Рішення № 93501011, 26.11.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 листопада 2020 року м. Рівне №460/6537/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання А.А. Головатчик та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: ОСОБА_1 , представник Вовк Ю.Є.,

відповідача 1: представник Вороновська М.А., відповідача 2: представник не прибув, відповідача 3: представник Самойлова С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства юстиції України, Державної установи "Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України", Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій, визнання протиправною відмови та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

07.09.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не затвердження наказом від 29.01.2020 №427 К «Про затвердження структури держаної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» лікувально- профілактичного закладу для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; зобов`язання Міністерства юстиції України визначити своїм наказом лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; визнання протиправною відмови від 14.04.2020 №2014/02-20 Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» та Міністерства Юстиції України в наданні медичної допомоги ОСОБА_1 ; та про стягнення з Державного казначейства України, за рахунок бюджетних коштів, моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 Міністерством Юстиції України та Державною установою «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою від 09.09.2020 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору в розмірі 1840,80 грн. за подання позовної заяви; позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження в адміністративній справі №460/6537/20; розгляд справи вирішено провести за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.10.2020.

В підготовчому засіданні 01.10.2020 оголошено перерву до 22.10.2020.

22.10.2020 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він змінив свої вимоги в частині стягнення моральної шкоди, а саме, просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 Міністерством Юстиції України в розмірі 100000,00 грн.

Вказана заява в підготовчому засіданні 22.10.2020 прийнята судом до спільного розгляду з первісним позовом, як така що в повній мірі відповідає вимогам статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 22.10.2020 закрито підготовче провадження у справі, а розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 17.11.2020.

Судове засідання 17.11.2020 відкладено на 26.11.2020 за клопотанням представника позивача.

В судове засідання 26.11.2020 повторно не прибув представник Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України». Суд з урахуванням думки решти учасників справи та відповідно до вимог статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив про розгляд справи у відсутність вказаного відповідача.

В судовому засіданні 26.11.2020 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно з позовною заявою, відповідями на відзиви та поясненнями позивача і його представника в судовому засіданні, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що впродовж тривалого часу ОСОБА_1 безуспішно намагається отримати безоплатну медичну допомогу на пільгових умовах в профільному лікарняному закладі як пенсіонер Державної кримінально-виконавчої служби. ОСОБА_1 часто хворіє, йому встановлений діагноз «атеросклеротичний кардіосклероз, ішемічна хвороба серця, фібріляція передсердя, гіпертонічна хвороба 2 ступеня». Згідно з довідкою МСЕК від 23.01.2009 ОСОБА_1 частково втратив працездатність і його захворювання пов`язані з проходженням служби в органах Державного департаменту з питань виконання покарань. Востаннє, 09.03.2020 позивач письмово звернувся до Міністерства юстиції України із заявою щодо надання йому медичної допомоги на пільгових засадах як пансіонеру Державної кримінально-виконавчої служби. Його заява була перенаправлена до Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України», якою повідомлено, що питання організації надання безоплатної медичної допомоги ветеранам та пенсіонерам Державної кримінально-виконавчої служби в лікарняних закладах на пільгових засадах не вирішено і в структурі Держаної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженої наказом Мінюсту №427/К від 29.01.2020, відсутній будь-який лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби. Таким чином, відповідачі запропонували позивачу обрати сімейного лікаря і лікуватись в нього на загальних підставах. Такі дії відповідачів позивач вважає протиправними і такими, що прямо суперечать положенням частини сьомої статті 23 Закону України «Про Державну Кримінально-виконавчу службу України», якою прямо передбачено, що персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України. Також сторона позивача покликається на частину п`яту цієї статті, яка вказує, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію». В свою чергу, за частиною восьмою статті 95 Закону України «Про Національну поліцію», громадяни України з числа колишніх поліцейських, які були звільнені зі служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату, мають право на медичне забезпечення в закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України на пільгових умовах. Таким чином, сторона позивача вважає, що колишні працівники Державної кримінально-виконавчої служби також мають право на медичне забезпечення в закладі охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби, і обов`язком Міністерства юстиції України є визначити свої наказом лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби. Позивач доводить, що протиправними діями, які полягали у відмові надати гарантовану законом медичну допомогу, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, що негативно відобразилися на його хворому серці. Таку шкоду позивач оцінює в 100000 грн. і просить стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ.

Згідно з відзивом на позов, запереченнями на відповідь на відзив та усними поясненнями представника в судовому засіданні, Міністерство юстиції України позов не визнає. Свої заперечення на позов обґрунтовує тим, що частиною сьомою статті 23 Закону №2713-IV передбачено гарантоване безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в закладах охорони здоров`я Державної кримінально- виконавчої служби України, персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. В свою чергу, за пунктом 1 статті 14 цього ж Закону, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України. Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відповідно до частини шостої - пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, державну службу, соціальний захист. Відповідач доводить, що позивач отримує пенсію, а відтак вже не відноситься до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, а отже і не має права на безоплатне медичне забезпечення у відповідних профільних закладах охорони здоров`я. Що стосується моральної шкоди, то зазначений відповідач вказує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що Міністерство юстиції України відповідно до визначених законодавством повноважень має нести відповідальність за неприйняття рішення про затвердження лікувально-профілактичного закладу для надання медичної допомоги пенсіонерам Державної кримінально-виконавчої служби. Крім того, позивачем не доведено жодними засобами доказування факту завдання йому моральної шкоди. За усього наведеного, сторона відповідача просила відмовити в позові повністю.

Згідно з відзивом на позов, Державна установа «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», позов не визнає. Суть її заперечень на позов зводиться до того, що Державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» є бюджетним неприбутковим закладом охорони здоров`я, який створений для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України із забезпечення надання якісних медичних послуг засудженим та особам, узятим під варту, медичного забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, державного санітарно-епідеміологічного нагляду в місцях провадження господарської діяльності ЦОЗ ДКВС України та на їх територіях. Доводить, що позивач не є персоналом Державної кримінально-виконавчої служби, а має статус пенсіонера, який вийшов на пенсію з Державної кримінально-виконавчої служби відповідно до норм чинного законодавства, закінчивши виконання своїх трудових обов`язків, відтак, норми частини сьомої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально- виконавчу службу України» на нього не поширюються. Крім того в структурі Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України №427/К від 29.01.2020, відсутній будь-який лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги пенсіонерам. Таким чином, даний відповідач стверджує, що позивач не підпадає під пільгову категорію для отримання медичної допомоги у лікарняних закладах Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», натомість він може отримати безкоштовну медичну допомогу у закладах медичного обслуговування населення, підписавши декларацію із сімейним лікарем. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову до Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально- виконавчої служби України» повністю.

Згідно з відзивом на позов та усними поясненнями представника в судовому засіданні, Державна казначейська служба України пред`явлені до неї вимоги не визнає. Свої заперечення на позов обґрунтовує тим, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між відмовою у наданні йому безоплатної медичної допомоги із погіршенням стану здоров`я, що у подальшому призвело до завдання моральної шкоди. Більше того, якщо позивач справді відчував негативні зміни у стані здоров`я, він не був позбавлений можливості за нагальної потреби отримати медичну допомогу у будь-якому медичному закладі, проте ОСОБА_1 не скористався таким добровільним правом, що й могло призвести до стрімких розладів здоров`я. Також вказаний відповідач звертав увагу на необґрунтованість вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме з казначейства, покликаючись на те, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011. Зокрема, згідно з підпунктом 2 пункту 35 вказаного Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Таким чином, саме виконання зазначених судових рішень здійснюється Державним казначейством України, але в будь якому разі даний орган не може відповідати за таким позовом. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову до Державної казначейської служби України повністю.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Державного департаменту з питань виконання покарань, що входили в структуру Державної кримінально-виконавчої служби України. Дана обставина в повній мірі визнається усіма учасниками і не є спірною.

З 22.12.2008 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, як особа, що отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджено довідкою №827/03 від 11.08.2020 (а.с.7) та визнається усіма учасниками справи.

Відповідно до довідки Рівненської міської МСЕК РВН№000549 від 23.01.2009, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках - тридцять (30%) через захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах Державного департаменту з питань виконання покарань (а.с.10).

Медичною довідкою №23 від 14.02.2020 підтверджено, що ОСОБА_1 страждає на атеросклеротичний кардіосклероз, стенокардію, ішемічну хворобу серця, фібріляцію передсердя та гіпертонічну хворобу (а.с.9).

Позивач неодноразово звертався до Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» з приводу надання йому медичної допомоги як пенсіонеру Державної кримінально-виконавчої служби України.

Зокрема, на його звернення від 03.02.2019 Державна установа «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» листом №1495/02-19 від 12.03.2019 повідомляла, що питання надання безоплатної медичної допомоги ветеранам та пенсіонерам Державної кримінально-виконавчої служби України в лікарняних закладах на пільгових засадах не вирішено. Також проінформувала, що з метою забезпечення лікування даної категорії до адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України надіслано лист №1336/09-19 від 01.03.2019 щодо надання відповідної інформації для подальшого формування кошторису з метою забезпечення медичним обслуговуванням (а.с.131).

09.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України з приводу надання йому медичної допомоги на пільгових умовах, як пенсіонеру Державної кримінально-виконавчої служби України.

Через неотримання відповіді від адресата, 15.04.2020, 18.05.2020 та 19.06.2020 ОСОБА_1 звертався на урядову «гарячу лінію» з приводу цього ж питання.

Міністерством юстиції України повідомлено, що за його дорученням розгляд звернень ОСОБА_1 здійснено Державною установою «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» (а.с.11-13).

Як вбачається з відповіді Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» №2014/02-20 від 14.04.2020, питання організації надання безоплатної медичної допомоги ветеранам та пенсіонерам Державної кримінально-виконавчої служби України в лікарняних закладах на пільгових засадах не вирішено. Вказано, що в структурі Держаної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженої наказом Мінюсту №427/К від 29.01.2020, відсутній будь-який лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби. Зазначено, що медична допомога даним категоріям надається відповідно до наказів Міністерства охорони здоров`я №503 та №504 від 19.03.2020, якими врегульовано порядок вибору сімейного лікаря (а.с.8).

Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

В силу вимог частини першої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

За частиною другою цієї статті, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України високо-кваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини четвертої цієї ж статті, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

А відповідно до частини п`ятої - на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

В силу ж вимог частини сьомої цієї статті, персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України.

В свою чергу, за правилами частини першої статті 14 цього ж Закону, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Системний аналіз вказаних норм свідчить на користь того, що частина сьома статті 23 Закону №2713-IV поширює свою дію лише на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та на інших працівників кримінально-виконавчої служби, які в нинішній час проходять службу або працюють в ДКВС. До тих осіб, які звільнилися зі служби або з роботи в ДКВС з будь-яких причин, вказана правова норма застосована бути не може.

Відповідно до цього суд відхиляє, як необґрунтовані доводи сторони позивача про те, що на нього поширюють свою дію частина сьома статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005, як і частина п`ята цієї статті, і як наслідок, відповідні положення Закону України «Про Національну поліцію», а саме частина восьма статті 95 цього Закону, яка надає право колишнім поліцейським, які були звільнені зі служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату, на медичне забезпечення в закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України.

Разом з тим, за правилами частини третьої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005, пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Як встановлено судом, позивач отримує пенсію за вислугу років, призначену йому при звільненні з органів Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до цього, позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України саме як особа рядового або начальницького складу кримінально-виконавчої служби, а тому він користується усіма правовими і соціальними гарантіями, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Закон України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» №203/98-ВР був прийнятий 24.03.1998.

Його преамбула відповідно до Закону №2373-III від 05.04.2001 була доповнена і Закон став називатися: «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, та їх соціальний захист». Згодом, преамбула відповідно до Закону №1889-IV від 24.06.2004 була доповнена і Закон став називатися: «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Наразі Закон №203/98-ВР є чинним і має назву: «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Стаття 6 Закону №203/98-ВР має назву «Соціальний захист ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їх сімей».

Відповідно до пунктів 1-5 частини першої цієї статті, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги:

1) безоплатне користування закладами охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, інших центральних органів виконавчої влади та військових формувань;

2) першочергове безоплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

3) першочергове медичне обстеження, диспансеризація та госпіталізація;

4) першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безоплатне забезпечення протезами та протезно-ортопедичними виробами;

5) переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням у санаторіях Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, інших центральних органів виконавчої влади та військових формувань ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членам їх сімей з пільговою оплатою вартості путівок у розмірах та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

За наведеного, ОСОБА_1 безсумнівно має гарантоване Законом право, зокрема, на безоплатне користування закладами охорони здоров`я центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України №228 від 02.07.2014, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України є Міністерство юстиції України, що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

При цьому, згідно з підпунктом 95-2 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань визначає основні напрями діяльності міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мін`юсту, уповноважених органів з питань пробації, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, утворених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби.

А відповідно до підпункту 13-1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України Міністр утворює уповноважені органи з питань пробації, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, утворені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, застосовує заходи заохочення та притягує до дисциплінарної відповідальності, вносить подання щодо представлення до відзначення державними нагородами України, а також затверджує їх положення (статути).

Таким чином саме на Мін`юст покладений обов`язок створення закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби та визначення напрямків їх діяльності, а відтак і таких профільних закладів, які повинні надавати безоплатну медичну допомогу ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, для забезпечення передбачених статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998 соціальних гарантій.

За пропозицією Міністерства юстиції України розпорядженням Кабінету Міністрів України №684-р від 13.09.2017 було утворено Державну установу «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України». Цим же розпорядженням, Мін`юсту велено забезпечити утримання зазначеної державної установи в межах наявної чисельності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби та видатків, що передбачені на їх утримання у Державному бюджеті України на відповідний рік.

На виконання вказаного розпорядження та відповідно до пункту 13-1 пункту 12 Положення №228 Міністром юстиції 02.11.2017 видано наказ №3394/5 «Про утворення Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України». Цим же наказом затверджено Положення по Державну установу «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України»

Розділом III вказаного Положення визначено, що до основних завдань Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» віднесено здійснення заходів щодо: медичного забезпечення персоналу ДКВС України, засуджених та осіб, узятих під варту; профілактики та зниження захворюваності серед засуджених та осіб, і узятих під варту, зменшення первинного виходу на інвалідність та смертності; санітарно-гігієнічного та протиепідемічного контролю в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах. Також установа здійснює координацію та контроль за виконанням заходів з надання медичної допомоги, що здійснюються відокремленими структурними підрозділами та визначає потребу у видатках бюджету на утримання ЦОЗ ДКВС України та здійснення заходів з медичного забезпечення засуджених та осіб, узятих під варту, та персоналу ДКВС України.

За розділом III вказаного Положення до функцій Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» належить забезпечення надання екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої) та паліативної медичної допомоги засудженим та особам, узятим під варту, організації надання медичної допомоги персоналу ДКВС України. Також до однієї з основних функцій цієї установи віднесено організацію профілактичного оздоровлення та реабілітації персоналу ДКВС України у підвідомчих медичних та реабілітаційних центрах, а також санаторно-курортних закладах, що належать до сфери управління інших державних органів.

Згідно з пунктом 5 розділу I вказаного Положення, структура, штатний розпис та кошторис Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» затверджується Мін`юстом.

Наказом Мін`юсту №4610/к від 22.11.2017 затверджено структуру даної державної установи, в тому числі визначено і штатну чисельність її обласних філій. Філія Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Рівненській області затверджена в структурі 48,5 штатних одиниць. Разом по Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України затверджена структура 2559 штатних одиниць. Положення про філії затверджені наказом директора Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» №71-ОД від 28.09.2018.

За наведеного, в структурі Державної кримінально-виконавчої служби фактично створено заклад охорони здоров`я, який повинен організовувати, в тому числі, і надання медичної допомоги персоналу ДКВС України, їх профілактичного оздоровлення та реабілітації.

Разом з тим, створена Мін`юстом Державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та її відокремлені структурні підрозділи на сьогоднішній день фактично надають медичну допомогу лише засудженим та особам, взятим під варту.

Як підтверджено змістом листа-відповіді ОСОБА_1 №2014/02-20 від 14.04.2020, в затвердженій наказом Мін`юсту №427/К від 29.01.2020 структурі Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» відсутній будь-який лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги, як персоналу, так і пенсіонерам і ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України. При цьому, впродовж значного проміжку часу ні Мін`юстом, ні спеціально створеною ним установою, не було вжито будь-яких дієвих заходів для організації надання такої медичної допомоги вказаним категоріям громадян.

Наведеним в повній мірі доводиться, що наслідком позбавлення ветеранів ДКВС, а зокрема й ОСОБА_1 , соціальних гарантій, прямо передбачених статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998, була протиправна бездіяльність, як Мін`юсту, так і створеної ним з відповідною метою державної установи.

При цьому, бездіяльність Мін`юсту не обмежується лише тим, що його наказом не було затверджено лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам ДКВС.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А за правилами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 і задовольнити його позов шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», внаслідок якої позивач був позбавлений пільг, гарантованих пунктами 1-5 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998, дія якого поширюється на нього, як на звільнену зі служби особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, в силу вимог частини третьої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005.

За правилами частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип верховенства права охоплює не лише змістовний аспект (правового відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та інше.

Про те, що закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» зазначено також у рішеннях Європейський суд з прав людини у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства», «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки», «Беєлер проти Італії».

Також згідно практики Європейського суду з прав людини, суд повинен керуватись принципом юридичної визначеності. Цей принцип означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

В даному конкретному випадку така концепція схвалена статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998, а тому покликання відповідачів на ту обставину, що лікувально-профілактичні заклади для надання медичної допомоги ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України відсутні, як на підставу для відмови у наданні особі, що має відповідний статус, відповідних соціальних гарантій, є протиправним.

Європейський Суд з прав у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» розцінив відмову в перерахунку пенсії через не встановлення певного порядку, як порушення майнового інтересу заявника, що передбачено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі «Бутченко проти України», у якій констатовано, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги. Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачами не доведено існування будь-яких об`єктивних та законних підстав для того, щоб позбавити позивача відповідних соціальних гарантій.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на відповідні державні органи.

Значене в жодному разі не відноситься до Державної казначейської служби України, що позивачем притягнута в якості відповідача по справі виключно через заявлення вимог про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди, заподіяної Мін`юстом та створеною ним державною установою.

Відповідно, вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» в наданні йому медичної допомоги, то такі також задоволені бути не можуть, позаяк зазначена установа безпосередньо не надає, а лише організовує надання такої медичної допомоги. Крім того, зазначені вимоги виходять за межі компетенції адміністративного суду, який уповноважений розглядати лише ті вимоги, які пов`язані з діями та/або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень у сфері соціального захисту та надання пільг.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Судом встановлено, що позивач неодноразово, впродовж тривалого періоду часу та абсолютно безуспішно звертався до Мін`юсту і до Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» з проханням забезпечити реалізацію гарантованого йому законодавством права на безоплатне користування закладами охорони здоров`я центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 100000 гривень позивач пов`язав саме з такою протиправною бездіяльністю відповідачів. Окрім того, позивач зазначав, що тривала боротьба на захист своїх прав виснажує його, викликає у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності посадових осіб, що створює додаткове психічне напруження, яке негативно відображається на його здоров`ї.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди («Рисовський проти України», «Антоненков та інші проти України»).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Верховний Суд у своєму рішенні від 27.11.2019 по справі №750/6330/17 висловив правову позицію, в силу якої у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

У справі, що розглядається, відповідачі - Мін`юст і до Державна установа «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» не довели, що їхня тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з безуспішним очікуванням реалізації соціальних гарантій, розчарування в діяльності посадових осіб та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією порівняно з ветеранами військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, яким надається безоплатна медична допомога в профільних закладах охорони здоров`я.

Відтак, у суду немає жодних підстав для висновку про те, що моральну шкоду позивачу не було заподіяно.

Що стосується її розміру, то відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на вказане суд вважає, що справедливим та співмірним розміром відшкодування моральної шкоди буде 30000 грн.

Вказана сума підлягає стягненню з Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» солідарно.

При цьому, зазначений позивачем в заяві про уточнення позовних вимог порядок стягнення моральної шкоди є по своїй суті механізмом виконання судового рішення, а відтак реалізовується на стадії виконання, а не ухвалення судового рішення про стягнення моральної шкоди.

За усього наведеного вище позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивача було звільнено від сплати судового збору в розмірі 1840,80 грн. за подання позову з немайновими і майновими вимогами у встановленому Законом України «Про судовий збір» порядку.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи те, що позов ОСОБА_1 , якого було звільнено від сплати судового збору судом, задоволено частково, то суд дійшов висновку про необхідність стягнення пропорційної до задоволених вимог частини судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а саме по 570,40 грн. з Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» (840,80 + 30000 х 1%):2).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, вул. Архітектора Городецького,13, м.Київ, 01001), Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» (код ЄДРПОУ 41713679, вул. Юрія Іллєнка,81, м.Київ, 04050), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м.Київ, 01601), задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», внаслідок якої ОСОБА_1 був позбавлений пільг, гарантованих пунктами 1-5 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998, дія якого поширюється на нього, як на звільнену зі служби особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, в силу вимог частини третьої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005.

Стягнути солідарно з Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої протиправною бездіяльністю моральної шкоди 30000,00 гривень.

В решті вимог - відмовити.

Стягнути з Міністерства юстиції України до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 570,40 грн., який перерахувати: Одержувач УК у м. Рівному/м. Рівне/2203010; Реквізити одержувача (код за ЄДРПОУ) 38012714; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA 688999980313111206084017002; Код класифікації доходів бюджету 22030101.

Стягнути з Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 570,40 грн., який перерахувати: Одержувач УК у м. Рівному/м. Рівне/2203010; Реквізити одержувача (код за ЄДРПОУ) 38012714; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA 688999980313111206084017002; Код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 07 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко