Рішення № 93498112, 02.12.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2020 справа №914/1250/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянувши справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс»

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Модем»

про: стягнення 634633,32грн.,

Представники

позивача: Білинський М.О.;

відповідача: не з`яився,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс» до Товариства з додатковою відповідальністю «Модем» про стягнення 634633,32грн.

28.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; відмовити у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс» про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.06.2020р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

У підготовче засідання 24.06.2020р. з`явився представник позивача, при цьому, 24.06.2020р. позивачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20432/20. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 24.06.2020р. підготовче засідання відкладено 15.07.2020р.

Крім того, ухвалою від 26.06.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

30.06.2020р. на адресу суду від відповідача надійшла заява про поновлення (продовження) процесуального строку на подання відзиву по справі, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20834/20.

На виконання наказу в.о. голови суду №27 від 13.07.2020р. «Про тимчасові заходи попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19», в період з 14.07.2020р. по 15.07.2020р. проведено санітарну дезінфекцію приміщення Господарського суду Львівської області.

У зв`язку із вищевикладеним, відкладене на 15.07.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося.

Враховуючи наведене, 16.07.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив підготовче засідання призначити на 19.08.2020р.

У підготовче засідання 19.08.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання.

19.08.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої ухвалив відмовити Товариству з додатковою відповідальністю «Модем» у задоволенні заяви (вх.№20834/20 від 30.06.2020р.).

Протокольною ухвалою від 19.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 02.09.2020р.

Крім того, ухвалою від 21.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

26.08.2020р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25053/20.

У підготовче засідання 02.09.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 02.09.2020р. поновлено пропущений строк на подачу доказів, підготовче засідання відкладено 23.09.2020р.

Крім того, ухвалою від 02.09.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 23.09.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, при цьому, 23.09.2020р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№27624/20.

Протокольною ухвалою від 23.09.2020р. підготовче засідання відкладено 07.10.2020р.

Крім того, ухвалою від 24.09.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

07.10.2020р. на електронну адресу суду (через особистий кабінет в системі «Електронний суд») від відповідача надійшли клопотання про поновлення процесуального строку, заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та відзив на позовну заяву, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29111/20, вх.№29114/20 та вх.№29122/20 відповідно.

Також, 07.10.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про поновлення процесуального строку, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29127/20.

У підготовче засідання 07.10.2020р. представники сторін з`явилися.

Протокольною ухвалою від 07.10.2020р. поновлено пропущений строк на подання відзиву, продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 28.10.2020р.

Крім того, 07.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої ухвалив залишити без розгляду заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Модем» участь про у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№29114/20 від 07.10.2020р.).

26.10.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№30915/20.

У підготовчому засіданні 28.10.2020р., в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 02.11.2020р.

Після закінчення перерви, у підготовче засідання 02.11.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення підготовчого засідання.

02.11.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 25.11.2020р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

У судовому засіданні 25.11.2020р. з розгляду спору по суті, в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 02.12.2020р.

Після закінчення перерви, у судове засідання 02.12.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і строк для подання відзиву на позов, закінчилися 07.08.2020р.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

позивач з підстав завдання належному йому транспортному засобу пошкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що трапилась з вини водія належного відповідачу транспортного засобу, просить суд стягнути з останнього 563174,50грн. основного боргу, що є сумою завданих внаслідок вищевказаної пригоди збитків.

Крім того, у зв`язку із невиконанням відповідачем вимоги про сплату вищевказаного боргу, позивачем нараховано 44796,75грн. інфляційних втрат та 26662,07грн. трьох процентів річних.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши, що в результаті звернення позивача в МТСБ України відкрита справа №43178, із чого чітко вбачається, що позивач вільно, на власний розсуд, обрав спосіб здійснення свого права шляхом звернення відповідно до страховика МТСБ України із заявою про виплату страхового відшкодування.

Оскільки, розгляд справи №43178 в МТСБУ не закінчений, а позивач не отримував відмови у здійсненні страхового відшкодування, то, на думку відповідача, права позивача не порушено.

Також, відповідач зазначає, що поданий позивачем в підтвердження суми збитків висновок експертного автотоварознавчого дослідження не відповідає вимогам ст.106 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, котрі містяться в матеріалах справи, суд встановив таке:

15.06.2017р. о 07год. 48 хв. на 356 км автошляху Київ-Чоп, що в межах о.Зелений Гай Дубенського району Рівненської області, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі по тексту - «ДТП»). ДТП відбулася за участю автомобіля марки ВАЗ 212140-126-20, реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі по тексту - «Авто №1»), який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «МОДЕМ» - відповідачу у цій справі, під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки Mercedes-Benz 1844, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричіпом марки SHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_3 (разом надалі по тексту - «Авто №2»), які належать Приватному акціонерному товариству транспортно-експедиційному комбінату «Західукртранс» - позивачу у цій справі, під керуванням водія ОСОБА_2 .

Внаслідок ДТП водію ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події, а вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Слідчим управлінням Головного управління національної поліції (надалі СУ ГУНП) в Рівненській області проводилось розслідування вище вказаної ДТП за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

За результатами розслідування, старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Рівненській області Крупенко Б.І. 30.08.2017р прийнято постанову про закриття кримінального провадження.

Згідно вищевказаної постанови, водій ОСОБА_1 , керуючи Авто №1, рухаючись автодорогою Київ-Чоп, зі сторони м.Львова у напрямку м.Рівне, з швидкістю приблизно 80-90 км/год, яка перевищує допустиму для населеного пункту, на 356 км даної автодороги, що в межах с.Зелений гай Лубенського району Рівненської області, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з Авто №2, під керуванням ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному напрямку і не мав технічної можливості уникнути зіткнення.

Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП №3.1-156/17 від 25.07.2017р., перед початком гальмування швидкість руху Авто №2 становила не менше 83,7 км/год. Дане значення швидкості руху автомобіля являється мінімальним, так як в розрахунку не враховані затрати кінетичної енергії, використаної на деформацію деталей транспортного засобу.

В даній дорожній обстановці водій Авто №1 ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору, повинен був діяти у відповідності до вимог п.10.1, п.12.4 і п. 34.1 (лінія дорожньої розмітки 1.1) Правил дорожнього руху України (надалі по тексту - «ПДР»).

В дорожній обстановці водій Авто №2 ОСОБА_2 , в момент виникнення небезпеки для руху, не мав технічної можливості уникнути зіткнення із Авто №1.

У вказаній дорожній обстановці дії водія Авто №2 не відповідають вимогам п.12.4 ПДР, невідповідність дій водія Авто №2, з технічної точки зору, не знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

В даній дорожній обстановці дії водія Авто №1 не відповідають вимогам п.10.1, п.12.4 і п.34.1 (лінія дорожньої розмітки) ПДР, а невідповідність його дій вимогам п.10.1 ПДР, з технічної точки зору, знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Отже, відповідальність, ОСОБА_1 за вчинення ДТП підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 30.08.2017р.

Авто №1 належить відповідачу, з яким, як зазначає позивач та не заперечено відповідачем, водій ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах і на момент вчинення ДТП виконував свої трудові обов`язки.

З метою визначення розміру завданої шкоди пошкодженням автомобіля, підприємство звернулось до судового експерта Холодцова Д.В.

Так, згідно висновку судового експерта Холодцова Д.В №5553 від 23.04.2018р., вартість відновлювального ремонту Авто №2 становить 558754,50грн.

Згідно акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 15.06.2017р. та платіжного доручення №4492 від 21.06.2017року, позивач оплатив 2220,00грн. вартості послуг евакуатора по евакуації з місця події Авто №2.

Крім того, згідно рахунку №5553 від 06.07.2017р та акту прийому-передачі виконаної роботи від 06.07.2017р., за проведене експертне автотоварознавче дослідження, позивач оплатив суму в розмірі 2200,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №4908 від 06.07.2017р.

Враховуючи викладене, позивач стверджує, що загальна суму нанесених йому збитків складає 563174,50 грн.

Цивільна відповідальність водія відповідача на момент ДТП не була застрахована в жодній страховій компанії.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією №18/10-173-21 від 04.10.2018р. в якій просив добровільно сплатити суму боргу та яку отримано відповідачем 08.10.2018р. Проте, вказана претензію залишена відповідачем без відповіді та задоволення

Із врахуванням наведеного позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 563174,50грн. основного боргу, 44796,75грн. інфляційних втрат та 26662,07грн. трьох процентів річних.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з такого:

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8 ст.16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 25.06.2019р. у справі №910/422/18).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 10.07.2019р. у справі №912/2391/16).

Згідно зі ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.

Наявність всіх зазначених елементів складу цивільного правопорушення є обов`язковим для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно з ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відкшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право , договір підряду , оренди тощо ) володіє транспортним засобом , механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку .

Шкода внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).

Згідно з ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодивши пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України, факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, власником Авто №1 є відповідач.

При цьому, як зазначає позивач та не заперечено відповідачем, на момент ДТП водій Авто №1 перебував у трудових відносинах із відповідачем.

Згідно з ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Враховуючи, що саме відповідач на момент ДТП володів транспортним засобом - Авто №1, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, тобто, фактично використовував його у своїй господарській діяльності, тому саме відповідач повинен відшкодовувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним свої трудових обов`язків джерелом підвищеної небезпеки згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України.

При цьому, як встановлено судом, саме факт протиправної поведінки водія Авто №1 знаходиться у причинному зв`язку зі скоєнням ДТП, внаслідок якої, Авто №2 було пошкоджено, внаслідок чого, позивач, як власник Авто №2, понесе витрати, необхідні для відновлення/ремонту такого.

Щодо суми збитків у загальному розмірі 563174,50грн., то така визначена позивачем, як сума вартості відновлювального ремонту Авто №2 у розмірі, який, згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження №5553 від 23.04.2018р., становить 558754,50грн., вартості проведеного експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі який, згідно платіжного доручення №4908 від 06.07.2017р., становить 2200,00грн., а також вартості послуг евакуатора по евакуації з місця ДТП Авто №2 у розмірі, який, згідно акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 15.06.2017р. та платіжного доручення №4492 від 21.06.2017р., становить 2220,00грн.

При цьому, суд звертає увагу на відсутність між сторонами спору щодо визначення розміру шкоди, оскільки зазначені у відзиві відповідачем заперечення в цій частині, по своїй суті зводяться до допущених експертом помилок.

Разом з тим, впродовж підготовчого провадження у справі, відповідачем не подано до суду ні підготовленого за його заявою висновку експерта, ні рецензії на вищевказаний висновок експертного автотоварознавчого дослідження. Більше того, від відповідача на адресу суду клопотання про призначення судової експертизи також не надходило.

Із врахування наведеного, суд дійшов висновку, що вказаним висновком експертного автотоварознавчого дослідження підтверджено суму вартості відновлювального ремонту Авто №2 внаслідок ДТП. При цьому, в матеріалах справи відсутні більш вірогідні, ніж зазначений висновок експерта, докази такої вартості.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено порушення водієм Авто №1, внаслідок яких було скоєно ДТП, та у зв`язку з чим позивач поніс та понесе відповідні витрати, розмір збитків визначений позивачем з дотриманням норм матеріального права, та перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з протиправною поведінкою, відповідачем не доведено відсутність вини водія Авто №1 у скоєному ДТП, а тому позовні вимоги в частині стягнення 563174,50грн. основного боргу у розмірі заподіяних збитків є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

При цьому, судом враховано, що згідно повторно надісланого 08.07.2020р. позивачу листа МТСБУ №3.1-05/16466 від 14.07.2017р., копія якого міститься в матеріалах справи, питання щодо відшкодування шкоди позивачу, заподіяної внаслідок ДТП, не вирішено. Вказаним підтверджується, що збитки, завдані позивачу внаслідок ДТП, останньому не відшкодовано, а також підтверджує, що у таких правовідносинах не відбулася заміна кредитора. Враховуючи викладене, у позивача наявне право на стягнення зазначеної суми збитків з відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №18/10-173-21 від 04.10.2018р. із вимогою про виплату вищевказаної суми збитків.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення №8210603132894, таке вручено відповідачу за адресою його місцезнаходження 08.10.2018р.

Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Беручи до уваги викладене, першим днем вищевказаного семиденного строку був 09.10.2018р.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, із врахуванням того, що 15.10.2018р. - вихідний день, останнім днем встановленого строку для виплати відповідачем суми збитків був 16.10.2018р.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Всупереч наведеному вище, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, виплату позивачу суми збитків відповідач не здійснив.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, у відповідача виникло право здійснити нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму нездійсненої виплати.

Разом з тим, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, судом встановлено, що такі здійснено невірно, оскільки, як зазначено вище, останнім днем строку, для здійснення відповідачем відповідної виплати був 16.10.2018р., а отже борг у відповідача виник, починаючи з 17.10.2018р. і саме з цієї дати позивач вправі здійснювати відповідні нарахування.

Всупереч наведеному, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних позивач здійснює, починаючи з 16.10.2018р.

Беручи до уваги викладене, судом здійснено перерахунки:

- інфляційних втрат

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу17.10.2018 - 14.05.2020563174,501,08044796,75- трьох процентів річних

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів563174,5017.10.2018 - 14.05.20205763 %26645,00Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 44796,75грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, в частині стягнення 26662,07грн. трьох процентів річних підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення 26645,00грн.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №2969 від 19.05.2020р. про сплату судового збору в розмірі 9519,50рн. за подання позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, на відповідача слід покласти 9519,24грн. (634616,25 (сума, що підлягає стягненню) / 634633,32 (сума, що заявлена до стягнення) * 9519,50 (судовий збір, що підлягає розподілу між сторонами) = 9519,24395 ? 9519,24). При цьому, 0,26грн. (9519,50 - 9519,24 = 0,26) судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Модем» (місцезнаходження: Україна, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Пасічна, будинок 160; ідентифікаційний код: 00114040) на користь Приватного акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс» (місцезнаходження: Україна, 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. П.Орлика, будинок 22; ідентифікаційний код: 13825481) 634616,25грн. заборгованості, в тому числі: 563174,50грн. основної суми боргу, 44796,75грн. інфляційних втрат та 26645,00грн. трьох процентів річних, а також 9519,24грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 14.12.2020р.

Суддя М.Р. Король