Рішення № 93469656, 11.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 грудня 2020 року справа №640/23648/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доОфісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач)простягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2019 року і по день фактичного розрахунку в розмірі 32 468,67 грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність дій відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, мотивуючи позовні вимоги тим, що право на одержання повного розрахунку визначене статтею 116 Кодексу законів про працю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/23648/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року замінено найменування відповідача - Генеральна прокуратура України на Офіс Генерального прокурора.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки нарахування додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат здійснюються на підставі наказу про преміювання, встановлення надбавок, доплат тощо; наказ про встановлення розміру преміювання прокурорських працівників за жовтень 2019 року видано 29 жовтня 2019 року, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що преміювання носить індивідуальний характер, а тому може здійснюватися окремими наказами.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1122ц, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року.

Виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні здійснено 31 жовтня 2019 року, що підтверджується довідкою про рух коштів за рахунком позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників органів прокуратури, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому у цьому випадку застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання коштів у зв`язку із звільненням, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на неможливість окремого проведення преміювання працівників за відпрацьований період часу до звільнення, оскільки всі без виключення суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, премії тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Правову позицію аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі №805/3385/16-а.

Враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 27 Закону України «Про оплату праці».

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд встановив, що позивача звільнено 18 жовтня 2019 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за серпень та вересень 2019 року.

Так, відповідно до довідки від 15 листопада 2019 року №18-909, виданої Генеральною прокуратурою України, заробітна плата позивача за серпень 2019 року складає 35 266,83 грн., за вересень 2019 року - 47 153,56 грн.; сума середньоденної заробітної плати складає 2 497,59 грн.; сума середньої заробітної плати складає 52 449,39 грн.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інших документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення у справі не міститься.

Враховуючи, що позивача звільнено 18 жовтня 2019 року, а повний розрахунок здійснено 31 жовтня 2019 року, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року.

Суд звертає увагу, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні позивача обчислюється виходячи із кількості робочих днів, оскільки чинним законодавством не передбачено обчислення середнього заробітку виходячи із кількості календарних днів.

Кількість робочих днів за період з 18 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року становить 10 днів, а не 13, як помилково зазначає позивач.

З огляду на зазначене, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 24 975,90 грн. (2 497,59 грн. х 10 днів).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо невиплати частини сум, належних позивачу при звільненні, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 975,90 грн. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять гривень дев`яносто копійок).

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051).

Суддя В.А. Кузьменко