Рішення № 93469688, 11.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2020 року м. Київ № 640/5075/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу :

за позовомДержавного підприємства "Регіональні електричні мережі" до Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0017744204 від 18.12.2018

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач/Офіс ВПП ДФС), в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2018 №0017744204 про застосування штрафу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних у сумі 1 750 101,83 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що несвоєчасна реєстрація спірних податкових накладних виникла не з вини позивача, оскільки останній був позбавлений можливості своєчасно здійснити реєстрацію податкових накладних внаслідок недосконалої системи взаємодії органів ДФС України та Міністерства фінансів України, їх свідомої бездіяльності щодо перерахування S Овердрафта, та внаслідок відсутності у позивача грошових коштів з незалежних від нього обставин, а саме: порушення провадження у справі про банкрутство ДП "Регіональні електричні мережі" у справі №911/4610/15 та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Крім того, представником позивача наголошено, що протягом 2015 року Міністерством фінансів України не було затверджено обов`язковий для застосування Порядок застосування штрафних санкцій, передбачених п. 120-1.3 ст. 120-1 Податкового кодексу України, що виключає застосування оскаржуваних штрафних санкцій.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що діяв в межах наданих йому Законом повноважень та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки під час проведеної камеральної перевірки встановлено порушення граничних строків реєстрації відповідних податкових накладних, а положення п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України не передбачають можливості звільнення від відповідальності у разі відсутності вини платника податків. Враховуючи наведене, відповідач стверджує, що адміністративний позов є безпідставним та необґрунтованим.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Офісом великих платників податків ДФС проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних ДП "Регіональні електричні мережі" з датою виписки за грудень 2015 року, за результатами чого складено акт від 23.11.2018 року №3752/28-10-42-04-/32402870, в якому вказано про порушення ДП "Регіональні електричні мережі" граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних за вказаний період в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), згідно з наведеним переліком.

На підставі викладеного, Офісом великих платників податків ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2018 року №0017744204, яким, з огляду на порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування до податкових накладних за звітний період 01.12.2015 по 31.12.2015 за затримку на 366 і більше календарних днів на суму ПДВ 3 500 203,60 грн. до ДП "Регіональні електричні мережі" застосовано штраф у розмірі 50%, що становить 1 750 101,83 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, ДП "Регіональні електричні мережі" подано відповідну скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 21.02.2019 №8606/6/99-99-11-06-01-25, яким податкове повідомлення-рішення від 18.12.2018 №0017744204 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач, вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У силу пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Зміст наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що предметом камеральної перевірки, крім питань правильності оформлення податкових декларацій, уточнюючих розрахунків можуть бути й інші питання, зокрема пов`язані із своєчасністю реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Щодо змісту виявленого порушення слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 120.1-1 ст. 120-1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів.

У той же час, положення п. 120-1.3 ст. 120-1 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 01.01.2016) встановлювали, що порядок застосування штрафних санкцій, передбачених цією статтею, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Так, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 23.05.2019 у справі №803/1791/16, від 24.01.2019 у справі №826/17280/16, від 12.02.2019 у справі №826/110/17, від 05.02.2019 у справі №803/1383/16, від 23.07.2019 у справі №816/955/18, вказував, що відсутність порядку застосування штрафних санкцій не могла бути перешкодою для відповідальності, встановленої відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII не було ані введено нових видів відповідальності за порушення податкового законодавства, ані збільшено розмір відповідальності за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Вказаним Законом було змінено лише вимоги до процедури застосування штрафних санкцій, що не може вважатись погіршенням становища платника податків, а тому в даному випадку відсутні підстави вважати, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення були порушені гарантії, передбачені статтею 58 Конституції України.

Отже, доводи представника позивача в частині неможливості застосування оскаржуваних штрафних санкцій, з огляду на те, що протягом 2015 року Міністерством фінансів України не було затверджено обов`язковий для застосування Порядок застосування штрафних санкцій, передбачених п. 120-1.3 ст. 120-1 Податкового кодексу України, не ґрунтуються на нормах права.

Щодо посилань позивача на порушення Господарським судом Київської області провадження у справі про банкрутство позивача, суд зазначає про наступне.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2015 порушено провадження у справі №911/4610/15 про банкрутство ДП "Регіональні електричні мережі" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відповідно до ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції станом на грудень 2015), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Приписами ч. 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Разом з тим, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов`язання.

З огляду на наведене, можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов`язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Відтак, на платника податків розповсюджується відповідальність за порушення строків реєстрації податкових накладних, застосована за порушення податкової дисципліни після введення мораторію.

У свою чергу, згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Приписами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Як вбачається зі змісту акту від 23.11.2018 року №3752/28-10-42-04/32402870, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував факт порушення позивачем граничних строків реєстрації податкових накладних.

Відтак, у розумінні ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, належним доказом реєстрації ДП "Регіональні електричні мережі" податкової накладної (у тому числі наміру її реєстрації), є квитанція про прийняття або неприйняття такої податкової накладної, або повідомлення про отримання звітності.

Суд звертає увагу, що позивачем на вимогу суду не надано доказів, які б свідчили вчинення ним всіх можливих дій щодо реєстрації спірних податкових накладних, оскільки надані представником позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог квитанції стосуються спроб реєстрації зовсім інших податкових накладних, відмінних від тих, що виступили об`єктом спірної перевірки.

Водночас, здійснення ДП "Регіональні електричні мережі" перевірки ліміту на електронному рахунку податку на додану вартість, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні, так само як і запит позивача до податкового органу щодо не поповнення рахунку, не є доказом реєстрації податкової накладної, не свідчить про намір здійснити реєстрацію у встановлені терміни, а отже, і не виключає вину ДП "Регіональні електричні мережі" у здійсненні податкового правопорушення.

Бездіяльність контролюючих органів щодо перерахування S Овердрафта, внаслідок чого у позивача був відсутній належний розмір грошових коштів, на яку вказаний платник податків має право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, не спростовує сам факт податкового правопорушення щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних, а також не позбавляло ДП "Регіональні електричні мережі" права здійснити поповнення свого рахунку та зареєструвати податкові накладні у визначені законодавством строки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №808/2289/17.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв згідно приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державного підприємства «Регіональні електричні системи» відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур