Рішення № 93498817, 11.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 грудня 2020 р. Справа № 802/4159/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Воробйової І. А.,

суддів: Дончика Віталія Володимировича

Мультян Марини Бондівни

за участю:

секретаря судового засідання: Лояніча В.

представника позивача: Арустамян А. Е.

представника відповідача (Подільської митниці): Мавроді Р.Ф., Ярошевич Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Подільської митниці Держмитслужби

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач -1 ), Вінницької митниці Міндоходів із позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України №1010-о від 24.10.2014 року про звільнення з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", п.7-2 ст.36 КЗпП України ;

- поновити на посаді заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів;

- стягнути з Вінницької митниці Міндоходів середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено лише з підстав перебування на посаді, яка визначена в Законі України "Про очищення влади", чим порушені конституційні принципи та гарантії притягнення до індивідуальної відповідальності та звужено зміст його прав. Вказано, що звільнення відбулось під час перебування на лікарняному, що суперечить нормам КЗпП України.

02.12.2014 р. ухвалою суду (суддя Жернаков М.В. ) відкрито провадження у справі, вирішено розгляд здійснювати колегією суддів.

2.12.2014 р. ухвалою суду, прийнятою колегіально (головуючий суддя: Жернаков В.М., судді: Дончик В.В., Мультян М.Б.) закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 10.12.2014 р.

10.12.2014 р.,15.12.2014 р., 27.01.2015 р. відкладено судові засідання на 15.12.2014 р., 27.01.2015 р. , 26.02.2015 р. відповідно.

19.01.2015 р. та 2701.2015 р. Вінницькою митницею Міндоходів подано заперечення, в яких вказано про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивача звільнено у зв`язку із перебуванням на посаді, що передбачає звільнення відповідно до вимог Закону України "Про очищення влади" . А отже наказ про звільнення є правомірним та не підлягає скасуванню.

27.01.2015 р. представником ДФС подано заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позову, оскільки звільнення позивача здійснено у відповідності до положень Закону України "Про очищення влади" .

26.02.2015 р. ухвалою суду задоволено клопотання позивача про зупинення провадження у справі до прийняття Конституційним Судом України рішення щодо відповідності поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень частин 3, 6 ст. 1, частин 1, 2, 3, 4, 8 ст. 3, п. 2 частини 5 ст. 5, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади".

9.04.2014 р. ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду залишено без змін рішення суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.09.2015 р. суддею Воробйовою І.А. прийнято справу до свого провадження на підставі розпорядження № 102 від 9.09.2015 р. щодо перерозподілу судової справи.

02.07.2020 р. поновлено провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.07.2020 р.

Ухвалами суду від 20.07.2020 р. задоволено клопотання представника Вінницької митниці ДФС та проведено заміну Вінницької митниці Міндоходів її правонаступником - Вінницькою митницею ДФС та відкладено підготовче засідання на 02.09.2020 р.

02.09.20 р. рішенням суду замінено ДФС України на її правонаступника ДМС України в частині вимог про поновлення на посаді та зобов`язання проінформувати стосовно відкликання відомостей. Також замінено Вінницьку митницю ДФС на її правонаступника Подільську митницю Держмитслужби в частині вимог про стягнення середнього заробітку. В частині заміни ДФС України на її правонаступника щодо оскарження оскаржуваного наказу відмовлено. Відкладено підготовче засідання на 15.09.2020 р.

15.09.2020 р. надійшов відзив представника Подільської митниці Держмитслужби , в якому зазначено, що Закон України "Про очищення влади" на час розгляду не відмінений та не скасований, відтак, звільнення позивача є правомірним та не підлягає скасуванню. А отже, не підлягає стягненню середній заробіток. Відтак, в задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 15.09.2020 р. повернуто заяву про зміну предмету позову позивачеві, зобов`язано позивача надати розрахунок середньоденного заробітку та відкладено підготовче засідання на 24.09.2020 р.

24.09.20 р. ухвалою суду прийнято заяву про зміну предмету позову, згідно якої позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної фіскальної служби України І.О. Білоуса №1010-о від 24.10.2014 року про звільнення з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", п.7-2 ст.36 КЗпП України ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Вінницької митниці Міндоходів №402-о від 24.10.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є таким, що звільнений з 24.10.2014 р. з посади заступника начальника Вінницької митниці;

- поновити на посаді заступника начальника Подільської митниці Держмитслужби;

- стягнути з Подільської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду;

- зобов`язати Державну митну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади".

Цим же судовим рішенням відкладено підготовче засідання на 08.10.2020 р.

06.10.2020 р. надійшли заперечення представника відповідача ДМС на заяву про зміну предмету позову, в яких вказано, що оскільки ДФС України не припинена вимоги заявлені до ДМС України та Подільської митниці є безпідставними. Також наголошено на тому, що звільнення є правомірним.

07.10.2020 р. представником Подільської митниці подано доповнення до відзиву, в яких вказано на необґрунтованість розрахунку середнього заробітку наданого представником позивача та наведено розрахунок виходячи із коефіцієнта підвищення посадового окладу. Окремо зазначено, що середній заробіток може бути стягнутий не більш ніж за один рік.

08.10.2020 р. справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Мультян М.Б. на лікарняному та призначена до розгляду на 22.10.2020 р.

Ухвалою від 12.10.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції та зупинено провадження у справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

22.10.2020 р. справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Дончика В.В. на лікарняному , а судді Мультян М.Б. у відпустці та призначена до розгляду на 04.11.2020 р.

04.11.2020 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.11.2020 р.

17.11.2020 р. розгляд справи відкладено на 04.12.2020 р. та 04.12.2020 р. відкладено на 11.12.2029 р. у зв`язку з технічною неможливістю проведення судових засідань.

11.12.2020 р. в судове засідання представники ДФС України та ДМС України не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи належне повідомлення відповідачів, суд протокольним рішенням ухвалив здійснити розгляд справи за їх відсутності відповідно до положень статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом Державної фіскальної служби України від 24.10.2014 р. №1010-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади".

Підставою для звільнення стало призначення позивача 18.05.2010 р. розпорядженням Президента України ОСОБА_5 головою Ямпільської районної державної адміністрації.

Також наказом Вінницької митниці Міндоходів №402-о від 24.10.2014 р. визначено вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади"

Не погоджуючись із даними рішеннями, вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог , суд керується та виходить з наступного.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

За змістом статті 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи, керується принципом верховенством права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно статті 7 КАС України , у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).

В розумінні статі 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).

Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої статті 2 Закону №1682-VII, заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.

Отже, стаття 2 Закону № 1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).

Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади за критерієм перебування, зокрема, на посаді голови районної державної адміністрації.

Відповідний висновок викладено в постанові ВС від 03.06.2020 р.

Відтак, беручи до уваги, що позивач займав у вказаному періоді (з 18.05.2010 р. по 16.01.2013 р.) посаду голови Ямпільської райдержадміністрації, то суд доходить висновку, що на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки пункт 9 частини першої статті 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв`язку із положеннями частини першої статті 1 та пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону.

Водночас, вирішуючи цей спір, суд виходить з наступного.

Як видно із матеріалів справи заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідній посаді.

Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акту.

Водночас із аналізу цих норм випливає, що звільнення осіб з посад в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На момент розгляду цієї справи судом рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.

У справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок, у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Колегія суддів вважає, що ці висновки підлягають застосуванню і у даній справі.

Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів "згідно із законом" означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах:

1) їх звільнили з державної служби;

2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;

3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 209).

У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони "необхідні у демократичному суспільстві" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією "демократії, здатної себе захистити", що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців ("демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована") та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

За висновком ЄСПЛ, його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом №1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.

Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ розглядав ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента ОСОБА_6 , який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_5, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом "Про очищення влади" заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 275).

ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі "Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства" [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі "Жданока проти Латвії" [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі "Жданока проти Латвії", пункт 115) (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 292-293).

Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України", ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 294).

ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 72, 297).

У ситуації заявників у справі "Полях та інші проти України" ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_3 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана ОСОБА_2 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 299-300).

Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 301-302).

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі "Полях та інші проти України", був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі "Полях та інші проти України", оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

Повертаючись до обставин даної справи, суд вказує, що скаржника було звільнено з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів на підставі Закону № 1682-VII за критерієм перебування на посаді щодо якої встановлена заборона. Водночас за матеріалами справи видно, що позивач вперше перебував на посаді голови Ямпільської райдержадміністрації ще до того як ОСОБА_5 став Президентом України та в подальшому повторно призначений на дану посаду в травні 2010 р. Більш того, ніщо не вказує на те, що кар`єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином у зв`язку із приходом до влади Президента України ОСОБА_5 .

Звільнення позивача проведено на підставі відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідній посаді. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою перевірки. У свою чергу, відповідачі ніколи не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

Суд звертає увагу, що Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку № 788/2014 вказала, що той факт, що Закон №1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Тож звільнення з посад визначених Законом №1682-VII -, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

Більш того, суду не надано відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а накази Голови ДФС України від 24.10.2014 № 1010-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та Вінницької митниці Міндоходів №402-о від 24.10.2014 р. не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані накази про звільнення позивача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній посаді. При цьому, суд враховує, що правонаступником Вінницької митниці Міндоходів стала Подільська митниця Держмитслужби.

Відтак, позивача слід поновити саме на посаді заступника начальника Подільської митниці Держмитслужби.

При цьому обов`язок такого поновлення покладається саме на Державну митну службу України, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 13 пункту 11 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, голова ДПС призначає на посаду та звільняє з посади керівників (за погодженням з Міністром фінансів) та заступників керівників територіальних органів ДПС.

Отже, як видно саме керівник ДМС України здійснює призначення на посаду заступників керівників територіальних органів Держмитслужби. При цьому, однією із позовних вимог є вимога саме про поновлення на посаді заступника керівника територіального органу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100, у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100, у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно з абзацом першим пункту 10 Порядку №100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Абзацом другим пункту 10 Порядку №100 передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Водночас середньоденна заробітна плата (для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (розрахунковий період) і кількості робочих днів у такому періоді.

Аналіз абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв`язку з абзацами першим, другим пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.

Разом з тим, підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід врахувати особливості, передбачені абзацами сьомим, восьмим пункту 2 абзацом першим, другим пункту 10 Порядку №100.

Відповідна позиція викладена в постанові ВС від 29.09.2020 р. у справі №826/1659/17.

Так, кількість днів вимушеного прогулу станом на день прийняття цього рішення становить 1535 робочих днів (з 24.10.14 по 11.12.20 р. ), середній заробіток за 1 день згідно довідки складає 328 грн. 61 коп., (13801,44 грн.(заробіток за серпень-вересень 2014 р., що передує жовтню 2014 р.)/42 робочих дня), у зв`язку з чим сума середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу підлягає наступному розрахунку:

- за період з 24.10.2014 р. по 31.12.2014 р. становить 16 101,89 грн. (328,61 грн. х 49 дн.).;

- за період з 01.01.2015 р. по 30.04.2016 р. становить 136 783,91 грн. (410,76 грн. (328,61x 1,25 (коефіцієнт (3453 грн. (новий посадовий оклад)/ 2762(оклад до підвищення)=1,25) х 333 дн.= 136 783,91 грн.);

- за період з 01.05.2016 р. по 31.12.2016 р. становить 113862 грн. (677,75 грн. (410,76x 1,65 (коефіцієнт (5686 грн. (новий посадовий оклад)/ 3453(оклад до підвищення)=1,65) х 168 дн.= 113 862 грн.);

- за період з 01.01.2017 р. по 28.12.2017 р. становить 200 885,10 грн. (813,30 грн. ( 677,75 грн.x 1,2 (коефіцієнт (6800 грн. (новий посадовий оклад)/ 5686 (оклад до підвищення)=1,2)x247 дн.= 200 885,1 грн.);

- за період з 28.12.2017 р. по 31.12.2017 р. становить 845,83 грн. ( 845, 83(813,30 грн. x 1,04 (коефіцієнт (7100 грн. (новий посадовий оклад)/ 6800 (оклад до підвищення)=1,04) х 1 день.);

- за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. становить 268 551,06 грн. (1074,20 грн. (845,83 x 1,27(коефіцієнт (9000 грн. (новий посадовий оклад)/ 7100 (оклад до підвищення)=1,27) х 250 дн.= 268 551,06 грн.);

- за період з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. становить 288 874,86 грн. ( 1160, 14 (1074,20 грн. x 1,08 (коефіцієнт (9690 грн. (новий посадовий оклад)/ 9000 (оклад до підвищення)=1,08) х 249 дн.= 288 874,86 грн.);

- за період з 01.01.2020 р. по 11.12.2020 р. становить 294 640,15 грн. ( 1264,55 (1160,14 грн. x 1,09 (коефіцієнт (10600 грн. (новий посадовий оклад)/ 9690 (оклад до підвищення)=1,09) х 238 дн.= 300 962,90 грн.),

загальна сума склала - 1 326 867, 55 грн.

Враховуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що наявні підстави для поновлення позивача на попередній посаді, з мотивів, наведених у позові та, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

В силу положень пунктів 2,3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення із Подільської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 7 229,42 гривень із відповідним відрахуванням загальнообов`язкових платежів слід допустити до негайного виконання.

Визначаючись щодо позовної вимоги про відкликання відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони визначеної Законом № 1682-VII, суд вказує наступне.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього, визначається Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" , який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 р. № 1704/5 (далі - Положення № 1704/5) .

Згідно пункту 2 Положення № 1704/5 підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є: надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв`язку із застосуванням такої заборони; надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України "Про очищення влади" разом з відомостями про звільнення особи з посади; надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України "Про очищення влади", та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.

Відповідно до пункту 5 Положення № 1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів:

? копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою;

? копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили;

? копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що накази про звільнення позивача з підстав визначених Законом України «про очищення влади» є протиправними та підлягають скасуванню, слід зобов`язати Державну митну службу України проінформувати МЮУ про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади". А отже вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак, позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної фіксальної служби України І.О. Білоуса №1010-о від 24.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п.7-2 ст.36 КЗпП України.

Зобов`язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Подільської митниці Держмитслужби.

Стягнути з Подільської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року в сумі 1 326 867, 55 (один мільйон триста двадцять шість тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 55 копійок).

Рішення суду допустити до негайного виконання в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати - у межах суми стягнення за один місяць, а саме, 7 229,42 (сім тисяч двісті двадцять дев`ять гривень 42 копійки) (з відповідними відрахуваннями загальнообов`язкових платежів).

Зобов`язати Державну митну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Державна фіскальна служба України (Львівська площа, 8, м.Київ, код 39292197).

Відповідач 2: Державна митна служба України (вул.Дегтярівська, 11Г, м.Київ, код 43115923).

Відповідач 3: Подільська митниця Держмитслужби (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37507880).

Головуюючий суддя Воробйова Інна Анатоліївна

Судді Дончик Віталій Володимирович

Мультян Марина Бондівна