Рішення № 93495260, 11.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 грудня 2020 р. Справа № 120/3733/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у виплаті неоподаткованої вихідної допомоги судді, що вийшов у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді, що вийшов у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, з розрахунку складової - посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат;

- зобов`язати відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що наказом голови Апеляційного суду Вінницької області від 21.06.2016 року № 41/2-07к, на підставі постанови Верховної Ради України від 19.04.2016 року № 1120-VIII «Про звільнення суддів», його виведено зі складу суддів Апеляційного суду Вінницької області, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Проте, вихідна допомога судді, який вийшов у відставку, виплачена не була, оскільки заява від 16.12.2015 року про відставку до Вищої ради юстиції та постанова Верховної Ради України від 19.04.2016 року прийнята після виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-VII.

Наразі позивач вважає, що оскільки рішенням Конституційного Суду України15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020 визнано неконстутуційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII, то він має право на отримання вихідної допомоги.

Ухвалою від 05.08.2020 року відкрито провадження у справі та прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

08.09.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому висловлено прохання відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказав, що позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до наказу Апеляційного суду Вінницької області від 21.06.2016 року № 41/2-07к позивача відраховано зі штату цього суду. При звільненні з посади судді позивачу не було нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, оскільки на день звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв`язку із поданням заяви про відставку у Законі № 2453-VІ була відсутня норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

При цьому, 01.04.2014 року набрав чинності Закон № 1166-VІІ, підпунктом 1 пункту 28 розділу II якого, статтю 136 Закону № 2453-VІ виключено. Отже, суддям, які виходили у відставку з 01.04.2014 року до 30.09.2016 року виплату вихідної допомоги законодавством не передбачено.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020, як на підставу для задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Разом з тим, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Таким чином, дія підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-VІІ втратила чинність 15.04.2020.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

21.06.2016 року наказом № 41/2-07к голови Апеляційного суду Вінницької області позивача було виведено зі штату суддів у зв`язку з виходом у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.04.2016 року № 1120-VIII «Про звільнення суддів».

01.06.2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача про вирішення питання про нарахування та виплату вихідної допомоги, у зв`язку з виходом у відставку.

Листом ДСА України від 23.06.2020 року за № П1256-20/1213/20 позивачу відмовлено у виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 (десяти) заробітних плат за останньою посадою.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Закону України від 15.12.1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.

Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 19.04.2016 року № 1120-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 19.04.2016 року.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини 1 статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови «Про звільнення суддів» від 19.04.16 № 1120-VIII, якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Відповідна правова позиція щодо подібної категорії спорів викладена в постанові ВС від 17.03.2020 року.

Стосовно посилання позивача на прийняття Конституційним Судом України рішення від 15.04.2020 року №2-р(II) 2020, то тут суд вказує наступне.

Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Зі змісту наведеної норми слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(II) 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII втратила чинність 15.04.2020 року.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо невиплати позивачу вихідної допомоги в квітні 2016 року.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(II) 2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.01.2019 року у справі № 820/2462/17 та від 25.07.2019 року у справі № 804/3790/17, .від 23.12.2019 року № 814/1274/17.

Враховуючи вище наведене, на думку суду, відсутні підстави для виплати вихідної допомоги , як наслідок, позов не підлягає задоволенню.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)

Суддя Мультян Марина Бондівна