Рішення № 93469566, 10.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1021

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 року м. Київ № 640/10933/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, адреса: 01011, місто Київ, вулиця Лєскова, будинок 2, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2020 року № 0240423311 щодо застосування штрафу у сумі 34,00 грн, за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 170,00 грн.

Підставами позову вказано порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що рішення про про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний 2015 рік є протиправним, необґрунтованим як нормативно, так і документально та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що відповідачем не було враховано всіх реальних фактів під час прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідач не погоджуючись з викладеними позивачем у позовній заяві аргументами подав відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, аргументи викладені в позовній заяві позивачем, щодо неправомірності дій уповноважених осіб під час прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний 2015 рік є безпідставними та необґрунтованими, а рішення прийняте податковим органом є правомірним та скасуванню не підлягає.

В свою чергу, заперечуючи проти аргументів викладених податковим органом, позивачем було подано відповідь на відзив, в якому останній посилається на аналогічні аргументи та доводи викладені у позовній заяві та зазначає, що податковим органом було безпідставно списані до бюджету сплачені позивачем грошові кошти в розмірі 9 700,00 грн. (як помилково/надміру сплачені), оскільки в квитанції від 17 лютого 2016 року про їх сплату в «призначенні платежу» було вказано: 101;2868009561;11010500; ОПЛ.ПДФО у розмірі 5 % та вказано, що ці кошти сплачені ОСОБА_1 . Отже, Податковою зазначені кошти повинні були зарахуватися згідно з призначенням платежу в рахунок погашення мого податкового зобов`язання з ПДФО у сумі 9 700,00 грн. за звітний 2015 рік, а не списані до бюджету із утворенням у мене податкового боргу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом в свою чергу було встановлено та проти чого не заперечуються сторони, що у червні 2015 року позивачем було отримано дохід у вигляді спадщини, що підтверджується відповідним свідоцтвом на спадщину за законом від 25 червня 2015 року (копію свідоцтва додаю до заяви).

Відповідно до діючого законодавства, 17 лютого 2016 року позивачем було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 9 700,00 грн, від суми вартості спадкового майна, яка складала 194 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції від 17 лютого 2016 року.

Надалі, листом від 13 листопада 2019 року листом № 9219/Г/26-15-33-10-20а, уповноваженими особами податкового органу було запрошено позивача до Центру обслуговування платників для подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік та /або для надання пояснень та їх документального підтвердження до Головного управління ДПС у місті Києві за адресою: місто Київ, вулиця Лєскова 2.

25 листопада 2019 року позивач звернулась до Головного управління ДПС у місті Києві за адресою: місто Київ, вулиця Лєскова 2, де їй було надано роз`яснення стосовно того, що вона повинна за місцем своєї реєстрації подати в ДПІ у Солом`янському районі податкову декларацію та документи на підтвердження сплати мною зазначеного вище податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 700,00 грн.

14 січня 2020 року позивачем до ДПІ у Солом`янському районі була подана декларація про майновий стан і доходи за 2015 рік (за фактом отримання доходу у вигляді спадщини), а також документи, що підтверджують вчасну сплату мною податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 700,00 грн.

За фактом подання позивачем декларації № 9227 від 14 січня 2020 року податковим органом було складено Акт камеральної перевірки від 11 лютого 2020 року за № 158/26-15-33-10-27.

Зазначеним Актом камеральної перевірки своєчасності подання податкової декларації про майновий стан і доходи встановлено несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік та зобов`язано позивача сплатити штраф у розмірі 170,00 грн.

19 лютого 2020 року позивачем був сплачений штраф у розмірі 170,00 грн. (за несвоєчасне подання податкової декларації від 14 січня 2020 року) у повному обсязі.

13 квітня 2020 року податковим орган було прийнято Акт камеральної перевірки № 364/26-15-33-11-25, відповідно до якого податковим органом за наслідками камеральної перевірки було встановлено наявність у позивача податкового боргу щодо сплати суми податку на доходи фізичних осіб (яка несплачена своєчасно) у сумі 9 700,00 грн. Суму податкового боргу у розмірі 9 700,00 грн, податковим органом було нараховано на підставі Декларації № 9227 від 14 січня 2020 року. Крім того, з Акту від 13 квітня 2020 року вбачається, що сплачену мною суму штрафу у розмірі 170,00 грн, (за несвоєчасне подання декларації за 2015 рік) відповідачем було зараховано в рахунок погашення податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 700,00 грн.

Надалі, Головним управлінням ДПС у місті Києві на підставі вказаного вище Акту було прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення від 07.05.2020 №0240423311 щодо застосування штрафу у сумі 34, 00 грн, за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 170, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаними вище обставинами позивач звернулась до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Керуючись вищевикладеним представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року. Норми вказаного Закону у даному рішенні застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 67 Податкового кодексу України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 54.1, пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках, встановлених підпункту 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 54.5 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі

визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Статтею 56 Податкового кодексу України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважється неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У той же час, згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас пунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавець передбачив можливість застосування до платника наслідків несвоєчасної сплати, зокрема узгодженої суми грошового зобов`язання, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, лише за наявності його вини.

З матеріалів справи судом було встановлено, що 19 лютого 2020 року позивачем було сплачено штраф у розмірі 170,00 грн, за несвоєчасне подання податкової декларації від 14 січня 2020 року у повному обсязі.

Після подання позивачем податкової декларації від 14 січня 2020 року та сплати штрафу у сумі 170,00 грн, 17 квітня 2020 року надійшов, що один Акт камеральної перевірки від 13 квітня 2020 року за № 364/26-15-33-11-25, складений та підписаний заступником начальника відділу Шостаківським Віталієм.

З аналізу вказаного Акту вбачається, що податковим органом за наслідками камеральної перевірки було встановлено наявність у позивача податкового боргу щодо сплати суми податку на доходи фізичних осіб (яка несплачена своєчасно) у сумі 9 700,00 грн.

Податковим органом в свою чергу було зазначено в листі-відповіді про розгляд заяви та заперечення на акт перевірки від 13 квітня 2020 року № 364/26-15-33-11-25 зазначено, що «Відповідно до вимог пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України Головним управління ДПС у місті Києві було прийнято податкове повідомлення - рішення від 05 березня 2020 року № 0133833310 про застосування штрафної санкції у сумі 170,00 грн та надіслано засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням про вручення, який повернувся за закінченням терміну зберігання.

Оскільки в Вашій інтегрованій картці платника податку ІТС «Податковий блок» обліковувався борг з податку на доходи фізичних осіб, то сплачена сума штрафної санкції у розмірі 170,00 грн була зарахована в рахунок погашення податкового борід відповідно до п. 87.9 ст. 87 Кодексу.»

Також, у вказаному вище листі податковий орган зазначив, що «Згідно рішення про списання переплати з терміном виникнення 1095 днів від 06 березня 2019 року № 35/26-15-07-02-21 кошти в сумі 9 700,00 грн 06 березня 2019 року списані до бюджету.

Тобто, станом на 06 березня 2019 року кошти в сумі 9 700,00 грн сплачені платіжним дорученням від 17 лютого 2016 року № 58 обліковувалися в ІКП по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (ККДБ 11010500) як переплата з терміном виникнення 1095 днів.

Враховуючи вище викладене, станом на дату подання податкової декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік. тобто 14 січня 2020 року у Вашій ІКП відсутня переплата у розмірі 9 700,00 грн та обліковувалась заборгованість на дану суму».

При цьому, суд звертає увагу, що за посиланням позивача, та що не спростовано відповідачем, самостійно визначені грошові зобов`язання за період 2015 року було сплачено у строки, визначені в пункті 179.7 статті 179 Податкового кодексу України, що підтверджується квитанцією від 17 лютого 2016 року.

Разом із тим, за наслідками того, що податковим органом було списано переплату з терміном виникнення 1095 днів від 06 березня 2019 року № 35/26-15-07-02-21 кошти в сумі 9 700,00 грн, 06 березня 2019 року списані до бюджету, та за позивачем обліковувалась заборгованість із сплати відповідного грошового зобов`язання, а вказаний платіж у розмірі 170,00 грн, був зарахований контролюючим органом в рахунок погашення заборгованості попереднього періоду.

Згідно доводів позивача, та що не було спростовано відповідачем, аж до отримання акту перевірки від 13 квітня 2020 року № 364/26-15-33-11-25, позивачу не було відомо про облік заборгованості у зв`язку із списанням сплаченого податкового зобов`язання за 2015 рік.

В силу статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виникає податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пункту 59.4 статті 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України права позивача були порушенні, саме відсутністю підтвердження повідомлення позивача про факт виникнення у нього податкового боргу.

Суд зауважує, що допущення платником податку помилки в частині не подання вчасно податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.

При цьому, судом встановлено, що грошове зобов`язання, згідно поданої податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік, в якій визначено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 9 700,00 грн, своєчасно було сплачене позивачем відповідно до квитанції від 17 лютого 2016 року на суму 9 700,00 грн..

Суд також приймає до уваги висновки в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 815/2405/16 де зазначено, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій.

Наведене також відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 804/444/16, від 01 жовтня 2018 року у справі № 813/3782/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 804/5320/13-а, від 10 серпня 2018 року у справі № 826/11681/16, від 18 квітня 2019 року у справі № 804/6725/16.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, податковий орган, приймаючи оспорювані рішення, посилався на норми Податкового кодексу України, які регламентують застосування санкцій та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань.

Однак, як вже було судом встановлено судом вище, позивачем було вчасно та у передбачений чинним законодавством строк сплачено податкове зобов`язання до відповідного бюджету.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачена лише за умови вчинення платником податків порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що Головним управлінням ДПС у місті Києві неправомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2020 року № 0240423311 щодо застосування штрафу у сумі 34, 00 грн, за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 170,00 грн, та було зараховано суму сплаченого податкового боргу в рахунок боргу .

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням викладеного в сукупності та встановлених судом обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідача та відсутність підстав для задоволення позовної заяви позивача.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2020 року № 0240423311 щодо застосування штрафу у сумі 34,00 грн, за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 170,00 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова