YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Дніпропетровська область

/

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Рішення № 93499514, 14.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення

14.12.2020

Номер справи

160/15334/20

Номер документу

93499514

Форма судочинства

Адміністративне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

14 грудня 2020 року Справа № 160/15334/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3336 (вул. Лісна, смт. Черкаське, Дніпропетровська обл., 51270) про визнання бездіяльності щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 26.07.2018 р. протиправною; зобов`язання нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 26.07.2018 р., -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3336 (вул. Лісна, смт. Черкаське, Дніпропетровська обл., 51270), в якій позивач просить суд визнати бездіяльності Військової частини А 3336 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 26.07.2018 р. протиправною; зобов`язання Військову частину А 3336 нарахування та виплати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 26.07.2018 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 160/15334/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3336 (вул. Лісна, смт. Черкаське, Дніпропетровська обл., 51270) про визнання бездіяльності щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 26.07.2018 р. протиправною; зобов`язання нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 26.07.2018 р.

Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 з 01 квітня 2015 р. проходила військову службу у Збройних Силах України на підставі контракту про проходження військової служби.

На підставі наказу командира військової частини А 3336 ( по особовому складу) № 13-РС від 26 липня 2018 р. ОСОБА_1 була звільнена у запас за підпунктом «І» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

З 26 липня 2018 р. ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової часини А 3336 та всіх видів забезпечення.

В період проходження військової служби ОСОБА_1 брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності.

12 березня 2016 р. ОСОБА_1 було видано посвідчення учасника бойових дій.

Позивач зазначає, що 15.10.2020 р. остання зверталась до військової частини А 3336 із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 липня 2018 р.

Листом від 19.10.2020 р. відповідачем було відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рр.

На підставі викладеного вище, та з посиланням на відповідні норми ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ЗУ «Про відпустки» позивач просить суд задовольнити позовні вимоги останнього у повному обсязі.

11.12.2020 р., шляхом поштового зв`язку, на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду, повноважним представником відповідача було подано відзив на позовну заяву від 11.12.2020 р. вх.№82502/20, в тексті якого зазначено наступне.

Відповідно до наказу № 260 МО України від 07.06.2018 р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім строкової служби) звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я ,у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близьких осіб, у зв`язку зі скороченням штатів, або проведенням організаційних засобів які не використали щорічну основну відпустку, або використали частково ,за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням із списків особового складу військової частини ,та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки, або виплачується грошова компенсаціяза всі невикористані дні щорічної основної віцдпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому чмслі за минулі роки.

Щодо виплати грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, як учасника бойових дії за період 2016-2018 р.р.

Грошова компенсація за додаткові відпустки як учасника бойових дій -як соціальна гарантія, може бути виплачена у разі наявності відповідного права відпустки.

Рапорт письмове звернення військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги ,поліпшення житлових умов тощо).

Представник відповідача зазначає, що оскільки, позивачем у рік звільнення не було подано відповідного письмового клопотання до командира військової частини А3336 про бажання отримати виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки в тому числі за минулі роки командування військової частини АЗ336 не вбачає можливості внести зміни до наказу в пункті виплати та здійснити виплату компенсації за дні додаткової відпустки після звільнення ОСОБА_1 .

Згідно з абзацом 2 пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за N 745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

На підставі викладеного вище, повноважний представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 р., зі змінами, якою визначено, що на усій території України з 12 березня по 31 серпня 2020 року було встановлено карантин, та враховуючи п.3 Розділу VI «Прикінцеві положення», яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), приймається 14.12.2020 р.

Відповідно до ст. 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши в судовому засіданні докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом Серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , копія якого міститься вматеріалах справи.

В матеріалах справи містяться відомості, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині А3336 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до тексту довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 04.05.2018 р. №759, копія якої містить в матеріалах справи, судом встановлено, що солдат - ОСОБА_1 дійсно в період з 25.11.2015 р. по 04.01.2016 р. безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції у складі сил та засобів ОТУ «Донецьк», які залучаються та беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

Підстава: наказ командира військової частини польова пошта В5223 від 25.11.2015 р. №224, від 04.01.2016 № 1.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А3336 (по стройовій частині) від 26.07.2018 р. №168, Солдата ОСОБА_1 , механіка-телефоніста телефонного відділення засекреченого зв`язку польового вузла зв`язку, звільнену наказом командира військової частини А3336 (по особовому складу) №13-РС від 26 липня 2018 року у запас за підпунктом «ґ» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) відповідно до п.2 ч. 5 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати, що справи та посаду здала і направити для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОРВК Дніпропетровської області.

Військовослужбовця зарахувати в оперативний резерв першої черги. 26 липня 2018 р. виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

26 липня 2018 р. припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю.

Вислуга років у Збройних Силах України становить: 03 роки 03 місяці. Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірів 124% посадового окладу, збільшити розмір щомісячної премії до раніше визначеного розміру грошового забезпечення (за квітень) в сумі 74,00 грн. (сімдесят чотири) гривні 00 копійок, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премію в розмірі 15% за роботу з відомостями, що містять державну таємницю з 01 липня по 26 липня 2018 року.

Щорічна відпустка за 2018 р. не використана. Грошову допомогу на оздоровлення за 2018 р. отримала. Виплатити грошове забезпечення за 15 (п`ятнадцять) діб не використаної щорічної основної відпустки за 2018 рік.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, не отримав.

Постійним або службовим житлом не забезпечувалася.

Підстава: витяг з наказу командира військової частини АЗ336 (по особовому складу) №13-РС від 26 липня 2018 р., рапорт солдата ОСОБА_1 .

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 адресована командиру Військової частини А3336, в тексті якої зазначено наступне.

ОСОБА_1 з 01.04.2015 р. по 26 липня 2018 р. проходила військову службу у військовій частині А3336. В період військової служби брала безпосередню участь в антитерористичній операції. Додаткову відпустку, як учасник АТО за період 2016-2018 рр. не отримувала.

Просила виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (за 2016, 2017, 2018 р.р.) передбаченої ст. 16-2 ЗУ "Про відпустки", ст. ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 14 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п. З розділу XXXI Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (для осіб, які проходять службу в Національній гвардії України - п. 5 розділу XXXI Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам»).

19.10.2020 р. Військовою частиною А3336 було направлено на адресу ОСОБА_1 лист від 19.10.2020 р. №1591 на заяву останньої, в тексті якого зазначено наступне.

Відповідно до Наказу № 260 МО України від 07.06.2018 року. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім строкової служби) звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близьких осіб, у зв`язку зі скороченням штатів, або проведенням і організаційних засобів які не використали щорічну основну відпустку, або використали частково за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням із списків особового складу військової частини, та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки, або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Щодо виплати грошової компенсації за не використану додаткову відпустку як учасника бойових дії за період 2016-2018 рік.

Грошова компенсація за додаткові відпустки як учасника бойових дій -як соціальна гарантія, може бути виплачена у разі наявності відповідного права відпустки.

Рапорт письмове звернення військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги поліпшення житлових умов тощо).

В листі зазначено, що оскільки, ОСОБА_1 у рік звільнення не було подано відповідного письмового клопотання до командира військової частини А3336 про бажання отримати виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки командування військової частини А3336 по вбачає можливості внести зміни до наказу в пункті виплати та здійснення виплату компенсації за дні додаткової відпустки після звільнення останньої.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері правового статусу ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприянню формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, державних гарантій права на відпустки, визначення умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи регулюються нормами регулюються нормами Конституції України, ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ЗУ «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей», ЗУ «Про відпустки», ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» тощо.

Відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.22 Конституції України,при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об`єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві, так і у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 щорічні додаткові відпустки в 2016, 2017, 2018 р.р. як учаснику бойових у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу Військової частини А3336 від 26.07.2018 р. №168 про виключення солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини А 3336 та всіх видів забезпечення, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 року по 2018 рік.

Суд зазначає, що право на відпустку може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При цьому, як встановлено судом, підтверджено доказами наявними в матеріалах справи, та не заперечувалось відповідачем, позивач - ОСОБА_1 дійсно проходила військову службу у військовій частині А3336 на посаді солдата, механіка-телефоніста телефонного відділення засекреченого зв`язку польового вузла зв`язку, звільнену наказом командира військової частини А3336 (по особовому складу), є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 ), що дійсно брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій області та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, а отже, є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження № 11-550заі19, в якій зазначається наступне.