Рішення № 93501002, 14.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10381/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому заявлені позовні вимоги:

визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області в особі Київського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області у видачі ОСОБА_3 у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області в особі Київського районного відділу ГУ ДМС України у Одеській області оформити та видати ОСОБА_3 2004 року народження у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивачі зазначили про те, що у зв`язку із досягненням їхньою неповнолітньою дитиною - ОСОБА_3 , законними представниками якої вони є, 16-річного віку, ІНФОРМАЦІЯ_3 року вони звернулися із заявою до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про оформлення та видачу паспорту громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

При цьому, як вказують позивачі, у заяві ними повідомлено про відмову від оформлення паспорту у формі ID-картки та незгоду на обробку персональних даних.

Однак, листом від 12.09.2020 року Київський районний відділ у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовив у задоволенні заяви про видачу паспорта зразка 1994 року, обґрунтовуючи відмову відсутністю правових підстав для видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року.

Позивачі вважають, що відмова в оформленні паспорту громадянина України зразка 1994 року в формі паспортної книжечки є порушенням основоположних прав їхньої дитини, як людини і громадянина та їхньої сім`ї.

Також позивачі зазначили, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року, справа № 806/3265/17.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року, відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

26 листопада 2020 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що 09 вересня 2020 року до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулися позивачі в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номеру запису в ЄДДР. На вказане звернення, Київський РВ у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку, визначеного Законом України "Про звернення громадян", надав Позивачам письмову відповідь щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року. У наданій відповіді зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Також відповідач стверджує, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 року постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ, на день звернення позивача до суду не містили.

Крім того, відповідач зазначив, що враховуючи, вимоги закону про те, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку зобов`язаний отримати паспорт громадянина України, позивачі не можуть відмовитись від виконання обов`язку щодо отримання паспорту їх неповнолітньою дитиною, посилаючись на релігійні переконання.

Також відповідач у відзиві вказав на те, що дана справа не підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року, оскільки Київський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Одесі є територіальним органом ГУ ДМС України в Одеській області, а не територіальним органом ДМС України.

30 листопада 2020 року Позивачами через канцелярію суду подано відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідно до відповіді на відзив, Позивачі, всупереч твердженням відповідача, зазначили, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року. У відповідності до ознак типової справи, 09.09.2020 року позивачами - фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах їхньої неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області було подано заяву про оформлення та видачу паспорту громадянина України зразка 1994 року у зв`язку із досягненням 16-річного віку. Відповідач надав відповідь про відсутність правових підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Щодо другої ознаки типової справи, відповідачем по справі є Київський районний відділ у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області у зв`язку з тим, що саме вказаним районним відділом відмовлено у видачі паспорту книжки зразка 1994 року та тим самим порушено право позивача. Також однією з ознак типової справи є саме предмету спору, Позивачі зазначили, що ними було викладено ідентичні до зразкової справи позовні вимоги.

Також позивачами вказано, що спірні правовідносини врегульовані нормами Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XI, на підставі яких і відбулось звернення до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Вказані заяви по суті справи залучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

Відповідно до ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням вищенаведеного, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження 14 грудня 2020 року, в межах строку встановленого ст. 259 КАС України.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками та законними представниками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 15 вересня 2004 року зроблено відповідний запис № 758 (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 досяг шістнадцятирічного віку, у зв`язку із чим 09 вересня 2020 року звернувся разом із законним представником - ОСОБА_2 (матір) до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР).

Заяву подано за підписом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітньої дитини.

У заяві вказано, що її подано разом із додатками: свідоцтво про народження ОСОБА_3 , дві фотокартки 3,5х4,5 см; заява про видачу паспорта за формою відповідно до наказу МВС України № 320 від 13.04.2012 року (а.с. 11-12).

Листом від 12 вересня 2020 року Київський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області надав позивачу відповідь за №5112-1397/5112.2-20, згідно якої зазначив, що у ДМС та її територіальних підрозділів відсутні правові підстави для оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII. Відповідь мотивована тим, що відповідно до положень Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VІ, оформлення і видача паспорта здійснюється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (а.с. 6-9).

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях без використання засобів Державного демографічного реєстру), Позивачі звернулися до суду з даним позовом, оскільки вважають своє право порушеним.

До матеріалів справи позивачем також надано виписку з церковної книги про здійснення таїнства хрещення, у зв`язку із чим за своїми релігійними переконаннями позивач відмовляється від отримання паспорта у формі ІD-картки.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В свою чергу, за приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI.

Стаття 13 цього Закону визначає назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, включають паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 вищезазначеного Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено:

зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;

зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Позивач зазначає, що відмова у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року в формі книжечки є порушенням принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Суд вважає ці доводи позивача обґрунтованими з огляду на таке.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, регулює Закон України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI, який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних", персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

За приписами ч. 5 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

За практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, норми ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції.

Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в рішенні у зразковій справі № 806/3265/17.

У постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вирішуючи спір, судом встановлено, що дана адміністративна справа № 420/10381/19 є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 від 19 вересня 2018 року, а саме:

- позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- відповідач - один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України);

- предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з доводами відповідача, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17, оскільки всі ознаки типових справ, що наведені в рішенні Великої Палати Верховного Суду у вказаній зразковій справі, наявні в даній справі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, суд вирішує дану справу з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що у відповіді від 12 вересня 2020 року Київський районний відділ у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області відмовив у видачі ОСОБА_3 паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки не у зв`язку з невідповідністю поданої заяви встановленим вимогам, тощо, а посилаючись на відсутність у ДМС та її територіальних підрозділів підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, оскільки паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Тобто, відмова відповідача ґрунтується на запереченні самого права позивача на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних.

Однак, вказана позиція територіальних органів ДМС України визнається неправомірною, оскільки таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд дійшов висновку, що Київський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в м. Одесі листом від 12 вересня 2020 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Відповідно до пункту 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Отже, для належного захисту порушених прав позивача, задля реалізації позивачем права на користування паспортом громадянина України зразка 1994 року, суд вважає необхідним зобов`язати Київський районний відділ в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судове рішення у цій справі, у відповідності з Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, є підставою для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Вирішуючи даний спір, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Аналіз норм ст. 245 КАС України, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5112-1397/5112.2-20 від 12.09.2020) у видачі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) в особі територіального підрозділу - Київський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15а).

Суддя О.В. Глуханчук

.