Рішення № 93511050, 14.12.2020, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4257/20

Провадження № 2-а/345/55/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.12.2020 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі судді Онушканича В.В., розглянувши в порядку письмового спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Позов мотивує тим, що він є власником вантажного автомобіля марки МАН, д.н.з. НОМЕР_1 , яким здійснює вантажні перевезення. 29.09.2020 року, близько 11.30 год., керуючи вищезазначеним автомобілем та рухаючись в сторону м. Києва, по автодорозі М-16, не доїжджаючи приблизно 15 км до с. Бузова, позивач був безпідставно зупинений працівниками поліції.

На прохання позивача пояснити причину зупинки, один із поліцейських сказав, що зараз вони причину знайдуть та почав вимагати у позивача посвідчення водія і документи на автомобіль. Позивач ОСОБА_1 передав посвідчення водія та документи на автомобіль, після перевірки яких поліцейський сказав, що документи в порядку. На прохання ОСОБА_1 повернути документи один із працівників поліції сказав, що поліцейські повинні скласти на нього протокол чи винести постанову про нібито порушення ним правил дорожнього руху. ОСОБА_1 відповів, що жодних правил дорожнього руху не порушував. Водночас поліцейські ствердили, що все одно винесуть постанову про притягнення його до адмінвідповідальності. Працівники поліції повернули ОСОБА_1 документи і він поїхав писати скаргу. Пізніше позивачу стало відомо, що 29.09.2020 р. о 11.25 год. інспектором поліції взводу №1 роти №2 батальйону патрульної поліції в с.Чайки УПП у Київській області ДПП старшим лейтенантом поліції Павловським А.М. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі Серії ДП18 №727398 про нібито вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, якого позивач не вчиняв, та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Позивач вважає дану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне. Так, позивач категорично стверджує, що 29.09.2020 року близько 11.25 год. жодних порушень ПДР не вчиняв, в тому числі не розмовляв по мобільному телефону під час керування транспортним засобом. Позивач наголошує, що постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, оскільки в ній відсутнє посилання на технічний засіб, яким здійснювався фото чи відеозапис.

Також в оскаржувані постанові наявні наступні порушення:

-вказана неправильна адреса реєстрації місця проживання позивача (в постанові зазначено, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як в установленому порядку зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 );

-не зазначено місце вчинення нібито позивачем ПДР (вулиця, населений пункт);

-в п.7 до постанови додаються - стоїть почерк, що свідчить про відсутність будь-яких доказів нібито порушення позивачем ПДР;

-в п.8 «права за ст.268 КУпАП та строк оскарження за ст.289 КУпАП мені роз`яснено» стоїть прочерк, що свідчить про те, що положення вищезазначених правових норм поліцейськими позивачу не було роз`яснено, що є грубим порушенням конституційних прав позивача;

-в п.9 - копію постанови мною отримано - зроблено запис «від підпису відмовився»;

-в п.10 - копію постанови надіслано рекомендованим листом вих.№ - від - стоять прочерки (фактично копія відправлена на іншу адресу, за якою позивач не проожиє та якою не зареєстрований).

Позивач наголошує, що у винесеній поліцейським постанові Серії ДП18 №727398 від 29.09.2020 року будь-яких допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача, поліцейським не зазначено та не надано. Оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням вимог КУпАП та Наказу МВС України від 07.11.2015 року №31395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

З приводу неправомірних дій працівників поліції щодо безпідставного притягнення позивача до адмінідповідальності позивач неодноразово звертався зі скаргами на ім`я керівництва Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції, проте скарги були залишені без належного реагування. За таких обставин позивач змушений звернутися до суду та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серії ДП18 №727398 від 29.09.2020 року, а провадження по справі закрити, а також стягнути з відповідача судові витрати та витрати за надання правничої допомоги. Оскільки, органами поліції копія оскаржуваної постанови не була надіслана протягом трьох днів, як того вимагає норма закону, на адресу реєстрації позивача, а натомість надіслана за адресою, за якою позивач не проживає та не зареєстрований, тому позивач просить поновити йому строк звернення до суду з відповідним позовом.

Представник відповідача скористався своїм правом на подання відзиву на позов, в якому зокрема зазначив, що з позовними вимогами не погоджується з наступних підстав. Так, на підтвердження порушення позивачем ПДР відповідачем додано копію рапорту старшого лейтенанта поліції Павловського А.М. та пояснення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , які 29.09.2020 року виявили вищезгадане правопорушення під час несення служби в одному екіпажі. Для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення ПДР, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення.

Також представник відповідача наголошує, що покликання позивача про порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності. До відзиву додається DVD-К диск із записом оскаржуваної події. З відеозапису вбачається, що постанову було винесено на місці вчинення правопорушення. При цьому на виконання вимог ст.ст.268,278,279 КУпАП поліцейський, розпочавши розгляд справи, який перманентно переривався позивачем, назвав своє ім`я, посаду та спеціальне звання, зазначив порушення, яке вчинив позивач, пояснив позивачеві його права та повідомив строк оскарження за ст.289 КУпАП. Після чого поліцейський здійснив дослідження та оцінку наявних доказів та повідомив позивача про прийняте по справі рішення та виніс постанову. Інспектор запропонував позивачеві отримати копію постанови, на що останній відмовився.

Представник відповідача просить врахувати, що у разі неповідомлення правопорушником адреси проживання, інспектор встановлює дані про особу з бази даних ІПНЛ. Отже, саме та адреса, на яку було направлено постанову: «Калуський район, с. Томашівці, вул. Горгули, 47» була раніше вказана позивачем, як дійсна. Також оскільки правопорушення було вчинено на автошляху, то логічним є інформація стосовно адреси з вказанням назви автодороги та кілометру, на якому дане правопорушення було вчинено. В фабулі адреса скоєння зазначена таким чином: «40 км А/д Київ-Чоп», дана інформація про місце є достатньою для встановлення цієї обставини події. Крім того, представник відповідача наголошує, що винесення інспектором постанови в порядку скороченого провадження на місці вчинення адмінправопорушення позивачем було здійснено відповідно та в межах чинного законодавства. При цьому відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови по адмінправопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

Також представник відповідача вказує, що, заявляючи позовну вимогу щодо стягнення витрат на правову допомогу, позивач не надав належних та допустимих доказів її отримання та відповідно не обґрунтував суму таких витрат. Тому представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому наголошує, що посилання відповідача на відеозапис з нагрудного відео реєстратора інспектора поліції від 29.09.2020 року як доказ нібито порушення позивачем ПДР є голослівним твердженням. Зазначений відеозапис є фрагментом, який не відображає жодних відомостей про нібито вчинення позивачем правопорушення, а лише містить факт оголошення постанови невідомо кому, а тому не є та не може бути визнаний доказом порушення ПДР. У винесеній відповідачем постанові зазначено, що порушення позивачем ПДР вчинено о 11.25 год. 29.09.2020 року, в той час як на наданому відповідачем фрагменті відеозапису о 11 год.05 хв.16 секунд 29.09.2020 року інспектор поліції вже повернув водію документи, що викликає сумнів у правдивості даного відео.

Сумнівним є також посилання представника відповідача на рапорт інспектора як доказ нібито порушення позивачем ПДР. Так, рапорт складений тільки 31.10.2020 року, тобто через 33 дні після винесення постанови, а не в день нібито вчинення порушення. Також викликають сумнів надані до відзиву пояснення як свідка поліцейського ОСОБА_3 , так як поліцейський є зацікавленою особою.

Щодо відшкодування витрат за надання правничої допомоги в розмірі 1500,00 грн., то позивач вказує, що зазначена сума гонорару адвокату прямо зазначена в п. 2.1 договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 19.11.2020 року та є обґрунтованою, навіть заниженою. Сплачений адвокату гонорар поступив на банківський рахунок адвокатського бюро, що підтверджується копією квитанції №0.0.1922490169.1 від 27.11.2020 року. Тому позивач просить позов задоволити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст. 245 КУпАП.

За вимогами ст. 280 КУпАП, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, діючим законодавством про адміністративні правопорушення передбачена певна процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності, порушення якої, на думку суду, є підставою для скасування рішення уповноваженого органу, прийнятого із порушенням цієї процедури.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 № 23-рп/2010 (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Як встановлено судом, 29.09.2020 року відносно позивача інспектором поліції взводу №1 роти №2 батальйону патрульної поліції в с.Чайки УПП у Київській області ДПП старшим лейтенантом поліції Павловським А.М. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі Серії ДП18 №727398 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. (а.с. 15). Згідно даної постанови правопорушення полягало в тому, що 29.09.2020 року о 11.25 год. на 40 км а/д Київ-Чоп ОСОБА_1 керував транспортним засобом MAN TGA 18.440, р.н. НОМЕР_1 та користувався засобами зв`язку, тримаючи їх у руці, а саме розмовляв по мобільному телефону, чим порушив п.2.9д ПДР України.

Підпунктом 1.3 пункту 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пункт 2.9. д ПДР передбачає, що водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв`язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Згідно із приписами частини 2 статті 122 КУпАП користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз`яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Незважаючи на викладену норму закону, жодного належно та допустимого доказу, який підтверджував би вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачем до матеріалів справи не долучено.

Так, згідно зі статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Водночас із відеозапису, долученого представником відповідача до матеріалів справи, не вбачається вчинення позивачем будь-якого правопорушення. На даному відео зафіксована лише процедура розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності. Оскільки відеозапис з нагрудної камери патрульного поліцейського не відображає відомостей про вчинення позивачем правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення оскаржуваної постанови, то вказаний відеозапис не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 760/3696/16-а.

Крім того, в постанові Серії ДП18 №727398 вказано час вчинення адміністративного правопорушення «29.09.2020 року о 11.25 год.». Натомість долучений відповідачем відеозапис розпочинається 29.09.2020року о 11год.01хв.40сек. та завершується 29.09.2020 року о 11 год.05хв.16 сек. Тобто вказаний відеозапис взагалі не стосується обставин події, яка описана в постанові Серії ДП18 №727398.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що для провадження справ про адміністративне правопорушення характерним є специфічний вид доказу, а саме візуальне спостереження, оскільки візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути підставою притягнення до адміністративної відповідальності лише у тому випадку, коли обставини, встановлені під час такого спостереження зафіксовані у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17).

При цьому суд вважає безпідставними доводи представника відповідача щодо належності в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення пояснень поліцейського, оскільки інспектор патрульної поліції є службовою особою, тому свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, так як така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

З аналогічних підстав суд не бере до уваги долучений представником відповідача рапорт старшого лейтенанта поліції Павловського А.М., оскільки рапорт складений зацікавленою особою. Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначені ні рапорт, ні пояснення, а тому не можуть вважатися належними доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач мав можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, однак суду належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано не було.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на вимоги чинного законодавства, суд вважає, що порушення вимог закону щодо порядку і підстав притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення посадовими особами поліції, які зобов`язані діяти виключно в межах і в порядку, визначених законом, є підставою для захисту прав фізичних осіб, одним із способів якого є скасування рішення у відношенні цієї особи, прийнятого всупереч вимогам закону.

Наявність порушення з боку позивача Правил дорожнього руху не підтверджується жодним допустимим доказом.

Разом з тим, постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем з численними порушеннями, не може оцінюватися судом як належний та допустимий доказ в розумінні ст. 72 КАС України, оскільки заперечується позивачем, а інші докази, які б обґрунтовували вину позивача в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити провадження у справі.

У зв`язку з тим, що оскаржену постанову винесено з порушенням вимог закону, безпідставним притягненням позивача до адміністративної відповідальності порушено його права, постанова є протиправною, тому підлягає скасуванню.

Справу про адміністративне правопорушення відносно позивача слід закрити, оскільки немає доказів події адміністративного правопорушення, а відсутність події адміністративного правопорушення у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП виступає обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення.

З огляду наведених підстав, суд прийшов до висновку, що постанова серії ДП18 №727398 від 29.09.2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у розмірі 425,00 грн. підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Приписами ч. 1 ст. 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішення, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Позивач зазначив, що ним понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн. Вартість правової допомоги підтверджується угодою про надання правничої (правової) допомоги від 19.11.2020 року (а.с.35) та квитанцією №435377 (а.с.34).

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).

Розмір понесених позивачем витрат в сумі 1500,00 грн. підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство покладає обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, матеріали справи не містять такого клопотання Управління патрульної поліції у Київській області та жодних інших пояснень відповідача з цього приводу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 420,40 грн., а також 1500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскаржувана постанова серії серії ДП18 №727398 від 29.09.2020 року не містить підпису позивача, що свідчить про те, що копію даної постанови працівниками поліції йому не було вручено. За таких обставин суд вважає, що позивач з поважних причин пропустив строк на оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, тому вважає можливим поновити йому пропущений строк на звернення до адміністративного суду із позовом.

На підставі ст.ст. 19, 62 Конституції України, ст. ст. 126, 245, 258, 268, 280, 286 КУпАП, керуючись статтями ст.ст. 139, 143, 241-246, 286 КАС України,

у х в а л и в:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Адміністративний позов задоволити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП18 №727398 від 29.09.2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у розмірі 425,00 грн. - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати, пов`язані за сплатою судового збору у розмірі 420,40 грн. та 1500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 14.12.2020 р.

Суддя