Рішення № 93484582, 04.12.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/4940/20

Провадження №2/265/1410/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/4940/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, третя особа: Державна іпотечна установа,

за участі представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідачів – Мащенко Д. О., -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, ОСОБА_2 , звернулась до суду із вказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , прийняв за заповітом (реєстр № 65544472) права спадкодавця щодо отримання свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_1 , яка була отримана батьками спадкодавця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на виконання розпорядження КМУ № 42-р від 13 січня 2010 pоку, постанови КМУ № 855 від 27 липня 2011 року - на підставі ордеру KO № 006341 від 21 січня 2010 року. Також зазначала, що Державною іпотечною установою на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 962-р були передані квартири в буд. АДРЕСА_2 . Поіменні списки громадян, яким надавалися придбані у АДРЕСА_3 квартири затверджені розпорядженням КМУ від 16 грудня 2009 року № 1549-р, яким виконавчому комітету Маріупольської міської ради доручено розподілити квартири, що придбані Державною іпотечною установою з видачею громадянам ордерів на жилі приміщення. На виконання розпорядження КМУ № 1549-р від 16 грудня 2009 р. та № 42-р від 13 січня 2010 р., 22 листопада 2011 року Маріупольською міською Радою прийняте Рішення № 6/13-1266 за яким ЖКП «Новий Східний» прийняв на баланс квартири в будинку АДРЕСА_3 . 12 грудня 2011 року рішенням Виконкому Маріупольської міської Ради № 339 затверджено акти прийому-передачі 57 квартир в будинку АДРЕСА_3 отриманих від Державної іпотечної установи та переданих до комунальної власності територіальної громади м. Маріуполь. Отже, кв. АДРЕСА_1 передано Державною іпотечною установою Маріупольській міській Раді. У подальшому на підставі ордеру батьку померлого спадкодавця, ОСОБА_5 , та членам його родини надано у користування спірну квартиру, які, починаючи з 2010 року, сплачували кошти на утримання квартири, робили поточний ремонт. Додавала, що наймачем кв. АДРЕСА_1 був батько спадкодавця, ОСОБА_5 , де також був зареєстрований ОСОБА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_2 , де мешкав до дня своєї смерті. При цьому за час життя ОСОБА_3 звертався до ЦНАП з питання оформлення та отримання ним свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_1 , однак відповіддю Департаменту по роботі з активами управління міського майна від 24 квітня 2020 року йому було фактично відмовлено у видачі свідоцтва про право власності з посилання на те, що на час звернення ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру було зареєстровано за Державною іпотечною установою, тому розгляд цього питання можливий вже після реєстрації права власності за Маріупольською територіальною громадою. Так за інформацією з Державного реєстру речових прав від 28 липням 2020 року власником спірної квартири є Юридичний департамент Маріупольської міської ради на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 23 листопада 2011 року на підставі державної реєстрації від 3 липня 2020 року. Таким чином, не встигнувши за життя реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру ОСОБА_3 , саме ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом звертається до суду із вказаним позовом, на підставі чого просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на кв. АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із заявленими вимогами, до суду від представника Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради надійшов письмовий відзив, де остання вказувала, що кв. АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Маріуполя, що узгоджується із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На підставі рішення Маріупольської міської ради від 22 листопада 2011 року № 6/13-1266 та рішень виконкому Маріупольської міської ради № 339 від 12 грудня 2011 року та від 16 листопада 2011 року № 320 від державної іпотечної установи до комунальної власності територіальної громади м. Маріуполя дійсно надійшли квартири у буд. АДРЕСА_3 , а ордером на жиле приміщення № 006341 від 21 січня 2010 року спірна квартира в такому будинку була надана у користування ОСОБА_5 та його дружині, ОСОБА_4 . Натомість, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок чого п. 1.3 рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 402 від 18 грудня 2013 pоку було змінено договір найму такого житлового приміщення та визнано новим наймачем, ОСОБА_3 . В подальшому ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Підтвердила, що у квітні 2020 року ОСОБА_3 через свого представника, ОСОБА_1 , звернувся до Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради з питання отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Однак на етапі розгляду такого звернення Департаментом по роботі з активами Маріупольської міської ради було встановлено, що на час звернення право власності на спірну квартиру залишалось зареєстрованим за Державною іпотечною установою. Тому заявника повідомлено листом від 24 квітня 2020 року, що питання приватизації квартири може бути здійснено після реєстрації права власності на таку квартиру за територіальною громадою міста Маріуполя, яке 30 червня 2020 року було зареєстровано за територіальною громадою в особі Маріупольської міської ради. Зауважувала, що на момент звернення ОСОБА_3 до Департаменту по роботі з активами через Центр надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради існувала об`єктивна перепона у вигляді державної реєстрації права власності на квартиру за ДІУ, оскільки квартира не перебувала у власності територіальної громади міста Маріуполя, тому розпоряджатися нею не було можливо. Дії департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради ОСОБА_3 не оскаржувались. Зазначала, що за актом обстеження житлового приміщення від 9 липня 2020 pоку Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради опечатав квартиру, оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був знятий з реєстрації такого місця проживання 20 липня 2020 року у зв`язку із смертю. Тепер зареєстровані особи у квартирі відсутні. Зазначала, що за час життя ОСОБА_3 не було набуто право власності на спірну квартиру, тому остання не входила до спадкової маси померлого ОСОБА_3 , внаслідок чого не може перейти у порядку спадкування його спадкоємцям. Отже, у зв`язку з тим, що Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради як орган приватизації належним чином та у встановлені законом строки розглянув звернення ОСОБА_3 , надав обґрунтовану відмову у реалізації ним права на приватизацію житлового приміщення, то ОСОБА_3 вважається таким, що не набув право власності на кв. АДРЕСА_1 , через що така квартира не може перейти у порядку спадкування до спадкоємців померлого. Таким чином просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Від представника Державної іпотечної установи надішли письмові пояснення, з яких вбачається, що Державна іпотечна установа (далі за текстом - ДІУ), утворена постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 8 жовтня 2004 року № 1330, здійснюючи діяльність на підставі Статуту, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2009 року № 768. Квартира АДРЕСА_1 придбана ДІУ на виконання вимог постанови КМУ від 5 серпня 2009 року № 832 та розпорядження КМУ від 12 серпня 2009 р. № 962-р за квотою Маріупольської міської ради Донецької області. Так після придбання житла та внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ДІУ здійснює передачу квартир до органів місцевого самоврядування для поліпшення житлових умов громадян відповідно до списків, затверджених КМУ. Отже, розподіл квартир проведено відповідно до поіменних списків громадян, яким надаються квартири, що придбані ДІУ у м. Маріуполі, затверджених окремими розпорядженнями КМУ, підставою вселення громадян у які був ордер, виданий виконавчими органами місцевих рад. Так 27 липня 2011 року КМУ прийнято постанову № 855, якою затверджено «Порядок безоплатної передачі квартир, що придбані ДІУ відповідно до актів Кабінету Міністрів України та перебувають на її балансі, визначеним у цих актах органам» (далі - Порядок), відповідно до п. 2 та 5 якого квартири передаються безоплатно за актами КМУ до комунальної власності органів місцевого самоврядування, а безоплатна передача квартир оформляється актом приймання-передачі, складеним на підставі актів КМУ щодо надання громадянам квартир. Зокрема, 12 грудня 2011 року на виконання Постанови № 855 комісією, створеною за рішенням Маріупольської міської ради від 16 листопада 2011 р., складено та підписано акт прийому-передачі квартир, на підставі якого кв. АДРЕСА_1 , що знаходилась у господарському віданні ДІУ, безоплатно була передана у комунальну власність територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради, якій було передано свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію права власності, технічний паспорт та витяг з бухгалтерського балансового рахунку щодо такої квартири для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, тому спірна квартира списана з балансу ДІУ. Отже, ДІУ виконала дії, передбачені законодавством України, для передачі спірної квартири в комунальну власність територіальної громади м. Маріуполя. Таким чином після фактичного отримання такої квартири та оригіналів правовстановлюючих документів на неї Маріупольська міська рада повинна була зареєструвати право власності на таку квартиру з внесенням відповідних змін до державних реєстрів, чого, однак, не вчинила, зареєструвавши право власності за собою лише 30 червня 2020 року.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи.

Представник позивача, адвокат Кашуба Н. О., підтримуючи заявлені позовні вимоги, вказувала, що ОСОБА_1 , як представник спадкодавця, отримав лист від 24 квітня 2020 року про відмову у видачі свідоцтва про приватизацію спірної квартири від представників відповідача вже після смерті ОСОБА_3 , тому останній не знав про відмову йому в приватизації його квартири АДРЕСА_1 . Просила задовольнити позов повністю.

Представник співвідповідачів, ОСОБА_6 , не визнаючи вимоги ОСОБА_1 та підтримуючи письмовий відзив, вказувала, що заявлені позовні вимоги є передчасними, оскільки мотивованої постанови нотаріус про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 не видавав, а також оскільки фактично ОСОБА_3 не було відмовлено у приватизації кв. АДРЕСА_1 . України, а відкладено вирішення такого питання через відсутність на момент розгляду заяви ОСОБА_3 реєстрації права власності міської ради на спірну квартиру. Натомість через смерть ОСОБА_3 останньому відсутні законні підстави видавати свідоцтво про право на спірну квартиру в порядку приватизації. Отже, оскільки вирішення приватизації покладається на відповідні органи, то суд не може визначати осіб, яким слід видати свідоцтво про приватизацію спірного житла. Також вважала, що оскільки ОСОБА_1 не був зареєстрований у такому житловому приміщенні, яке не увійшло до спадку після смерті ОСОБА_7 , то у задоволенні позову слід відмовити.

Представники 3-ї особи, Державної іпотечної установи, у судове засідання не з`явились, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи належним чином.

Вислухавши учасників процесу, які з`явились, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що відповідно до ордеру на житлове приміщення № 0063341 від 21 січня 2010 року виконкому Маріупольської міської ради ОСОБА_5 та його дружині, ОСОБА_4 , було надано для вселення житлове приміщення однокімнатної кв. АДРЕСА_1 (загальна площа – 48,5 кв. м., житлова площа – 15,7 кв. м.) на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 23 грудня 2009 року № 467.

При цьому батьки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у віці 76 років та ОСОБА_4 у віці 75 років - померли ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно, що підтверджується свідоцтвом про народження (серія НОМЕР_1 ) та свідоцтвами про смерть (серія НОМЕР_2 та серія НОМЕР_3 ).

Таким чином на підставі рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 402 від 18 грудня 2013 року ОСОБА_3 було визнано наймачем кв. АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 1 квітня 2020 року звернувся до органу приватизації з заявою про оформлення передачі йому у приватну власність кв. АДРЕСА_1 , надавши необхідні для цього документи.

Так з наданих ОСОБА_3 документів Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради вбачається, що ОСОБА_3 , будучи наймачем кв. АДРЕСА_1 (загальна площа – 48,5 кв. м., житлова площа – 15,7 кв. м.), наданої його батьку за ордером № 0063341 від 21 січня 2010 року, був один зареєстрований у такому житловому приміщенні з 12 грудня 2012 року, а до цього з 2 червня 1987 року був зареєстрований по АДРЕСА_4 , що підтверджується копією особового рахунку та довідкою про склад родини заявника, наданих ОСББ «Жукова» 27 березня 2020 року, а також підтверджується інформацією з Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 3 квітня 2020 року, довідкою від 3 квітня 2020 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , копією домової книги по АДРЕСА_4 та технічним паспортом на спірне житлове приміщення.

Відповідно до листа від 24 квітня 2020 року Департаменту по роботі з активами управління міського майна Маріупольської міської ради на підставі розглянутих документів ОСОБА_3 щодо приватизації ним кв. АДРЕСА_1 вбачається, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано за Державною іпотечною установою, тому розгляд питання про приватизацію такого житлового приміщення можливе лише після реєстрації прав власності на таку нерухомість за Маріупольською міською радою.

Суд натомість встановив, що також визнавалось представником відповідачів, що рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 22 листопада 2011 року № 6/13-1266 та рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 12 грудня 2011 року № 339 відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1549-р та від 27 липня 211 року № 855 було прийнято безоплатно від Державної іпотечної установи 57 квартир в будинку АДРЕСА_3 (зараз Захисників України) в м. Маріуполі у власність громади міста в особі Маріупольської міської ради, а також затверджено акти прийому-передачі від Державної іпотечної установи до комунальної власності територіальної громади міста Маріуполя 57 квартир в буд. АДРЕСА_5 , що підтверджується копією відповідного акту-приймання передачі від 12 грудня 2011 року.

Суд зауважує при цьому, що рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 22 листопада 2011 року № 6/13-1266 було зобов`язано відповідальних осіб Управління міського майна Маріупольської міської ради та Маріупольського БТІ внести відповідні зміни до обліку комунальної власності з видачею правовстановлюючих документів на вказані квартири.

Крім того у додатках до акту приймання-передачі від 12 грудня 2011 року 57 квартир в будинку АДРЕСА_6 були долучені свідоцтва про право власності на нерухоме майно та технічна документація по АДРЕСА_6 , в тому числі на кв. ІНФОРМАЦІЯ_6 такого будинку.

В свою чергу суд встановив, що на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 22 листопада 2011 року та акту від 12 грудня 2011 року приймання-передачі, а також розпоряджень КМУ від 16 грудня 2009 року та 13 січня 2010 року право власності на кв. АДРЕСА_1 було зареєстровано лише 30 червня 2020 року за територіальною громадою міста Маріуполя в особі Маріупольської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 липня 2020 року, від 30 липня 2020 року та 12 серпня 2020 року.

Натомість, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , будучи зареєстрованим в АДРЕСА_2 з 12 грудня 2012 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 років, що підтверджується копією паспорту громадянина України (№ НОМЕР_4 ), довідкою про внесення відомостей до Єдиного Державного демографічного реєстру (№ 450444-2020), копією особового рахунку від 28 квітня 2020 року ОСББ «Жукова», свідоцтвом про смерть (серія НОМЕР_5 ).

Відповідно до п. 1 «Порядку розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1037, такий Порядок визначає механізм розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою відповідно до переліків житлових будинків та об`єктів незавершеного житлового будівництва, затверджених КМУ, між громадянами, які згідно із законодавством були взяті на квартирний облік до 1 січня 2009 р. і перебувають на ньому.

Згідно із п. 2, 9, 10 «Порядку розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою» виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради (далі - виконавчі органи) вносять пропозиції щодо розподілу квартир між громадянами. Кабінет Міністрів України затверджує поіменні списки громадян, яким надаються квартири. Підставою для вселення громадян у квартиру є ордер, виданий в установленому законодавством порядку виконавчим органом.

На підставі «Порядку розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою» та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що придбані Державною іпотечною установою за квотою Маріупольської міської ради 57 квартир, зокрема кв. АДРЕСА_1 (зараз - З. України) в м. Маріуполі були передані та фактично прийняті за відповідними актами приймання-передачі органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 ЖК Української PCP виконавчі комітети міських рад народних депутатів на території міста здійснюють управління житловим фондом місцевих рад (ч. 1 ст. 18) і забезпечують його схоронність.

На підставі ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент передачі спірної квартир ДІУ територіальній громаді міста Маріуполя) обов`язковій державній реєстрації підлягали, зокрема, право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Однак, суд виявив, що у передбаченому законом порядку та на виконання відповідного рішення Маріупольської міської ради від 22 листопада 2011 року № 6/13-1266 представники органу місцевого самоврядування не зареєстрували право власності на кв. АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста Маріуполя, аж до 30 червня 2020 року.

На підставі ст. 345 ЦК України фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження, зокрема, квартир державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать, зокрема, квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до змісту ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах.

На підставі ч. 1 ст. 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними однокімнатні квартири.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

За ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир вирішуються судом.

На підставі п. 1 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, це Положення визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Так за п. 2 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Відповідно до п. 13 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними, зокрема, органами місцевого самоврядування.

Згідно із п. 14 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» передача квартир, які перебували у комунальній власності, у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

За п. 16 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» передача квартир у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

На підставі п. 23 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» орган приватизації приймає рішення про передачу квартир у власність громадян, на підставі якого видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Суд при цьому зазначає, що відповідно до п. 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» ОСОБА_3 було до органів приватизації подано усі необхідні документи для приватизації займаної ним на праві договору найму однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Крім цього суд зауважує, що за п. 20 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» ОСОБА_3 було надано органу приватизації документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, тобто виписку з домової книги за попереднім місцем проживання заявника з 1992 року.

Суд також вказує, що відповідно до ч. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Суд зазначає, що право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у 30 денний строк.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 9 червня 2020 року по справі № 554/8856/17 та від 11 квітня 2018 року по справі № 752/10477/15-ц.

Суд відповідно до наведених норм права та правових позицій Верховного Суду відхиляє позицію представника відповідачів в частині того, що вказаний спір не може вирішуватись судом, оскільки питаннями приватизації займається відповідний орган.

Так суд зазначає, що за ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир вирішуються судом, що неодноразово підтверджувалось практикою Верховного Суду та відображено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Також суд зауважує, що за змістом ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім цього згідно із п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Суд зауважує, що розглядом справи встановлено, що за життя ОСОБА_3 звернувся із заявою від 1 квітня 2020 року про передачу йому в приватну власність спірної квартири за Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, додавши до заяви всі необхідні для приватизації кв. АДРЕСА_1 документи.

Суд вказує, що у відзиві на позов ОСОБА_1 представник відповідачів вказувала на те, що орган приватизації відмовив у проведені приватизації ОСОБА_3 спірної квартири, а у своїх поясненнях вже у судовому засіданні, натомість, зазначала, що орган приватизації не відмовляв ОСОБА_3 у приватизації, а лише зазначив, що така не може бути проведена до здійснення державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 за Маріупольською міською радою.

З огляду на викладене, суд зауважує, що форма рішення органу приватизації про відмову у задоволенні заяви осіб, які звернулись з метою приватизації займаних ним житлових приміщень, законодавством не визначена, а мається лише форма рішення про задоволення такої заяви.

Крім того, відмова у проведені приватизації може мати місце лише у випадках передбачених законом.

Таким чином, аналізуючи наявні норми права та наведене вмотивування, суд дійшов переконання, що лист від 24 квітня 2020 року Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, адресований ОСОБА_3 , за своєю суттю був фактичною відмовою органу приватизації у проведені такої за заявою вказаного спадкодавця, що було прийнято у передбачений законом місячний термін з моменту звернення ОСОБА_3 з відповідною заявою про приватизацію спірного житлового приміщення.

Суд натомість звертає увагу на рішення Європейського Суду з Прав Людини від 20 жовтня 2011 року по справі «Рисовський проти України», який підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з п. 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Іншими словами, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, правові позиції Верховного Суду та Постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20, а також зважаючи на встановлені судом обставини справи, суд дійшов переконання, що порушене право ОСОБА_3 на приватизацію кв. АДРЕСА_1 , повинно бути відновлено, однак вже його спадкоємцем, яким за заповітом виступає ОСОБА_1 , в частині завершення приватизації спірного житла.

При цьому суд зауважує, що завершити приватизацію кв. АДРЕСА_1 самим органом приватизації наразі за законом не має можливості, оскільки заявник, набувач права власності на таке приміщення, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, саме на суд покладено обов`язок в даному випадку вирішити спір на користь спадкоємця ОСОБА_3 , що також підтверджено п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Таким чином, оскільки, як було встановлено судом, ОСОБА_3 було дотримано вимоги Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та вимоги «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» для отримання права власності на кв. АДРЕСА_1 , тому ОСОБА_1 в судовому засіданні було підтверджено факт набуття ним прав померлого ОСОБА_3 , який, у свою чергу, довів набуття ним прав оформити приватизацію такого спірного житлового приміщення на себе, що однак не сталось з незалежних від такого спадкодавця підстав.

Суд також відхиляє посилання представника, ОСОБА_6 , на те, що оскільки дії Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради не були оскаржені Богачовим В. О., тому є законними.

Натомість суд звертає увагу на те, що доказів отримання листа від 24 квітня 2020 року ОСОБА_3 за життя останнього представник відповідача суду не надав, а оскарження дій Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради як через неможливість завершити процедуру приватизації внаслідок смерті ОСОБА_3 , так й у результаті проведення на теперішній час державної реєстрації права власності за Маріупольською міською радою на кв. АДРЕСА_1 - наразі трачає сенс, тому визнання ОСОБА_1 , спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , неправомірними дій співвідповідача щодо розгляду заяви про приватизацію спірної квартири не буде належним захистом порушеного права позивача.

Так суд встановив, що відповідно до заповіту від 19 лютого 2020 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 289, ОСОБА_3 заповідав усе своє майно та усі права, що він матиме за законом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до інформації Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 12 серпня 2020 року вбачається, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 разом із останнім у кв. АДРЕСА_1 нікого не було зареєстровано, що також вбачається з довідки з реєстру територіальної громади міста Маріуполя від 7 вересня 2020 року.

Також на підставі огляду судом наданої 16 листопада 2020 року приватним нотаріусом Скалун Р. В. спадкової справи № 73/2020 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_3 за заповітом є ОСОБА_1 , який звернувся за прийняттям спадщини 19 травня 2020 року.

Згідно із ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року) (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ч. 2 ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ст. 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

На підставі ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

На підставі ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За ст. 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

На підставі п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

З огляду на перелічене, враховуючи що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 право власності на кв. АДРЕСА_1 не було зареєстровано спадкодавцем через фактичне не завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації такого житлового приміщення, то таке право спадкоємця увійшло у спадщину, яку успадкував ОСОБА_1 .

В той же час суд відхиляє посилання представника співвідповідачів на те, що оскільки ОСОБА_3 не набув прав власності на спірну квартиру, то й у позивача не має законних підстав, як у спадкоємця, для визнання за ним у порядку спадкування права власності на кв. АДРЕСА_1

Так суд звертає увагу на те, що в разі наявності державної реєстрації права власності на спірну квартиру за Маріупольською міською радою на момент розгляду заяви ОСОБА_3 про приватизацію ним такої нерухомості, то померлий спадкодавець набув би права власності на кв. АДРЕСА_1 , оскільки виконав передбачені законом умови для набуття такого права.

Отже, саме через недотримання представниками органу місцевого самоврядування вимог закону з оформлення за Маріупольською міською радою прав власності на спірну квартиру, то вказане свідчить про недотримання відповідачем принципу «належного урядування», що у такому разі, враховуючи практику ЄСПЛ, не може бути перепоною для захисту порушених прав вже спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_1 .

На підставі переліченого, зважаючи на викладене вмотивування та обґрунтування встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що незважаючи на не набуття права власності у передбаченому законом порядку ОСОБА_3 шляхом видачі йому свідоцтва про право власності на приватизоване майно, з незалежних від нього підстав, спадкодавець формально набув таке право, що було встановлено судом, то ж суд вважає, зважаючи на неможливість завершити процедуру приватизації за ОСОБА_3 , таке право набув його спадкоємець, ОСОБА_1 , оскільки іншого способу захисту порушених прав на приватизацію кв. АДРЕСА_1 у позивача за законом немає.

За змістом п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Суд за матеріалами справи встановив, що ОСОБА_1 звернувся у передбачений законом строк до нотаріусу для оформлення своїх спадкових прав на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заповітом.

Зважаючи на перелічене, суд встановив, що ОСОБА_1 , фактично набув спадкових прав за заповітом на спадщину померлого 4 травня 2020 року ОСОБА_3 .

Натомість, суд також встановив, що необхідність для звернення до нотаріусу за отриманням відмови в оформленні права на спадщину для ОСОБА_1 позбавлена сенсу, оскільки за законом нотаріус не міг видати свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру позивачу, оскільки право власності на таку не було зареєстровано за спадкодавцем, ОСОБА_3 , на момент смерті останнього.

Отже, з огляду на викладене вмотивування суд, встановив правомірність дій ОСОБА_1 щодо звернення до суду із вказаним позовом, оскільки він фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на спадкові права спадкодавця, ОСОБА_3 , у інший спосіб.

З огляду на те, що до складу спадщини входять усі права, належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не припинилися внаслідок його смерті, та враховуючи, що до позивача перейшли спадкові права померлого ОСОБА_3 , то таким чином ОСОБА_1 успадкував право на завершення приватизації спірного житлового приміщення, незавершеного за життя ОСОБА_3 , однак який мав на це законне право, що в позасудовому порядку позивач не може реалізувати.

Таким чином для дотримання спадкових прав ОСОБА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_3 , то суд вважає можливим задовольнити заявлені ним позовні вимоги повністю шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 (загальна площа 48,5 кв. м., житлова площа 15,7 кв. м.).

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, третя особа: Державна іпотечна установа, – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 48,5 кв. м., житлова площа 15,7 кв. м.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 11 грудня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН: НОМЕР_6 , зареєстрований в АДРЕСА_7 .

Відповідач: Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради, ЄДРПОУ: 42014230, розташований в м. Маріуполі по бул. Шевченко 301-Б.

Відповідач: Маріупольська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ: 40041200, розташована в м. Маріуполі по пр. Миру 70.

Третя особа: Державна іпотечна установа, ЄДРПОУ: 33304730, розташована в м. Києві по бул. Лесі Українки 34.

Суддя