Ухвала суду № 93469564, 03.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

03 грудня 2020 року м. Київ№ 826/26765/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" Чернявської О.С., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" Грошову С.В., третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору,Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит"провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,присутні у судовому засіданні представники сторін:позивача - ОСОБА_1 , відповідача - Галдецька Ю.В.,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (уточненим) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" Чернявської О.С. (адреса: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60), в якому просив суд:

визнати дії відповідача щодо неповернення зливку золота ARGOR HERAEUS SA № 235090 позивачу ОСОБА_1 протиправними;

зобов`язати відповідача повернути позивачу зливок золота ARGOR HERAEUS SA № 235090, переданий позивачем на підставі Договору про банківський строковий вклад (депозит у банківському металі "Ф&К Золотий") № 300937/26924/370-14 від 05.05.2014 з ПАТ "Фінанси та кредит" та Додаткової угоди до цього договору про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі від 05.05.2014, позачергово та незалежно від черговості та порядку задоволення вимог кредиторів, передбаченого Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2016 (суддя Літвінова А.В.) відкрито провадження в адміністративній справі № 826/26765/15 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у публічному акціонерному товаристві "Банк "Фінанси та кредит" Чернявської Олени Степанівни, третя особа - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 6227 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2017 (суддя Пащенко К.С.) адміністративну справу № 826/26765/15 прийнято до розгляду.

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання від 12.08.2016 представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Борисової О.В. про закриття провадження в справі з огляду на непідсудність даної справи адміністративному суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2017 зупинено провадження у справі № 826/26765/15 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 761/15908/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсним договору про банківський вклад та додаткової угоди до нього, застосування наслідків недійсності правочинів; залучено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. до участі у справі в якості співвідповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2020 поновлено провадження в адміністративній справі № 826/26765/15; призначено справу до розгляду у судовому засіданні 27.08.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2020 замінено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка Владислава Сергійовича на Грошову Світлану Василівну .

27.08.2020, 01.10.2020 та 29.10.2020 судові засідання відкладено, справу призначено до розгляду на 03.12.2020.

У судовому засіданні у вказаний день представники позивача та відповідача були присутні.

Судом розглянуто питання предметної підсудності даної справи та її належність до юрисдикції адміністративного суду, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає наступне.

05.05.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий» та додаткову угоду до нього про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, відповідно до умов яких він надав банку один зливок банківського металу золота вагою 50 г (1,61 тройських унцій) вартістю 23 716,66 грн для розміщення на депозитному рахунку строком на один рік, а банк, після закінчення терміну договору, повинен повернути йому вклад та виплатити відсотки за користування вкладом до 10 травня 2015 року. Однак вклад (зливок) йому повернуто не було у визначений договором строк.

На підставі постанови правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

05.10.2015 позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О. С. із заявою щодо розірвання договору про поточний рахунок та про повернення майна вкладнику, проте відповідь від уповноваженої особи Фонду або банку по суті на його заяву надано не було і зливок повернутий не був.

Крім того, 13.10.2015 ОСОБА_1 звернувся до керуючого Філії «Центральне Регіональне Управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Олейника І. А. щодо надання номеру зливку, копії договору оцінки зливку та виписки по особовому рахунку.

20.10.2015 була надана відповідь-довідка № 8-15/292, у якій було підтверджено, що позивачу відкрито рахунок у банківському металі, на який залучено зливок у золоті XAU виробника ARGOR HERAEUS SA № 235090 вагою 50 грам, договір оцінки не укладався і оцінка зливку не проводилась.

Відповідно до постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 18.12.2015 № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 по 17.12.2018.

Вважаючи, що наявні підстави для визнання недійсними депозитного договору та додаткової угоди, позивач, одночасно з поданням позову у цій справі звернувся з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.08.2019, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.01.2020 без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року залишено без змін.

З урахуванням наведеного суд відмічає, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

За змістом частини другої статті 26 Закону № 4452-VI вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Пунктом 10 частини четвертої статті 26 зазначеного Закону передбачено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах.

Таким чином, гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах, оскільки такий вид вкладу не є грошовим зобов`язанням, що обумовлює відсутність поширення гарантій Фонду в частинні відшкодування коштів за вкладом у банківському металі.

Разом з цим, суд зауважує, що Законом № 4452-VI передбачено інший порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону № 4452-VI визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 1 Цивільного-процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 Цивільного-процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Окрім того, суд наголошує, що в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14.11.2019 (справа № 826/2966/16).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, суд вважає, що даний спір не підвідомчий адміністративному суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 241-243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Борисової О.В. про закриття провадження в адміністративній справі від 12.08.2016 - задовольнити.

2. Провадження у справі № 826/26765/15 за позовом ОСОБА_1 - закрити.

Ухвала, відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України, набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 10.12.2020.

Суддя К.С. Пащенко