Рішення № 93501197, 14.12.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року Справа №480/5861/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2020 № 0077138-5133-1823, № 0077139-5133-1823, № 0077140-5133-1823 та від 12.05.2020 № 0005258-5133-1823, № 0005259-5133-1823.

Свої вимоги мотивує тим, що позивач є власником нежитлових приміщень, які відповідають класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000р. №507. З огляду на наявність на праві приватної власності вказаного вище нерухомого майна, відповідач, з посиланням на п.п.54.3.3п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, визначив суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Таким чином, на думку позивача, відповідач неправомірно нарахував податок на нерухомість за 2019р., враховуючи те, що позивач звільнена від сплати такого податку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позовні вимоги необґрунтованими, зазначає, що позивач повинна сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на об`єкти нежитлової нерухомості, які позивачу належать на праві власності та не використовується в господарській діяльності, майно розташоване на території м.Охтирка (територія Кардашівської сільської ради). Рішенням тринадцятої сесії Чернеччинської сільської ради на 2019 рік від 27.06.2018 року встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів як житлової, так і нежитлової нерухомості згідно класифікації будівель та споруд відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, методології та сертифікації від 17.08.2000 р. №507. Згідно зазначеного рішення по коду класифікації будівель та споруд п.п.1271.9 п 1271 на "Будівлі сільськогосподарського призначення інші" встановлено ставку в розмірі 0,2 відсотка до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року). Керуючись вищевказаними визначенням типів нерухомого майна у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ГУ ДПС у Сумській області, здійснено обчислення сум податку з об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності позивача. Також позивачем, в підтвердження того, що вона не використовує спірне майно в своїй діяльності було зазначено в письмових поясненнях позивача, які надані були до податкового органу. Будь-яка інша інформація щодо проведення позивачем сільськогосподарської діяльності, по вирощуванню сільськогосподарської продукції та пов`язаної з сільськогосподарським товаровиробництвом відсутня. Таким чином, ГУ ДПС у Сумській області вважає нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на об`єкти нежитлової нерухомості за 2019 рік здійснено згідно з вимогами Податкового кодексу України, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог .

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення (а.с. 5-9), зокрема

від 12.08.2020 № 0077139-5133-1823, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 9501,09 грн.,

від 12.08.2020 № 0077138-5133-1823, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 3754,87 грн.

від 12.05.2020 № 0077140-5133-1823 яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 1180,96 грн..

від 12.05.2020 № 0005258-5133-1823, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 9113,83 грн.

від 12.05.2020 № 0005259-5133-1823, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 11717,78 грн.

Як зазначено у відзиві на адміністративний позов, підставою для такого нарахування стало те, що майно, яке належить на праві власності позивачу, не використовувалося в господарській діяльності у 2019 р., про що позивач надавала відповідні пояснення до податкового органу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, враховує наступне.

Судом встановлено, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності позивача на нежитлові приміщення, відносно яких податковим органом було визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік (а.с.14)

Так, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно опис об`єкта нерухомого майна є будівля зерноскладу «М» загальною площею 561,6 кв.м., пташники з кормоцехом «О» площею 1138,4 кв.м., «Р» площею 449,9кв.м., «Н» площею 56,6 кв.м., пташник «П» площею 1092кв.м. (а.с.14)

ГУ ДПС у Сумській області на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК та відповідно до цих відомостей визначило позивачу податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, чинній станом на 2019рік, визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Об`єкти нерухомості, які належить позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, відповідно до "Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000", затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

Суд зазначає, що відповідач не оспорює призначення належних позивачці об`єктів нерухомості для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності.

Спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт "г" пункту 30.9 статті 30 ПК).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова "призначення" як "мета використання чого-небуть", "відповідати меті", можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

На користь висновку, що норма підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Як і Законом України від 28.12.2014 №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Суд наголошує, що у справі відсутні докази, що ОСОБА_1 в 2019 році використовувала належні їй на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності.

Посилання на те, що позивач не використовувала нерухоме майно у господарській діяльності, суд зазначає, що така обставина взагалі не впливає на той факт, що Податковим кодексом України встановлено таку пільгу для об`єктів нерухомості, які є спорудами сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), та віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271). Спірне майно відноситься до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» - зерносклад та пташники.

Крім того, суд зазначає, що у 2019 році вид діяльності позивача був 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний), 04.46 Розведення свиней, що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Саме по зазначеним видам діяльності позивач перебувала на обліку в податковому органі з 27.07.2016 по 02.08.2019, про що відповідач зазначає у відзиві на адміністративний позов.

Докази того, що позивач, як власник майна здавала в оренду майно, надавала його і лізинг чи позичку, матеріалами справи не підтверджується, відповідачем не доведено протилежного. Виходячи з вищевикладеного, помилковими є доводи відповідача, що позивач не має права на пільгу, встановлену зазначеною нормою, оскільки не використовував об`єкти нерухомості за цільовим призначенням.

Вказана позиція суду по суті узгоджується із позицією Верховного суду викладеною у постанові від 01.10.2019 року по справі № 0340/1905/18, постановою від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17 та від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21.10.2020 по справі № 520/8580/18 адміністративне провадження № К/9901/18532/19. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 04 грудня 2018 року у справі № 649/593/16-а, у якій судами застосовано підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах

Враховуючи встановлені обставини справи, судом встановлено, що спірні нежитлові будівлі фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника. Відтак, нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги судом визнаються правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області 840,80 грн. судового збору, сплаченого при зверненні до суду.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5000грн., суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження понесених витрат позивачем до суду надано: договір про надання правничої допомоги від 25.08.2020, квитанція до прибуткового касового ордера від 03.09.2020, акт приймання - передачі виконаних робіт від 03.09.2020, ордер на надання правничої допомоги від 03.09.2020.

Положеннями ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 4 статті 134 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд враховує критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, згідно з актом приймання-передачі послуг та квитанції до прибуткового касового ордера адвокат надав послуги та позивач сплатив 5000 гривень.

Проте, суд звертає увагу, що частина із наданих послуг не може бути віднесена саме до правничої допомоги. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, суд приходить висновку, що ознайомлення зі змістом оскаржуваних рішень, професійне консультування з приводу позовної заяви, збирання письмових доказів на обґрунтування позову, виготовлення та завірення їх копій, складання та оформлення договору про надання правничої допомоги, ордеру, акту виконаних робіт, квитанції про оплату гонорару, подання позовної заяви не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону № 5076-VI. А тому, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.

Суд також враховує, що позивач, в порушення частини 4 статті 134 КАС, не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема щодо представництва інтересів позивача у Сумському окружному адміністративному суд, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат.

Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У відзиві на адміністративний позов відповідач заперечує проти стягнення суми правничої допомоги, враховуючи те, що надані послуги не відносяться до правничої допомоги, розмір є неспіврозмірний та необґрунтований позивачем належними доказами, справа є незначної складності, заходи щодо отримання додаткових документів позивачем не вчинялися, всі документи були в наявності у позивача.

Дослідивши опис наданих послуг до договору та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, ціну позову та значення справи для сторони, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд приходить висновку, що виходячи з вищевикладеного, розумним, справедливим та співмірним предмету позову призначити позивачу 1000 грн. компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Сумській області від 12.08.2020 № 0077138-5133-1823, № 0077139-5133-1823, № 0077140-5133-1823 та від 12.05.2020 № 0005258-5133-1823, № 0005259-5133-1823.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м.Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) судовий збір в сумі 840,80грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1000грн.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020

Суддя С.М. Гелета