Рішення № 93501188, 14.12.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року Справа №480/6275/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелета С.М. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику осіб в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 2276 Національної гвардії України, в якій просить стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.12.2019 по 16.09.2020 в сумі 87384 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Позивач зазначає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини та військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Відповідач не виплатив грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у зв`язку із чим позивач звернувся до суду і після прийняття 22.05.2020 рішення по справі № 480/1688/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, відповідачем 16.09.2020 було проведено розрахунок та виплачені кошти.

Таким чином позивач вважає, що підлягає стягненню за період з 27.12.2019 по 16.09.2020 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 87384 грн.

Представник відповідача надав відзив на позов, у якому просив залишити адміністративний позов без розгляду з врахуванням того, що компенсація на є складовою заробітної плати,не розповсюджуються вимоги ст.. 116,117 КЗпП України, а тому розповсюджується строк звернення, визначений ст.. 233 ч. 1 КЗпП України, тобто три місяці після звільнення.

Судом було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб, ухвалою від 23.11.2020 провадження у справі було зупинено до розгляду справи Верховним Судом №480/3105/19. Ухвалою суду від 03.12.2020 провадження у справі було поновлено. Ухвалою від 14.12.2020 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перебував на військовій службі у В/ч 2276 Національної гвардії України і наказом командира В/ч 2276 від 26.12.2019 №269 з позивачем було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас і виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Згідно наказу від 26.12.2019 №269 грошова компенсація за неотримане речове майно складає 44027,55 грн. Під час звільнення позивача з військової служби 26.12.2019 грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби не було виплачено, не зважаючи на подання позивачем відповідного рапорту. У заявку із невиплатою речового майна, рішенням суду від 22.05.2020 по справі №480/1688/20 вимоги позивача були задоволені та стягнуто з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 44027, 55 грн.

На виконання рішення суду 16.09.2020 із позивачем було проведено остаточний розрахунок, що відповідачем не заперечується, підтверджується випискою банківської установи, наданою позивачем до матеріалів справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст..ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду, викладено в постанові Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, до розгляду якої було зупинено провадження у даній справі.

Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Відповідно до довідки про середньоденний заробіток позивача, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 336,04 грн., а не 331 грн., як помилково зазначає позивач в адміністративному позові. Період затримки розрахунку при звільненні складає 264 дні за період з 27.12.2019 по 16.09.2020, а тому розмір середнього заробітку становить 88714,56 грн. (336,04 грн. Х 264 дні).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) в розмірі 88714,56 грн. значно перевищує суму грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в сумі 44027,55 грн., суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) в сумі середньомісячного грошового забезпечення , а саме 10417,24 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9, с. Климентове, Охтирський район, Сумська область, 42741, код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10417,24 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо своєчасної виплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 14.12.2020

Суддя С.М. Гелета