Рішення № 93500660, 11.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/8520/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку з Головного управління Національної поліції у Львівській області.

Обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій міститься вимога стягнути з відповідача, Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період від 01 березня 2019 року по 16 жовтня 2019 року у сумі 70 249 (сімдесят тисяч двісті сорок дев`ять) гривень 92 (дев`яносто дві) копійки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Наказом №129 о/с від 28.02.2019, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, старшого сержанта ОСОБА_1 з 28 лютого 2019 року звільнено із служби в поліції. 28 березня 2019 року позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду (справа №1.380.2019.001542) з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу ГУ НП у Львівській області "Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області" №577 від 18.02.2019; наказу ГУ НП у Львівській області по особовому складу №129 о/с від 28.02.2019, поновлення на посаді. Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, позовні вимоги задоволено повністю - визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області "Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області" №577 від 18.02.2019, у частині накладення на поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП у Львівській області по особовому складу №129 о/с від 28.02.2019, у частині звільнення зі служби в поліції поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 . Позивача поновлено на посаді поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, старшого сержанта поліції з 01 березня 2019 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду Відповідачем було подано апеляційну скаргу. 18 лютого 2020 року Восьмий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові у справі №1.380.2019.001542 залишив апеляційну скаргу ГУ НП у Львівській області без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №1.380.2019.001542 залишив без змін. Позивач зазначає, що відповідачем поновлено його на посаді поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, у званні старшого сержанта поліції, однак судом не вирішувалося питання оплати вимушеного прогулу у справі №1.380.2019.001542 і при поновленні його на роботі відповідачем оплата вимушеного прогулу не проведена. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 13.10.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав, подав 12.11.2020 відзив на позовну заяву в якому проти позовних вимог заперечує повністю, а заявлені до стягнення грошові суми вважає такими, що вирахувані без урахування норм чинного законодавства. Зазначає, що законодавець надав право звертатися до судів адміністративної юрисдикцій лише тим особам, права, свободи та законні інтереси яких уже порушено, не визнано або оспорюють станом на дату пред`явлення позову. В той же час, позивач не заявив до суду позовних вимог, щодо визнання протиправними індивідуального акта, певних дій або бездіяльності відповідача (ГУНП у Львівській області), а лише просить стягнути кошти. З огляду на викладене, у відповідача відсутній обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України, в противагу цього - частина перша цієї статті передбачає, що позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Однак в додатках до даного позову відсутні будь-які докази невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період від 01 березня 2019 року по 16 жовтня 2019 року, а тому вважає даний позов неаргументованим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. Відповідач вважає помилковими висновки представника позивача в частині застосування загальних норм права в вигляді Кодексу законів про працю, адже проходження служби в органах внутрішніх справ є державною службою особливого характеру і ніяк не ототожнюється із працею на підприємстві, а тому спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством. Зазначає, що оскільки спірні правовідносини виникли в момент звільнення позивача у 2019 року, то на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України "Про національну поліцію" та Порядок №260, а відповідно розрахунок коштів за вимушений прогул мав би здійснюватися відповідно до порядку 260. Відповідач також заперечує повністю проти витрат на правову допомогу, просить у задоволенні їх відмовити.

Від представника позивача 25.11.2020 надійшло заперечення у якому не погоджується з викладеними доводами відповідача у відзиві. Вказує, що вчинені дії ГУ НП у Львівській області як зазначено в Рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року та Постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.001542 визнано протиправними. Зазначає, що згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Дана категорія справ, таких як справи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважаються трудовими спорами, а відповідно регулюються законодавством про працю, яке, у свою чергу, складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Звертає увагу на постанову Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 де зазначається, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100. Вказує, що на момент укладення договору з позивачем про надання правової допомоги адвоката була виплачена певна сума, яка є відображена в угоді. Інші докази сплати коштів були долучені до матеріалів провадження. У зв`язку з запереченням відповідача щодо гонорару, повторно надає копії договорів а також документи що підтверджують отримання адвокатом авансу та акт виконаних робіт, що був підписаний вже після подачі позову до суду. Просить суд вважати необґрунтованими твердження Головного управління Національної поліції України у Львівській області.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №1.380.2019.001542, позовні вимоги задоволено повністю - визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області "Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області" №577 від 18.02.2019, у частині накладення на поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби поліції.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП у Львівській області по особовому складу №129 о/с від 28.02.2019, у частині звільнення зі служби в поліції поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 . Позивача поновлено на посаді поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, старшого сержанта поліції з 01 березня 2019 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання (а.с.10-14).

18 лютого 2020 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою у справі №1.380.2019.001542 залишив апеляційну скаргу ГУ НП у Львівській області без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №1.380.2019.001542 залишити без змін (а.с.15-18).

16 жовтня 2019 року ГУ НП у Львівській області видано Наказ №657 о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору патрульної поліції відділення поліції на станції Львів Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, у званні старшого сержанта поліції (а.с.19).

Однак при розгляді справи судом не вирішувалося питання оплати вимушеного прогулу і у наказі про поновлення позивача на службі про оплату вимушеного прогулу не вказано.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч.ч. 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України).

Кодекс законів про працю України відповідно до ст. 1 регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIII

Проходження служби в поліції регулюється відповідно до ст. 60 Закону України "Про Національну поліцію" цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, визначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також, аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, номер провадження К/9901/1664/18.

Відповідно до правової позиції висловленій в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, справа №805/1110/17-а, грошове забезпечення поліцейського за час вимушеного прогулу обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Виплата грошового забезпечення поліцейському за час вимушеного прогулу регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988).

Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейському за час вимушеного прогулу та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейському за час вимушеного прогулу є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

При цьому як зазначалося вище, підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейському за час вимушеного прогулу є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Оскільки наказ про звільнення позивача зі служби судом скасований, відповідно виникли підстави для нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Судом встановлено, що відповідно до рішення суду по справі № 1.380.2019.001541, що не спростовується позивачем, вимушеним прогулом є період з 01.03.2019 до 16.10.2019, що становить 229 календарних днів.

Відповідно до Довідки від 09.07.2020 станом на день звільнення (28.02.2019) позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі:

- за лютий 2019 нараховано 6976,57 грн (місячне грошове забезпечення на день звільнення) та 762,64 грн індексація (разом 7739,21 грн),

- за січень 2019 нараховано 10403,34 грн, 762,64 грн індексація, 262,63 доплата за роботу в нічний час (разом 11428,61 грн) (а.с.20).

Суд зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення

Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року справа №820/5286/17 адміністративне провадження №К/9901/31689/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки відповідно до Пункту 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення, середньоденне грошове забезпечення складає: (11428,61 грн (січень 2019) + 7739,21 грн (лютий 2019) : 59 календарних днів за два місяці = 324,88 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 01.03.2019 (перший робочий день після звільнення позивача) по 16.10.2019 (дата наказу про поновлення позивача на посаді) складає 229 календарних дня.

Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу позивача за період з 01.03.2019 до 16.10.2019 складає 74397,52 грн (229 календарних дня х 324,88 грн).

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також слід звернути увагу на приписи ст. 245 КАС України, згідно з якими перелік способів захисту порушених прав викладений у цій статті не є вичерпним. Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене для ефективного захисту, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та позовні вимоги задовольнити шляхом стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача за період з 01.03.2019 до 16.10.2019 в сумі 74397,52 грн.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн (а.с.8), такий підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Частиною 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.(ч.9 ст.139 КАС України).

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено укладення 16.10.2018 між позивачем та адвокатом угоди про надання правової допомоги.

Відповідно до замовлення від 25.06.2020 сторони угоди від 16.10.2018 погодили і Клієнт сплатив Адвокату при підписанні даної угоди аванс 10000 грн.

Відповідно до акта прийняття-передачі наданих послуг від 20.10.2020 вартість наданих послуг становить 10000 грн.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 № справи 810/2816/18.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у Постанові від 04.02.2020 справа №280/1765/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/87388337 зазначив, що: "Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат...". Документи, які слід надати на підтвердження надання правової допомоги: - копію договору про надання юридичних послуг та копію додаткової угоди до договору; - копію рахунку, виставленого позивачу за надані юридичні послуги на суму 5000 грн; - копію квитанції на підтвердження оплати наданих адвокатських послуг; - копію акта виконаних робіт (наданих послуг)."

Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц сказала, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані:

договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

розрахунок наданих послуг;

документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Оскільки судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні документальні докази оплати понесених витрат в сумі 20000 грн (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.) та їх розрахунок як на час подання позову так і на час прийняття судом рішення, суд з урахуванням позиції викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат оскільки відсутні докази їх фактичного понесення та відсутній їх розрахунок.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 255, 294, 295, КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Григоренка 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2019 року до 16 жовтня 2019 року в сумі 74397,52 грн (сімдесят чотири тисячі триста дев`яносто сім гривень, 52 копійки).

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Григоренка 3, ЄДРПОУ 40108833) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в сумі 840 грн 80 коп.

4. У стягненні витрат на правову допомогу в сумі 20000 грн - відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 11.12.2020.

Суддя Коморний О.І.