Рішення № 93498929, 14.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 грудня 2020 р. Справа № 120/5437/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

05.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в травні 2020 року звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га, на території Чуківської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.07.2020 року №КО-13730/0-592/0/95-2 позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення та відповідно до положень ч.4 ст.122 Земельного кодексу розпорядження даною земельною ділянкою не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

На переконання позивача, Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області допущено протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду його клопотання. Крім того, підстави якими керувався відповідач при прийнятті оскаржуваної відмови не можуть вважатися законними, оскільки не відповідають положенням ч.7 статті 118 Земельного кодексу України.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області оформлену листом від 17.07.2020 року №КО-13730/0-592/0/95-20, при розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території Чуківської сільської ради Немирівського району Вінницької області із земельної ділянки з кадастровим номером 0523088800:02:001:0654.

- зобов`язати відповідача повторно розглянути його клопотання за результатами розгляду якого надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території Чуківської сільської ради Немирівського району Вінницької області із земельної ділянки з кадастровим номером 0523088800:02:001:0654.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.11.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що за результатом розгляду заяви позивача, останній був повідомлений про те, що земельна ділянка, яку він бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства відноситься до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, передача бажаної позивачем земельної ділянки у власність буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

05.06.2020 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Чукавської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

За результатом розгляду клопотання позивача, відповідач листом №КО-13730/0-592/0/95-20 від 17.07.2020 року відмовив у наданні такого дозволу. Мотивуючи відмову вказав, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка з кадастровим номером 0523088800:02:001:0654 відноситься до земель історико-культурного призначення. Згідно п. 4 ст.122 Земельного кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті (повноваження КМУ), у власність або користування для всіх потреб, а тому, розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Як вже встановлено судом, відповідач листом від 17.07.2020 року № КО-13730/0-592/0/95-20 відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, розпорядженнями якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Водночас, суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 Земельного Кодексу України, та підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. В той же час, необхідно враховувати обмеження, що встановлені у деяких випадках для передачі земель історико-культурного призначення у приватну або комунальну власність, що пов`язано з особливостями даної категорії земель.

На підставі Закону України "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" заборонено здійснювати приватизацію деяких об`єктів культурної спадщини, а тому, враховуючи статтю 120 ЗК України, і передача у приватну власність земельних ділянок в даному випадку також стає неможливою.

Також згідно з статями 83, 84 ЗК України землі під об`єктами історико-культурного призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, не можуть бути передані у приватну власність.

Відповідно до частини 1 статті 1 закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 року № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

За змістом частини 1 статті 15 Закону № 3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Частиною 1 статті 36 Закону № 3613-VI передбачено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об`єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

Відомості, які внесені до Державного земельного кадастру щодо цільового призначення земельної ділянки відповідно до вимог статті 20 Закону № 3613-VI є офіційними.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною 1 статті 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Разом з тим, судом з`ясовано, що позивач бажає отримати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га із земельної ділянки кадастровий номер 0523088800:02:001:0654.

Згідно відомостей Публічно кадастрової карти України, земельна ділянка кадастровий номер 0523088800:02:001:0654 є сформованою, має площу 83.7796 га, відноситься до земель державної власність з цільовим призначенням землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Разом з тим, суд зауважує, що надана відповідачем інформації щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 0523088800:02:001, не є належним доказом підтвердження того, що бажана позивачем земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, оскільки неможливо встановити про яку конкретну земельну ділянку у цій інформації йдеться.

Таким чином, відповідачем не доведено належними доказами перевірку відповідності місця розташування бажаного позивачу об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічного правового висновку дійшов 7ААС у постанові від 16 січня 2020 року справа № 120/2724/19-а, від 18.02.2020 року справа № 120/2726/19-а.

Щодо форми рішення уповноваженого органу суд зазначає наступне.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 33 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору, як вбачається із відповіді відповідача, позивач звернувся не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду заяви позивача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №П/811/2516/17.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, то така вимога є похідною від основної вимоги щодо визнання протиправної бездіяльності, а тому підлягає задоволенню.

Водночас, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою не може бути задоволеною, оскільки задоволення вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання виключає можливість одночасного задоволення й вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що в ході повторного розгляду клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою відповідач в силу положень частини 7 статті 118 ЗК України вправі надати такий дозвіл або відмовити у його наданні, що свідчить про наявність дискреції у діях суб`єкта владних повноважень, що обмежує суд одночасно зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання та надати відповідний дозвіл.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, не підлягає задоволенню.

Разом із тим, згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га від 05.06.2020 та прийняти по суті рішення у формі розпорядчого документу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Аналогічного правового висновку дійшов 7ААС у постанові від 05.08.2020 року справа № 120/975/20-а.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Абзац другий ч.2 ст. 77 визначає, що у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.06.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0523088800:02:001:0654 на території Чуківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька,63, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця код ЄДРПОУ 39767547);

Повний текст рішення виготовлений: 14.12.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович