Рішення № 93499512, 14.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року Справа № 160/14634/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 01.08.1990 року по 30.08.2014 року викладачем по класу фортепіано та концертмейстера комунального початкового спеціального мистецького навчального закладу Жданівська школа мистецтв, до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років з часу виникнення у позивача зазначеного права.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 17.08.2020 року вона звернулась до відповідача з питання призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти на підставі п «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, електронним листом від 02.09.2020 року № 17072-16983/Б-02/8-0400/20 відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в призначенні їй пенсії за вислугу років з підстав того, що посада викладача позашкільного навчального закладу не передбачена законом, а тому у таких працівників відсутнє право на пенсію за вислуги років. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що й стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року відкрито провадження у справі №160/14634/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Відповідач отримав ухвалу суду від 10.11.2020 року 12.11.2020 року, що підтверджується розписою, яка міститься у матеріалах справи.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 17.08.2020р. звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Електронним листом від 02.09.2020 року № 17072-16983/Б-02/8-0400/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову в призначенні їй пенсії за вислугу років з підстав того, що посада викладача позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001р. №433, а тому у таких працівників відсутнє право на пенсію за вислуги років.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно до ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788 (в редакції від 09.12.2012) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213 було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення.

Проте суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII.

У Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом N 213 до оспорюваних положень Закону N 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону N 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону N 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону N 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону N 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону N 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону N 1788 зі змінами, внесеними Законом N 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788 втратили чинність з 04.06.2019.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, які визнано неконституційними.

Отже, на день звернення позивача із заявою від 17.08.2020р. про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, виникнення у особи права на призначення пенсії на пільгових умовах з`являється в разі наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, який відповідає переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з тексту листа від 02.09.2020 року № 17072-16983/Б-02/8-0400/20, відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років посилаючись на те, що Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 N 2-р/2019 не містить положень щодо порядку його виконання, а тому відповідачем була застосована редакція ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 11.10.2017р. відповідно до якої: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (не менше 26 років 6 місяців)». Окрім наведеного, відповідачем вказано про те, що посада викладача позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком, тому у таких працівників відсутнє право на пенсію за вислугу років.

Щодо того, що посада викладача позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909, суд вважає окремо зазначити про таке.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про освіту» система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про позашкільну освіту» позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909), в якому зазначені посади в позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.08.1990р. по 30.08.2014р. працювала викладачем по класу фортепіано та концертмейстера в музичній школі м. Жданівка. 17.01.2007 року на підставі наказу № 13 від 17.01.2007 року музична школа м. Жданівка перейменована в комунальний початковий спеціальний мистецький навчальний заклад Жданівську школу мистецтв. З 01.09.2014р. позивач була прийнята на посаду вчителя музичного мистецтва до КЗО СЗШ № 26.

Таким чином, посилання відповідача на те, що комунальний початковий спеціальний мистецький навчальний заклад Жданівська школа мистецтв не відноситься до загальноосвітніх навчальних закладів є безпідставним, оскільки позашкільна освіта входить до структури освіти, а педагогічний працівник позашкільного навчального закладу є працівником освіти, а тому періоди роботи позивача на посаді викладача позашкільного навчального закладу відноситься та враховується до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача врахувати стаж роботи ОСОБА_1 з 01.08.1990р. по 30.08.2014 до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладена в листі від 02.09.2020 року № 17072-16983/Б-02/8-0400/20, щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню судом.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з часу виникнення у позивача зазначеного права, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з часу виникнення у позивача зазначеного права віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його призначити позивачу пенсію, у зв`язку з чим вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Одночасно суд у відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за меді заявлених позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, подану 17.08.2020р. з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні, оскільки це є необхідним для повного захисту прав та законних інтересів позивача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, 49094, і.к. 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 01.08.1990 року по 30.08.2014 року викладачем по класу фортепіано та концертмейстера комунального початкового спеціального мистецького навчального закладу Жданівська школа мистецтв до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, подану 17.08.2020р. з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (і.к. 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 14.12.2020 року

Помічник судді Лісна А.М.