Рішення № 93495266, 11.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 грудня 2020 р. Справа № 120/3866/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ) до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинти дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 0501.4.1/7755-20 від 07.05.2020 року Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про відмову у задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» та видати йому паспорт громадянина України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що звернувся до відповідача із заявою про встановлення належності до громадянства України, однак рішенням від 07.05.2020 року за № 0501.4.1/7755 відповідач відмовив у задоволенні клопотання.

Таке рішення відповідача ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) вважає протиправним, оскільки станом на 24.08.1991 року постійно проживав в Україні, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області №127/22706/19 від 18.11.2019 року, яким встановлено такий юридичний факт постійного проживання.

За приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року чи 13.11.1991 року.

Тому вказує, що законодавцем визначено чіткий порядок встановлення належності до громадянства України та вичерпний перелік необхідних документів.

Також зазначив, що у 1996 році він виїхав до Держави Ізраїль як турист, і там прийняв рішення залишитись на постійне проживання, що дозволяється законодавством Держави Ізраїль. У березні 1996 року згідно Закону Держави Ізраїль «Про повернення» отримав громадянство Держави Ізраїль. Проте від громадянства України не відмовлявся. У 2003 Позивач змінив імя та прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від10.08.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених у ній недоліків.

14.08.2020 року позивачем подано позовну заяву в новій редакції та клопотання про усунення недоліків позовної заяви, якими недоліки позовної заяви були усунені в повному обсязі.

Ухвалою від 26.08.2020 року відкрито провадження у справі та прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15.09.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому висловлено прохання відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказав, що відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону).

03.01.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Вінниця Україна, подав заяву про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України».

За результатами визначених імміграційним законодавством поглиблених перевірок встановлено, що заявник/позивач перебуваючи на території Держави Ізраїль змінив прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та ім`я з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (свідоцтво про зміну прізвища, видане 19.01.2003 року Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль) та 14.08.2013 року був документований паспортом громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_1 на прізвище ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі якого 16.08.2014 року через КПП «Сокиряни» прибув на територію України, де проживає по теперішній час.

Зазначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону «Про громадянство України», встановлення належності до громадянства України стосується осіб, які перебували у громадянстві колишнього СРСР. Зазначена норма зумовлена Законом України «Про правонаступництво України» та принципам Європейської конвенції про громадянство (Страсбург, 6 листопада 1997 року), одним з яких є уникнення без громадянства.

При цьому, від особи не вимагається подання зобов`язання припинити іноземне громадянство, що обумовлено нормами статті 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року, яка за своєю правовою сутністю виключає можливість перебування особи в громадянстві інших держав.

Враховуючи, що заявник подав документи, які не підтверджують його належність до громадянства України, відповідно до вимог частини 4 пункту 90 Порядку провадження за заявами і поданням з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України № 215 від 27.03.2001 року (зі змінами від 27.06.2006 року № 588, від 19.08.2010 року № 826, від 01.02.2012 року № 46, від 30.05.2012 року № 367, від 29.03.2016 року № 120), - було прийнято рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 13.10.2020 року у задоволенні заяв представника відповідача та представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовлено.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 03.01.2020 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про оформлення належності до громадянства України на підставі саме пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Рішенням від 07.05.2020 року за № 0501.4.1/7755-20 Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області відмовило позивачу у задоволенні його клопотання про встановлення належності до громадянства України.

Підставою для відмови у задоволення клопотання слугувало те, що заявник подав документи, які не підтверджують його належність до громадянства України, відповідно до вимог частини 4 пункту 90 Порядку провадження за заявами і поданням з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України № 215 від 27.03.2001 року (зі змінами від 27.06.2006 року № 588, від 19.08.2010 року № 826, від 01.02.2012 року № 46, від 30.05.2012 року № 367, від 29.03.2016 року № 120).

А також те, що за результатами визначених імміграційним законодавством поглиблених перевірок встановлено, що заявник перебуваючи на території Держави Ізраїль змінив прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та ім`я з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (свідоцтво про зміну прізвища, видане 19.01.2003 року Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль) та 14.08.2013 року був документований паспортом громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_1 на прізвище ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі якого 16.08.2014 року через КПП «Сокиряни» прибув на територію України, де проживає по теперішній час.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», встановлення належності до громадянства України стосується осіб, які перебували у громадянстві колишнього СРСР. Зазначена норма зумовлена Законом України «Про правонаступництво України» та принципам Європейської конвенції про громадянство (Страсбург, 6 листопада 1997 року), одним з яких є уникнення без громадянства.

При цьому, від особи не вимагається подання зобов`язання припинити іноземне громадянство, що обумовлено нормами статті 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року, яка за своєю правовою сутністю виключає можливість перебування особи в громадянстві інших держав.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частина 1 статті 25 Конституції України проголошує, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» №2235-ІІІ (у редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

За змістом статті 5 Закону документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України.

Згідно статті 6 Закону громадянство України набувається: внаслідок прийняття до громадянства.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про громадянство України» іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

У той же час, Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» (надалі - Порядок №215/2001) визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 4 Порядку №215/2001 встановлено, що заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем проживання особи в Україні.

Відповідно до пункту 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту.

Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.

Пунктом 10 Порядку №215/2001 закріплено, що для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів:

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до пункту 90 Порядку №215/2001 територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником.

Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.

Як свідчить зміст заяви позивача, він звернувся до територіального органу УДМС України у Вінницькій області з заявою про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України".

Разом з заявою про встановлення належності до громадянства України позивач подав рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.11.2019 у справі №127/22706/19, яким встановлено факт постійного проживання позивача на території України станом на 24.08.1991 включно.

Також, судом встановлено та стороною позивача не заперечуєся, що перебуваючи на території Держави Ізраїль позивач змінив прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та ім`я з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (свідоцтво про зміну прізвища, видане 19.01.2003 року Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль) та 14.08.2013 року був документований паспортом громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_1 на прізвище ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Тобто, позивач ОСОБА_1 є громадянином Держави Ізраїль, що підтверджується відповідним паспортом № НОМЕР_1.

Поміж тим, позивач у своїй заяві просив встановити його належність до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" як громадянину колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживав на території України.

Водночас, окрім факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України мають бути також дотримані інші умови, визначені статтею 8 Закону України "Про громадянство України", зокрема, така особа має статус особи без громадянства. Якщо така особа має статус іноземця то їй слід, залежно від її статусу: або подати зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подати заяву про набуття громадянства України; або декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства; або декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Однак, позивач не подав відповідну заяву про зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Таким чином, суд вважає, що оскільки на момент звернення до відповідача з заявою про встановлення належності до громадянства України, позивач мав статус іноземця, відповідач діяв на підставі, у межах та у спосіб, визначені законодавством, відмовивши у задоволенні його заяви про встановлення громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України».

За правилами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ( АДРЕСА_1 )

Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37836770)

Суддя Мультян Марина Бондівна