповідної експертизи, однак враховуючи, що сплив строк досудового розслідування, то підстава для задоволення клопотання були відсутні.

Натомість, слідчий судді Октябрьського районного суду м. Полтави в ухвалі від 16.06.2020 (справа №554/4190/20) також розглянув подібне клопотання захисту по суті, однак дійшов зовсім протилежного висновку, зазначивши, що підстави для проведення повторної комплексної судово-економічної експертизи відсутні, і слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності.

Клопотання захисту щодо скасування повідомлень про підозру ОСОБА_3 розглядали різні суди: Московський районний суд м. Харкова чи Октябрьський районний суд м. Полтави, що підтверджується ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 30.04.2020 року та ухвалою слідчого судді Октябрьського районного суду м. Полтави від 15.06.2020 (справа №554/4453/20). При цьому, вказані ухвали були оскаржені в апеляційних судах Полтавської та Харківської області, і апеляційні суди також розглянути їх по суті і жодний з судів не визначився, хто ж є «судом встановленим законом».

Захисник вважає, що Ухвала слідчого судді Московського районного суду м. Харкова Задорожної А.М. від 16 грудня 2019 року (справа №643/20092/19) про продовження строку досудового розслідування НЕ була прийнята «судом встановленим законом», а тому вона не може тягнути за собою процесуальні наслідки у виді продовження строку досудового розслідування з 16.12.2019 по 17.04.2020, а тому всі слідчі дії прийняті Органом досудового розслідування в цей період є недійсними (ч. 8 ст. 223 КПК України), оскільки прийняті після закінчення строків досудового розслідування, враховуючи вищевказані доводи з приводу законності Ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова Задорожної А.М. від 16 грудня 2019 року.

Таким чином, захисник зазначає, що є наявні законні підстави стверджувати, що обвинувальний акт складено відносно обвинувачених поза межами строку досудового розслідування, тобто фактично вони не набули статусу обвинувачених.

Крім того, ОСОБА_9 не отримав до цього часу обвинувальний акт, що є порушенням вимог ст. 293 КПК України.

Прокурор просив відмовити у задоволенні даного клопотання, томущо відповідно до наказу в.о. директора ТУДБР у м. Полтаві від 09.07.2019 №80 визначено місцезнаходження органу досудового розслідування - Слідчого управління ТУДБР, розташованого у м. Полтаві за адресою вул. Соборності, 37 та у окремому приміщенні за адресою: м. Харків, вул. Світла, 5 і тому клопотання слідчого правомірно розглядав Московский райсуд м. Харкова; КПК України не передбачено, що обвинувальний акт відносно депутата місцевої ради зобов`язаний складаний чи затверджувати керівник регіональної прокуратури; обвинувальний акт містить у собі всі посадові обов`язки обвинуваченого ОСОБА_3 ; потерпіла особа в обвинувальному акті зазначена, це держава в особі ДУ «Красноградське лісове господарство»; обвинувальний акт складено у межах строку досудового розслідування у зв`язку із законним рішенням слідчого судді Московського райсуду м. Харкова від 16.12.2019 року. Також на думку прокурора обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і стороною обвинувачення прийняті всі необхідні дії для вручення обвинувального акту стороні захисту.

Суд, вислухавши думки сторони обвинувачення та сторони захисту вважає, що клопотання адвоката Поліканова А.М. підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення прокурору обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам діючого КПК України.

Відповідно до ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

Крім того, згідно ч. 4. Ст. 291 КПК України, до обвинувального акту додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акту, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Також згідно вимог ст. 293 КПК України, одночасно з переданням обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо провадження здійснюється щодо юридичної особи, копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування надаються також представнику такої юридичної особи.

Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку встановленому цим Кодексом. Згідно вимог ч.4 ст.110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст.291 КПК України, зокрема має містити, викладання фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статей закону України про кримінальну відповідальність та формування обвинувачення. Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту згідно ст.377 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

Імперативними приписами чинного законодавства закріплено, що:

- у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження(ст.91 КПК);

- обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК, у суді, за загальним правилом покладено на прокурора(ст.92 КПК);

- державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п.3 ч.1 ст.3 КПК);

- обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п.13 ч.1 ст.3 КПК);

- обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення (ч.4 ст.110 КПК);

- обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин злочину, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію злочину з посиланням на положення Закону і статті (частини статті) КК України та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст.291 КПК);

- законність і забезпечення права на захист є загальними засадами судочинства та кримінального провадження зокрема (ч.2 ст.63, п.п.1, 6 ч.3 ст.129 Конституції, п.2 ч.1 ст.7 КПК);

- законність забезпечується у тому числі тим, що прокурор зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч.2 ст.9 КПК);

- право на захист забезпечується зокрема тим, що обвинувачений має право знати у вчиненні якого злочину його обвинувачують (п.1 ч.2 ст.42 КПК);

- право на справедливий суд забезпечується у тому числі тим, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право зокрема бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього (п.«а» ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, у тексті обвинувального акту має бути закріплене висунуте прокурором сформульоване твердження про вчинення особою злочину, тобто прокурор цим процесуальним рішенням має висувати особі обвинувачення, формулюючи його зміст (суть) на підставі викладених фактичних обставин (які прокурор вважає встановленими) і з відповідною правовою кваліфікацією діяння обвинуваченого.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення унеможливлює якісний і повний її захист.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2008 року, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції».

Таким чином, обвинувачення повинно бути конкретним і зрозумілим, фактичні обставини повинні чітко узгоджуватись із правовою кваліфікацією та сформульованому обвинуваченню, оскільки в іншому випадку обвинувачений позбавляється права знати у чому він обвинувачується.

Як вказано вище, підставою для повернення кримінального провадження прокурору з підготовчого судового засідання є встановлення невідповідності обвинувального акту вимогам КПК.

Суттєвими порушеннями при складанні обвинувального акту є зокрема такі порушення вимог КПК, які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального акту. Зокрема, такі порушення мають місце у випадках, коли в обвинувальному акті містяться положення, що суперечать одне одному; обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, є неконкретним, тощо.

Всупереч викладеному вище, в тексті обвинувального акту, який надійшов до суду встановлені такі порушення вимог КПК.

В обвинувальному акті (сторінка 46 акту) вказано, що «Таким чином, досудовим розслідуванням встановлено, що внаслідок неналежного виконання в.о. лісничим …. ОСОБА_3 допущені незаконні рубки лісу, а передбачені законодавством України заходи реагуванням на порушення не вжиті. Крім цього, ОСОБА_3 , як особою, що належить до складу державної лісової охорони, не забезпечено виконання основних завдань держлісохорони щодо здійснення державного контролю за додержанням основних завдань держлісоохорони щодо … забезпечення охорони лісів від незаконних рубок…

Таким чином, вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_3 інкримінується допущення порушень як безпосередньо в.о. лісничого, так і як особою, що належить до складу державної лісової охорони.

По-перше, якщо ОСОБА_3 інкримінується також «а передбачені законодавством України заходи реагуванням не порушення не вжиті», то обвинувачення повинно містити посилання на такі «передбачені законодавством України заходи реагуванням на порушення», які повинні були вжиті ОСОБА_3 . Відсутність в обвинувальному акті чітко зазначеного невжиття «передбачених законодавством України заходи реагуванням на порушення» свідчить про неконкретизованість пред`явленого обвинувачення.

По-друге, інкримінуючи ОСОБА_3 , як особі, що належить до складу державної лісової охорони, не забезпечення виконання основних завдань держлісохорони щодо здійснення державного контролю за додержанням основних завдань держлісоохорони щодо … забезпечення охорони лісів від незаконних рубок – в обвинувальному акті не вказано його посадові обов`язки саме як державного лісового охоронця (особи, яка входить в склад державної лісової охорони). При цьому, посилання в обвинувальному акті на виконання завдань держлісохорони не свідчить про зазначення посадових обов`язків ОСОБА_3 . Тобто обвинувачення не конкретизовано в цій частині.

Більш того, інкримінуючи ОСОБА_3 саме як особі, що належить до складу державної лісової охорони, в акті не вказано виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, не вказано коли, де ним як державним лісовим охоронцем були допущені порушення, до яких наслідків це призвело. При цьому, не можна ототожнити ті порушення, які інкримінується ОСОБА_3 як в.о. лісничого, та як державному лісовому охоронцю, оскільки в обвинувальному акті ці порушення розділяються та інкримінуються окремо: «Таким чином, досудовим розслідуванням встановлено, що внаслідок неналежного виконання в.о. лісничим …. ОСОБА_3 допущені незаконні рубки лісу, а передбачені законодавством України заходи реагуванням на порушення не вжиті. Крім цього, ОСОБА_3 , як особою, що належить до складу державної лісової охорони, не забезпечено виконання основних завдань держлісохорони …».

Аналогічні недоліки обвинувального акту містяться і в формулюванні обвинувачення відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

Крім того, згідно вступної частини обвинувального акту потерпілою особою зазначена держава в особі ДП «Красноградське лісове господарство ».

Разом з тим, згідно Реєстру матеріалів досудового розслідування у другому розділі відсутнє відповідне процесуальне рішення слідчого про визнання вищезазначеної особи потерпілою ( а.с. 72-76).

Крім того, із резолютивної частини обвинувального акту в розділі «Формулювання обвинувачення» вбачається, що шкода усіма обвинуваченими заподіяна державі, відсутнє посилання на ДП «Красноградське лісове господарство ».

На думку суду, цей недолік обвинувального акту є істотним з таких підстав.

Об`єктивна сторона службової недбалості включає в себе наявність наступних складових: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК); 3) причинний зв`язок між діянням (бездіяльністю) та наслідками.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК, є настання тяжких наслідків.

Тобто злочин, передбачений ч.2 ст.367 КК, є злочином з матеріальним складом злочину, тобто мають бути спричинені тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Із вищевикладеного слідує, що держава не може бути потерпілою особою, як зазначено у обвинувальному акті.

Крім того, якщо в кримінальному провадженні відсутній потерпілий, то суд погоджується із доводами захисту, що тоді незрозуміло кому були завдані збитки у вказаному в обвинувальному акті розмірах, що позбавляє можливості стороні захисту зрозуміти суть обвинувачення.

Вищевикладені недоліки обвинувального акту є порушенням вимог ст.ст.42, 291 КПК та позбавляє обвинувачених можливості чітко знати в чому вони обвинувачуються, а відтак і унеможливлює здійснення ними належного та ефективного захисту своїх прав при судовому розгляді кримінального провадження.

Також суд приймає до уваги, що прокурором порушені вимоги ч.4 ст. 291 та ст. 293 КПК України, так як до обвинувального акту не додано розписку обвинуваченого ОСОБА_4 та про отримання ним копії обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування.

Сторона захисту в своєму клопотанні посилалась і на порушення підсудності при розгляді клопотань слідчого ДБР під час досудового розслідування Московським районним судом м. Харкова.

Дослідивши ці доводи, суд вважає їх суттєвими з таких підстав.

Пунктом 18 частини 1.1 ст. 3 КПК України передбачено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, передбачені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Так, згідно п.1,ч.1 ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься верховенство права.

Із положень ст. 8 КПК України слідує, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Судовий контроль у кримінальному провадженні являє собою окремий напрямок діяльності суду, яка здійснюється під час досудового розслідування слідчим суддею. Його сутність полягає у здійсненні слідчим суддею контролю за законністю та обґрунтованістю рішень та дій (бездіяльності) слідчого і прокурора; обмеження при проведенні досудового розслідування конституційних прав людини шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій і рішень органів досудового розслідування. Значення судового контролю полягає у тому, що завдяки діяльності слідчого судді забезпечуються невідкладним судовим захистом права, свободи та інтереси учасників кримінального провадження, а також створюються належні умови для реалізації засади змагальності під час досудового розслідування. Правозахисний характер судового контролю обумовлює закріплення у ст. 206 КПК загальних обов`язків слідчого судді щодо захисту прав людини. За чинним КПК судовий контроль має декілька окремих напрямків, які, виходячи із конкретних завдань, розрізняються за процесуальною формою, суб`єктним складом учасників провадження, засобами доказування, рішеннями слідчого судді. До таких напрямків належать наступні: 1) розгляд слідчим суддею клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК); 2) розгляд слідчим суддею клопотання про проведення окремих слідчих (розшукових) дій (огляд та обшук житла чи іншого володіння особи, проведення слідчого експерименту у житлі чи іншому володінні особи) та негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 3 ст. 246 КПК); 3) розгляд слідчим суддею скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора (ст. 303–306 КПК); 4) розгляд слідчим суддею заяв про відводи (ст. 81 КПК); 5) розгляд слідчим суддею клопотання про передання чи знищення речових доказів (ч. 7 ст. 100 КПК); 6) допит слідчим суддею свідка, потерпілого під час досудового розслідування (ст. 225 КПК); 7) розгляд слідчим суддею клопотання про встановлення строку ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК; 8) розгляд слідчим суддею клопотань про тимчасовий та екстрадицій ний арешт при вирішенні питань щодо видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиції) (глава 44 КПК); 9) розгляд клопотання слідчого прокурора про здійснення спеціального досудового розслідування (ст. 297–1 КПК); 10) розгляд клопотань слідчого про продовження строку досудового розслідування (ст. 295-1 КПК).

Оскільки судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, то з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг та клопотань територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом. У таких випадках не можна керуватися положенням ч. 1 ст. 32 КПК, яке з огляду на зміст цієї статті та її місце у структурі КПК стосується лише суду, який здійснює кримінальне провадження як орган, що розглядає справу по суті, і не регламентує діяльність слідчого судді.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №487/7605/19 (провадження №51-1901 впс 20): «Чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих цих органів досудового розслідування, - а відповідні державні установи - слідчі підрозділи та підрозділи детективів.

Таким чином, територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ».

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відповідний запис від 27.07.2018 № 588 102 000 017318 про створення юридичної особи – Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з ідентифікаційним кодом 42334163 і місцезнаходженням юридичної особи за адресою: 36001, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, будинок 45. (прим. у зв`язку із подальшими змінами – актуальною юридичною адресою станом на цей день є: 36014, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, будинок 37.

Вказана вище актуальна юридична адреса знаходиться в межах Шевченківського адміністративно-територіального району м. Полтави, що належить до територіальної юрисдикції Октябрського районного суду м. Полтави, та Полтавського апеляційного суду.

Відповідно до відомостей на офіційному сайті https://dbr.gov.ua/ter/poltava, Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області.

Таким чином, розгляд клопотань сторони обвинувачення в особі органу досудового розслідування – СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, клопотань та скарг сторони захисту, на стадії досудового розслідування, належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Октябрського районного суду м. Полтави та Полтавського апеляційного суду – за місцезнаходженням (місцем реєстрації) юридичної особи – Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві.

Посилання прокурора на наказ в.о. директора ТУДБР у м. Полтаві від 09.07.2019 №80 про визначення місцезнаходження органу досудового розслідування - Слідчого управління ТУДБР, розташованого у м. Полтаві за адресою вул. Соборності, 37 та у окремому приміщенні за адресою: м. Харків, вул. Світла, 5, суд не може прийняти до уваги, тому що місцезнаходження юридичної особи – Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві із прийняттям цього наказу не змінилося.

Всі інші доводи адвоката суд не приймає до уваги, тому що вимога про вручення та затвердження обвинувального акту відносно депутата місцевої ради керівником регіональної прокуратури не передбачена КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 293, 314, 315, 395 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання адвоката Поліканова А.М. про повернення обвинувального акту прокурору задовольнити.

Обвинувальний акт за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.07.2019 року №12019220390000300 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.367 КК України повернути прокурору Харківської обласної прокуратури.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Красноградський районний суд Харківської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Суддя