Рішення № 93488544, 01.12.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1180/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року Галицький районний суд м. Львова

у складі головуючого судді Фролової Л.Д.,

за участі:

секретаря судового засідання Рудницької А.О.,

позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника позивачів ОСОБА_3

представник відповідачів ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Стеха Юрія Ярославовича до ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб на стороні відповідачів – Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр», ОСОБА_6 , представника Львівської міської ради - Балюєва Святослава Віталійовича, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2019 року, до Галицького районного суду надійшов зазначений позов, в якому позивачі просять суд визнати ОСОБА_9 , та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивують тим, що у 1998 році відповідач у справі ОСОБА_9 виїхала на постійне місце проживання у Республіку Грецію. В подальшому у 2003 році, її дочка ОСОБА_10 , з відома та допомоги батька ОСОБА_6 , виїхала до матері на постійне проживання. Відповідач ОСОБА_6 навчалася у вузі з 2005 року, після закінчення якого у 2012 році, також залишилася постійно проживати в Республіці Греції та в Україну не повернулася. Зазначають, що за місцем реєстрації відповідач ОСОБА_9 з 1998 року, тобто вже понад 20 років не з`являється, а відповідач ОСОБА_6 з 2003 року, тобто понад 15 років. Не цікавляться відповідачі станом справ, не підтримували жодних зв`язків, не телефонували, не листувалися, не допомагали матеріально, не брали участі в утриманні квартири, ремонтах, не зберігали у приміщення жодних свої речей, не користувалися приміщенням у будь-який інший спосіб тощо. Цивільний позов подали до суду, оскільки в даний час в їхньому помешканні зареєстровані та не проживають кілька дорослих, працездатного віку громадян, що примушує позивачів сплачувати комунальні послуги згідно кількості мешканців, зареєстрованих у приміщенні, а також це є перешкодою до отримання допомоги у вигляді субсидій.

Від представника відповідача ОСОБА_11 , до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що остання повністю заперечує мотиваційну частину позову, оскільки така на її думку є неправдивою, голослівною та не містить жодного доказу по обставинах справи. Зазначає, що твердження позивачів про те, що ОСОБА_9 більше 20-ти років не проживає в квартирі по АДРЕСА_2 , а лише в Республіці Греції, має там своє житло, сім`ю та в Україну не повернеться - не відповідає дійсності. Тому, просить відмовити позивачам в задоволенні їх позову.

09 січня 2020 року, до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи ОСОБА_12 , в яких останній зазначив, що повністю заперечує в задоволенні заявлених вимог, оскільки вважає причини відсутності відповідачів поважними і такими що не свідчать про зміну місця постійного проживання.

Позивачі та їх представник в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити. Пояснили, що відповідачі більше шести місяців не проживають в квартирі, проживають за кордоном, а це порушує їх права.

Представник відповідачів зазначив, що ОСОБА_9 з донькою ОСОБА_6 зареєстровані у вказаній квартирі та постійно проживають, коли приїжджають до України. Вони займають дві житлові кімнати, та зберігають там свої особисті речі. ОСОБА_6 (третя особа на стороні відповідачів) перебуває з відповідачем ОСОБА_13 у фактичних шлюбних відносинах і їх родина проживає на спірній жилплощі коли дружина приїздить з Греції, куди поїхала тимчасово на заробітки. Протягом останніх чотирьох років вони не приїздили до Львова, а до цього відвідували щорічно і зупинялись у цій квартирі.

ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердив слова представника відповідачів, та зазначив, що приїжджаючи до України останні проживають у спірній неприватизованій квартирі. Їх часта відсутність є поважною, тому просив позов залишити без задоволення.

Третя особа на стороні відповідачів, представник Львівської міської ради, ОСОБА_5 , в судовому засіданні зазначив, що позов підставний, відповідачі тривалий час не проживають, а відтак, згідно діючого законодавства, є такими, що втратили право користування квартирою.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, до суду подали відзив на позовну заяву.

Заслухавши учасників справи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне позов задовольнити виходячи з наступних підстав.

Судом було встановлено, що рішенням Львівської міської ради депутатів трудящих від 05 лютого 1976 року №73, за ОСОБА_14 , (яка є матір`ю та бабусею позивачів) було закріплено квартиру АДРЕСА_3 , квартира була надана їй у зв`язку з покращенням життєвих умов багатодітної сім`ї. Згідно корінця ордера №023655 ОСОБА_15 було надано звільнену квартиру в новобудові, за адресою АДРЕСА_4 , в якій вказано склад сім`ї: ОСОБА_15 ,(осн.) ОСОБА_16 , (чол.) ОСОБА_1 , (син) ОСОБА_2 , (дочка) ОСОБА_17 , (дочка) ОСОБА_6 (син).

Згідно відмітки про реєстрацію, в паспортах громадянина України, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , зареєстровані у спірній квартирі з 16 січня 2015 року, а ОСОБА_8 з 04 січня 2018 року.

В матеріалах справи також міститься довідка з місця проживання про склад сім`ї і прописки, по адресі АДРЕСА_2 ., від 24 січня 2019 року, де вказано, що спірна квартира на праві власності належить міській раді, та яка підтверджує, що у вказаній квартирі зареєстровано 8 (вісім) осіб, серед яких: ОСОБА_2 (зареєстрована 16 січня 2015 року є дочкою ОСОБА_14 ), ОСОБА_7 (зареєстрований 16 січня 2015 рокує внуком ОСОБА_14 ), ОСОБА_1 (зареєстрований 16 січня 2015 рокує внуком ОСОБА_14 ), ОСОБА_8 (зареєстрована 09 січня 2018 року), ОСОБА_1 (зареєстрована 16 січня 2015 року, є внуком ОСОБА_14 ), ОСОБА_9 (зареєстрована 26 квітня 1990 року, є невісткою ОСОБА_14 ), ОСОБА_6 (зареєстрована 22 березня1988 року, є онукою ОСОБА_14 ), ОСОБА_6 (зареєстрований11 серпня1987 року, є сином ОСОБА_14 ).

В якості доказу перебування відповідача ОСОБА_6 за межами України, суду було надано довідку Грецького міністерства освіти та релігії, управління координації та проведення екзаменів відділ А, про те що ОСОБА_6 вступила на академічний рік 2004-2005 на факультет управління персоналом Пантіу , згідно з наказом Міністерства Ф.152.21/130798/ В6/11-11-2004, та довідка Грецької Республіки, Університету суспільних та політичних наук Пантіо, зареєстровану за №07050359, в якій зазначено, що ОСОБА_6 9-й семестр навчається на вказаному відділі у навчальному 2011-2012 році.

В якості доказу перебування відповідача ОСОБА_9 за межами України, суду було надано копію засвідчення зеленої карти, яка підтверджує, що відповідачем було подано всі документи, для призначення терміну дії зеленої картки іноземки. Також була додана довідка-підтвердження подання заяви на видачу дозволу на перебування, в якій зазначено, що дана довідка має тимчасову силу до видачі відповідного рішення.

В матеріалах справи також міститься запит щодо уточнення місця проживання та адреси житла виборця, в якому зазначено, що ОСОБА_9 було включено до загальних виборних списків за місцем проживання, а саме - АДРЕСА_5 . Та відповідь на вказаний запит про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , проживають за вказаною адресою.

З заяви від 10 липня 2007 року, вбачається, що з 1997 року, ОСОБА_9 законно працює та проживає, разом з дочкою ОСОБА_6 , яка виїхала 2004 року, та станом на день подання вказаної заяви вони проживають у Республіці Греція.

Факт розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про розірвання шлюбу , виданою Галицьким відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, від 06 вересня 2007 року.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймача бо члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим це питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним зі способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Результат аналізу статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у житловому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження№ 61-37646св18).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).

Аргументи представника відповідача про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 проживаючи в іншій країні, не втратили інтересу до спірного житла, оскільки приїжджаючи до України проживали в ньому - не заслуговують на увагу, оскільки це не підтверджує факт того, що відповідачі дійсно потребують спірне житло, для можливого проживання у вказаній квартири після свого остаточного повернення до України на постійне місце проживання. Крім того, якби відповідачі претендували на житло, вони б сплачували комунальні послуги, брали б участь в утриманні квартири, ремонтах, як це передбачено в Житловому кодексі.

Згідно з ч. 2 ст. 107 Житлового кодексу (ЖК) Української РСР у разі вибуття наймача та членів. Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім`ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак відповідачі не спростували в установленому законом порядку обставину, що з 1998 року не проживали у спірній квартирі без поважних причин. Оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у 1998 році та 2003 році залишили спірне житло і з того часу не проживають у ньому, тому початок відліку часу відсутності слід визначати саме з 1998 р., та 2003 року, тобто з часу коли вони залишили помешкання.

Та обставина, що відповідачі протягом 21 та 16 років відповідно не проживали у спірному житлі, не цікавилися ним, не проводили поточні ремонти, а також впродовж цих років жодного разу не здійснили оплату житлово-комунальних послуг, свідчить про те, що вони втратили інтерес до цього помешкання. Короткочасні гостьові візити до м. Львова не можуть вважатися такими, що свідчать про постійне місто проживання відповідачів у спірній квартирі. Останні скористалися своїм абсолютним правом на вибір місця проживання у Греції, а відтак позов підлягає задоволенню.

Такий висновок суду, крім даних письмових доказів, ґрунтується також і на показах свідків. Так, в судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтвердили, що ОСОБА_18 не проживає у квартирі з 1996 року, ОСОБА_19 з 2004 року. При цьому, ОСОБА_10 приїздила до м.Львів у 2010 році і тільки одну ніч перебувала у квартирі. ЇЇ батько та колишній чоловік ОСОБА_20 – ОСОБА_6 (третя особа) не проживає з 2010 року, а однією родиною вони проживали там тільки до 1998 року. Вони самостійно оплачує всі комунальні послуги за 4 кімнати у квартирі з 2015 року, в тому числі за відповідачів, що є для неї надмірним тягарем.

Свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_22 також повідомили суду, що ОСОБА_18 у 1997 році виїхала до Греції на заробітки, а останній раз приїздила в Україну чотири роки назад. Зазначили, що вона планує повернутися в Україну.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_6 повідомив суд, що позивачі прописалися і проживають у квартирі з 2015 року. З 1987 року по 2020 рік він сплачує частку за користування

квартирою за відсутніх колишню дружину ОСОБА_23 та доньку ОСОБА_24 . Стверджував, що вони виїхали тимчасово на роботу і навчання, щорічно з Греції приїздила ОСОБА_20 , а ОСОБА_10 була 4 роки назад.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження зазначеного свідком ОСОБА_6 .

Надана стороною відповідачів копія рішення суду від 19 березня 1990 року, яким надавалося право ОСОБА_25 на житлову площу у двох кімнатах у спірній квартирі, свідчить лише про користування відповідачем квартирою з дати постановлення рішення по дату виїзду до іноземної держави для роботи та проживання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що робота та навчання в іншому місті, країні можуть бути поважними причинами тільки тоді, коли існують докази постійного зв`язку з Україною та утриманням житла.

Беручи до уваги, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 понад 6 місяців без поважних причин не проживають у спірному житлі, суд прийшов до висновку, що вимоги позову є доведеними, обґрунтованими, законними, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 12,81,89,265 ЦПК України, ст. 71,72 ЖК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Стеха Юрія Ярославовича до ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб на стороні відповідачів – Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр», ОСОБА_6 , представника Львівської міської ради - Балюєва Святослава Віталійовича, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - задовільнити в повному обсязі.

ОСОБА_23 визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_24 визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні було проголошену вступну та резолютивну частини.

Повний текст ухвали складено 09 грудня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова