Рішення № 93501538, 14.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 грудня 2020 року № 520/16103/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 43315445), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Харківській області відповідно до Постанови КМУ від 9 жовтня 2019 № 870 щодо ненадання витягу з Єдиного Державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" щодо ОСОБА_2 та неповідомлення причини незастосування заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" до нього;

-зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Харківській області відповідно до Постанови КМУ від 9 жовтня 2019 № 870 надати витяг з Єдиного Державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" щодо ОСОБА_2 та повідомити причини незастосування заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" до нього;

-стягнути на користь ОСОБА_1 зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Харківській області відповідно до Постанови КМУ від 9 жовтня 2019 № 870 щодо ненадання витягу з Єдиного Державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" щодо ОСОБА_2 та неповідомлення причини незастосування заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" до нього є протиправною відтак слід у судовому порядку зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Харківській області вчинити вказані дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження.

Запропоновано відповідачу подати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали відзив на позов та докази на обґрунтування відзиву, а також докази направлення відзиву позивачу.

Запропоновано третій особі п`ятнадцятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду пояснення щодо позову з доказами надіслання іншим учасникам у справі.

Відповідач надав до суду відзив згідно змісту якого у задоволенні вимог просив суд відмовити. Також вказав, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Третьою особою надано пояснення, з яких встановлено, що ОСОБА_2 проти заявлених позивачем позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що 11 листопада 2020 року позивачу з відкритих засобів масової інформації стало відомо, що Кабінет Міністрів України на своєму засіданні погодив призначення ОСОБА_2 головою Сумської ОДА.

Згідно інформації наявної на сайті Харківської обласної державної адміністрації 13 квітня 2010 року уповноваженою особою підписано розпорядження про призначення ОСОБА_2 заступником голови з організаційно-правових питань - керівником апарату Харківської облдержадміністрації.

На цьому ж сайті міститься інформація від 19 березня 2014 року, відповідно до якої у ході прес-конференції губернатор Харківщини Ігор Балута повідомив, що його заступник ОСОБА_2 залишається на своїй посаді. Відтепер він також відповідатиме за роботу паливно-енергетичного комплексу та ЖКГ.

ОСОБА_2 з 13 квітня 2010 року по 19 березня 2014 року перебував на посаді заступника голови Харківської обласної державної адміністрації.

В частині 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» зазначено, що заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року заступника голови обласної державної адміністрації. Такі особи протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 в означений період займав таку посаду, то до нього повинні бути застосовані обмеження, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Позивачем 11 листопада 2020 подана заява до Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо надання витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо наявності або відсутності інформації в реєстрі щодо ОСОБА_2 . Крім того, в заяві запитувалася інформація про причини, з яких до ОСОБА_2 не було застосовано заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Листом від 12.11.2020 повідомлено позивача, що відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 3 розділу III Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року № 1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 (далі - Положення про Реєстр), передбачено, що витяг з Реєстру надається безоплатно:

самостійним структурним підрозділом Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, протягом п`яти робочих днів на підставі письмового запиту Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України та Секретаріату Кабінету Міністрів України про видачу витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади";

головним територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі протягом п`яти робочих днів на підставі письмового запиту фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо себе, державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, прокурора про видачу витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади". Запит про надання інформації з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", подається за формою, визначеною у додатку 3 до цього Положення. До запиту додаються копії паспорта громадянина України зразка 1994 року або лицьового і зворотного боку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 та документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (копії сторінок паспорта громадянина України зразка 1994 року - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України), особи, щодо якої подається запит. Керуючись вищевикладеним та відповідно до пункту 6 розділу III Положення про Реєстр, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) позбавлене можливості надати запитувану інформацію(а.с.22-1-23).

Не погоджуючись з вказаним, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Міністерство юстиції України не пізніше ніж протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом утворює дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції України для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості.

Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Подані Міністерством юстиції України проекти документів, визначених частиною другою цієї статті, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше ніж на десятий день після подання Міністерством юстиції України та протягом десяти днів з дня їх затвердження оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України не пізніше ніж на десятий день з дня затвердження Кабінетом Міністрів України переліку органів, передбаченого пунктом 1 частини другої цієї статті, розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію про поштову та електронну адреси, контактний номер телефону кожного з органів державної влади, до компетенції яких належить проведення перевірки, а також дорадчого громадського органу з питань люстрації при Міністерстві юстиції України, до яких фізичні та юридичні особи протягом одного місяця з дня початку проходження перевірки можуть подати інформацію про особу, стосовно якої проводиться перевірка, щодо поширення на неї заборон, передбачених цим Законом. Така інформація, подана фізичними та юридичними особами, підлягає розгляду органами державної влади, до компетенції яких належить проведення перевірки.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 року №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до вимог вказаного Положення, Міністерство юстиції України, через Департамент кадрової роботи та державної служби, та головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, є реєстраторами Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), які уповноважені вносити до Реєстру відомості не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру. Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

При цьому, відповідно до пункту 2 Розділу 2 наведеного Положення, підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:

надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади;

надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону У країни «Про очищення влади»;

надходження до Держателя із Державної судової адміністрації України електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили;

надходження до Держателя від органів, що здійснюють перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону У країни «Про очищення влади», перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, копії висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену статтею 6 Закону України «Про очищення влади» перевірку, копії висновку про встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Підпунктом 53-1 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України визначено, що Міністерство юстиції забезпечує відповідно до Закону проведення перевірки, передбаченої зазначеним Законом; формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», подання інформації із зазначеного Реєстру та оприлюднення на власному веб-сайті відомостей з нього.

Частиною 1 статті 7 Закону визначено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену ч. З, 4 ст. 1 Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Як зазначено у п. 2 розділу II Положення про Єдиний Державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого МЮ України 16.10.2014 року №1704/5, підставою для внесення реєстратором відомостей про особу є надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади.

Таким чином, судом не встановлено бездіяльності з боку відповідача відповідно до Постанови КМУ від 9 жовтня 2019 № 870.

Щодо можливого застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади» до ОСОБА_2 .

Статтею 3 Закону визначені критерії здійснення очищення влади (люстрації).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) голови обласної державної адміністрації, його першого заступника, заступників у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.

З 9 квітня 2010 року по 5 листопада 2014 року ОСОБА_2 працював на посаді заступника голови - керівника апарату Харківської обласної державної адміністрації.

Посада, яку він займав, не відносилась до посад в розумінні ч. 1 ст. 3 Закону та щодо неї не здійснювались заходи з очищення влади (люстрація).

ОСОБА_2 звільнено з посади 5 листопада 2014 року вже після набрання чинності Законом України «Про очищення влади» за п. 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін, а не за п. 7-2 цієї ж частини з підстав, передбачених Законом «Про очищення влади».

Голова Харківської обласної державної адміністрації (з 2 березня 2014 по 3 лютого 2015), на якого відповідно до частини 4 статті 5 Закону покладено організацію проведення перевірки, повинен був, при наявності підстав - віднесення посади, що займав ОСОБА_2 до посад, що підлягають люстрації, згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 27 жовтня 2014 року, як керівник органу, до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільнено з цієї посади за п. 7-2 статті 36 КЗпП України.

Жодних заперечень та оскарження до суду рішення щодо його звільнення за угодою сторін з боку Міністерства юстиції України, як органу, уповноваженого на забезпечення проведення перевірки (ч. 1 ст. 5 Закону), та його дорадчого органу з питань люстрації, не було.

Доказів протилежного матеріали адміністративної справи не містять.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 1 Закону, заборона, передбачена частинами третьою та четвертою цієї статті, не застосовується до осіб, зазначених у частинах другій - четвертій статті 3 цього Закону, які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України, а також під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у встановленому законодавством порядку.

Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації Балути І.М. від 21 березня 2014 року № 129-к, на підставі листа Прем`єр- міністра України Яценюка А.П. від 17 березня 2014 року №2738/0/2-14, у зв`язку з призначенням нового голови обласної державної адміністрації, був подовжений термін повноважень ОСОБА_2 на посаді заступника голови - керівника апарату обласної державної адміністрації.

Враховуючи викладене, в контексті неможливості застосування до ОСОБА_2 критеріїв з очищення влади, суд звертається до положень Конституції України.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.1, ст.3, ч. 2 ст.6, ч. ч. 1 та 2 ст.8 Конституції України).

Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 п. 6.1 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Під визначенням «принцип» розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно з п. 12 резолюції Парламентської асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (п. 61 рішення у справі «Любох проти Польщі», рішення у справі «Матиєк проти Польщі»).

У висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СПЬ-АБ (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що: «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (п. 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «й» п. 20 розділу 3 висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13.10.2009 № 524/2009).

Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

В своєму рішенні Європейський суд з прав людини (далі - Суд) від 17.10.2019 у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, №53217/16, № 59099/16, № 23231/18 та № 47749/18), що стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади» зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Президента ОСОБА_7, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_7 став Президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Ключовим у позиції Суду у рішенні по справі «Полях та інші проти України» є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент ОСОБА_7.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у § 324 даного рішення визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Президента ОСОБА_7, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Поряд з цим, розглядаючи можливість застосування до ОСОБА_2 люстраційної процедури, слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

В цьому аспекті звертаємо увагу і на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), в якому в продовження таких висновків зазначено, що необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Крім того, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Конституція України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих документів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх документів, приходимо до висновку про те, що ОСОБА_2 не є особою, до якої можна застосувати заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Відносно порушеного права ОСОБА_1 у спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено. що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Відповідно, така особа має бути суб`єктом відповідної сфери правовідносин, в межах якої вона вбачає порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Відповідно до приписів Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004, законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

У адміністративному позові позивач звертає увагу суду на те, що бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Харківській області відповідно до Постанови КМУ від 9 жовтня 2019 № 870, порушує його конституційні права. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. В статті 5 Основного Закону визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Можливе призначення ОСОБА_2 на посаду в органи державної влади порушує його право як частини народу на здійснення влади через органи державної влади та делегування таких повноважень особам, які працювали при злочинній владі ОСОБА_7 , що є неприпустимим.

Проте, такі доводи позивача суд не може взяти до уваги, оскільки вони не узгоджуються з вимогами чинного Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вже зазначено судом вище, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Суд, з урахуванням встановлених по справі обставин, приходить до висновку що у даному спорі не встановлено порушеного права, свободи чи інтересу позивача у розумінні КАС України.

Сам факт можливого призначення ОСОБА_2 ніяким чином не впливає на такі права та інтереси позивача, оскільки останній має право на волевиявлення лише через всеукраїнський референдум або через територіальні громади.

Належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано. Судом самостійно не встановлено.

Згідно з положеннями ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 139, 241 - 247, 255, 257, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 43315445), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 14 грудня 2020 року.

Суддя Кухар М.Д.