Рішення № 93500466, 14.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4171/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

-стягнути з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 567860,97 грн (а.с.1-15).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 02.10.2000 по 22.03.2018. Наказом Голови Служби безпеки України від 02.03.2018 № 272-ос його було звільнено з військової служби, та наказом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 22.03.2018 № 183-ос виключено зі списків особового складу зазначеного Головного управління з 22.03.2018. Позивач зазначив, що незважаючи на те, що останнім днем проходження ним військової служби було 22.03.2018, відповідачем було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій на загальну суму 69514,71 грн зі значним порушенням нормативно визначених строків, зокрема:

-грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 28.09.2020, тобто через 921 день після звільнення, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі № 360/2595/20;

-грошова компенсація за неотримане речове майно була повністю виплачена 26.12.2018, тобто через 279 днів після звільнення;

-грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки була виплачена 20.04.2018, тобто через 29 днів після звільнення.

Позивачем здійснено самостійно розрахунок грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яким визначив суму 567860,97 грн, тобто 616,57 грн (середньоденний заробіток) х 921 (календарний день затримки).

На підставі викладеного, позивач вважає, що відповідач, допустив бездіяльність щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, а тому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 567860,97 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до канцелярії суду 19.11.2020 надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.32-48).

При цьому зазначив, що позивач проходив військову службу в органах СБ України.

Наказом Голови СБУ від 02.03.2018 №272-ос позивач звільнений у запас СБ України за п.п. «а» п. 61, п.п. «г» п. 63 та п. 88-1 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України та п.п. «в» п. 2 ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 22.03.2018 №183-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу. Перед звільненням, під час бесід ОСОБА_1 ознайомлювався з розрахунками під час звільнення, зауважень та доповнень до проведених розрахунків позивачем не висувалося. На момент звільнення та розрахунку не існувало будь-яких спорів про розміри належних позивачу сум. Під час звільнення Головним управлінням здійснено повну виплату позивачу належних йому грошових коштів. Разом з цим компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не було сплачено у зв`язку із відсутністю спору між сторонами з цього приводу. Крім того, відповідач вказав, що позивач звернувся до суду щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій 7 липня 2020 року, тобто лише через 2 роки 3 місяці та 15 днів після звільнення. Разом з цим, позивач мав право на звернення до суду одразу після звільнення з військової служби (22.03.2018) та не був зобов`язаний чекати остаточного рішення у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019. Також, розгляд справи щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій тривав з 7 липня 2020 року по 26 серпня 2020 року. Остаточний розрахунок з позивачем, відповідно до рішення суду здійснено 28 вересня 2020 року. Таким чином, у разі своєчасного звернення позивача до суду, так звана «затримка при звільненні» складала б близько 3 місяців. На думку відповідача, найбільший орієнтовний розмір втрат позивача за 3 місяці складає 5 202,8 грн (27013,51 х 6,42% х 3: 100), а найменший - 2 836,41 грн (27013,51 х 3,5% х 3 : 100). При цьому, відповідач просив враховувати, що ці суми зазначені без урахуванням інших критеріїв зменшення суми компенсації за час затримки. Отже, у випадку встановлення наявності інших підстав для зменшення суми відшкодування, ці розміри мають бути або зменшені, або взагалі повинні не застосовуватись. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.27-28).

Ухвалою суду від 14 12.2020 повернуто без розгляду клопотання позивача про залишення відзив відповідача без розгляду (а.с.68-69).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року (а.с.16-17,18,21).

Наказом Голови СБУ від 02.03.2018 №272-ос позивач звільнений у запас СБ України за п.п. «а» п. 61, п.п. «г» п. 63 та п. 88-1 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України та п.п. «в» п. 2 ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 22.03.2018 №183-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.

Згідно довідки відповідача від 21.10.2020 №78/3/20/р-179/21/154 судом встановлено, що позивачу були несвоєчасно (не в день виключення зі списків особового складу) виплачені наступні види грошового забезпечення: компенсація за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки у розмірі 19507,54 грн (дата виплати 20.04.2018); компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 22139,91 грн (дата виплати 27.03.2018) та у розмірі 853,75 грн (дата виплати 26.12.2018) (а.с.23).

Також судом встановлено, що за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі №360/2595/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 березня 2018 року (а.с.60-63).

З даних КП «ДСС» вбачається, що 26.09.2020 вищевказане рішення набрало законної сили.

28.09.2020 позивачу здійснено зарахування грошового забезпечення в сумі 27013,51 грн - грошова компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (а.с.24).

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час розрахунку при звільненні з військової служби, який обрахував в сумі 567860,97 грн, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 2 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Наказом від 14 жовтня 2008 року № 772 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Інструкція № 772).

Згідно з пунктом 1.1. Інструкції № 772, ця Інструкція визначає механізм реалізації вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

Відповідно до розділу IX Інструкції № 772 порядок роботи з військовослужбовцями, присвоєння їм військових звань, призначення на посади, атестування, надання відпусток та звільнення з військової служби у особливий період, встановлений розділом X Положення й іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на особливий період.

Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 затверджено Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Положення № 1262/2007), яким визначано порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період (пункт 1).

У рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей (абз. 4 пункт 56 Положення № 1262/2007).

Пунктом 87 Положення № 1262/2007 встановлено, що військовослужбовці Служби безпеки України проходять військову службу в особливий період з урахуванням особливостей, передбачених цим Положенням та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Підпунктом «б» пункту 88 Положення № 1262/2007 передбачено, що усі відпустки, за винятком відпусток, що можуть надаватися військовослужбовцям відповідно до пункту 88-4 цього Положення, припиняються, а військовослужбовці Служби безпеки України, які перебувають у відпустках, зобов`язані негайно повернутися до місця служби або до найближчого підрозділу (органу, закладу, установи).

Пунктом 88-4 Положення № 1262/2007, передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені абзацами першим та другим цього пункту, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 54 цього Положення, за кожний повний місяць служби у році звільнення. Якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну відпустку, проводиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному законодавством.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за недоотримане речове майно, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22 березня 2018 року.

Таким чином, грошове забезпечення у повному обсязі мало бути виплачено позивачу по 22 березня 2018 року включно.

Як вже було встановлено судом раніше, грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за недоотримане речове майно, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки були виплачені позивачу після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу.

Таким чином відповідачем не здійснено своєчасного розрахунку при звільненні позивача.

Слід зазначити, що жоден із вказаних нормативно-правових актів не врегульовує питання щодо відповідальності Служби безпеки України за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, стаття 116 та 117.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними працівникові при звільненні сум» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок згідно, якого не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходило підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне застосувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України при розгляді даної справи.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні грошової компенсації по вказаним вище видам грошового забезпечення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 7 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК визначено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів в місяці, за який здійснюється виплата.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач отримував не заробітну плату, а саме грошове забезпечення, а грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України розраховується за календарні дні, а не робочі, а також те, що пункт 8 Порядку № 100 передбачає використання як робочих, так і календарних днів при розрахунку виплат, що проводяться виходячи із середньої заробітної плати, у зв`язку з цим суд дійшов висновку про обрахування періоду затримки розрахунку саме в календарних днях.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи остаточний розрахунок по останньому виду грошового забезпечення - компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій - здійснено з позивачем 28.09.2020.

Затримка склала календарний період з 23.03.2018 по 28.09.2020, що становить 921 календарний день.

Згідно довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління від 17.11.2020 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 488,28 грн (а.с.53).

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 449 705,88 грн (488,28 грн х 921 день).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 із позовом про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасники бойових дій звернувся лише 07 липня 2020 року, тобто через 2 роки 3 місяця та 12 днів після звільнення.

При цьому строки звернення до суду з вказаним видом позову не застосовуються.

Отже, звернення позивача до суду з позовом про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки лише 07 липня 2020 року, суд розцінює як намагання штучно збільшити період затримки розрахунку при звільненні.

Також суд бере до уваги, що розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (який включає в себе максимальний період затримки розрахунку при звільненні) позивачеві при звільненні становив 27 013,51 грн. При цьому відповідач, відразу після набрання законної сили рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі №360/2595/29 28.09.2020 в добровільному порядку виплатив позивачу вказану суму грошової компенсації.

Сума грошової компенсації приблизно становить 6 % від розрахованої суми середнього грошового забезпечення позивача за час затримки її виплати при звільненні (449 705,88 грн).

Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи лише з липня 2020 року, існував спір з приводу виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, добровільне виконання відповідачем рішення суду про виплату цієї грошової компенсації, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача - 27013,51 грн та заявлених позивачем до стягнення 567 860,97 грн, відсоткового співвідношення між розміром несвоєчасно виплаченої суми та розміром розрахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 6%, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача суми, яка дорівнює 3000 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2018 року по 28 вересня 2020 року у сумі 3000,00 грн.

У свою чергу визнання протиправною бездіяльності відповідача не сприятиме відновленню порушених прав позивача, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача обґрунтовану суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2018 року по 28 вересня 2020 року у сумі 3000,00 грн.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (місце знаходження: 84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56, ідентифікаційний код 20001504) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000 (три тисячі гривень) 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя Н.М. Басова