Рішення № 93469486, 10.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 року м. Київ № 640/254/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ-53, Львівська

площа, 8),

Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,

33/19)

про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі по тексту - відповідач-1), в якому просить суд: скасувати податкову вимогу від 27 квітня 2018 року №76501-17 на суму 25000,00 грн (надалі по тексту - оскаржувана вимога); скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 27 квітня 2018 року №76501-17 (надалі по тексту - оскаржуване рішення); визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року №51-1305 про нарахування транспортного податку за 2016 рік (надалі по тексту - оскаржуване ппр №51-1305); визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2015 року №239-17 про нарахування траспортного податку за 2015 рік (надалі по тексту - оскаржуване ппр №239-17).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що транспортний податок позивачу нараховано безпідставно, а тому і податковий борг у неї не міг утворитися, що свідчить про протиправність прийнятих відповідачем рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що оскаржувані рішення відповідачем прийнято обґрунтовано, а саме у зв`язку з обов`язком позивача сплатити транспортний податок за 2015-2016 роки. Транспортний податок на 2015 рік позивачем сплачений у повному обсязі. Транспортний податок за 2016 рік не сплачено, у зв`язку з чим за позивачем обліковується борг у вказаному розмірі, що стало підставою для складення оскаржуваної вимоги та прийняття оскаржуваного рішення.

Представником відповідача також було заявлено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, яке судом залишено без задоволення, оскільки рішення у даній справі не може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки вказаного Міністерства.

Відповідною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління ДПС у місті Києві (надалі по тексту - відповідач-2).

Представник Головного управління ДПС у місті Києві у відзиві на адміністративний позов зазначив, що належний позивачу автомобіль марки Mercedes-Benz GLS 500, 2013 року випуску з об`єктом двигуна 4663 куб. см. є об`єктом оподаткування транспортним податком, а позивач є платником вказаного податку у 2015 році. Представник відповідача-1 стверджував, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку діяв у законний спосіб, на підставі та в межах визначених повноважень, а відтак підстави для їх скасування - відсутні.

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач є власником транспортного засобу (надалі по тексту - ТЗ) Mercedes-Benz CLS 500, рік випуску 2013, об`єм двигуна 4663 см3, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_1 .

27 травня 2015 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі по тексту - ДПІ у Печерському районі) прийнято оскаржуване ппр №239-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.

07 червня 2016 року ДПІ у Печерському районі прийнято оскаржуване ппр №51-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.

27 квітня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено оскаржувану вимогу, згідно з якою станом на 26 квітня 2018 року сума податкового боргу позивача зі сплати транспортного податку становить 25000,00 грн.

Того ж дня Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято оскаржуване рішення, яким здійснено опис майна, що перебуває у власності позивача.

Незгода позивача із оскаржуваними рішеннями зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (надалі по тексту - Закон України №71-VIII) яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (надалі по тексту - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було введено новий транспортний податок.

Приписами статті 267 ПК України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 см3.

Згідно з підпунктом 267.3.1. пункту 267.3 статті 267 ПК України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 ПК України).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України).

Пунктом 267.6 статті 267 ПК України врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 ПК України, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом, а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Тобто, в даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону України №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Судом встановлено, що транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» (надалі по тексту - рішення №58/923), опубліковане в газеті «Хрещатик» 06 березня 2015 року.

З вказаного слідує, що рішення Київської міської ради щодо транспортного податку прийняте у 2015 році, могло встановлювати плановим періодом лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України суд приходить до висновку, що рішення №58/923 стосовно транспортного податку прийняте та опубліковане у 2015 року не могло бути застосовано в 2015 році. Таке рішення могло передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, суд вважає за доцільне додаткового вказати, що факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане кореспондується також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону України №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 ПК країни юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

А тому транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права суд приходить до висновку, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного ппр №239-17, оскільки запроваджені Законом України №71-VIII зобов`язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Аналогійний правовий підхід застосовано в постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі 804/1241/17, від 27 березня 2018 року у справі №820/6849/16.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно вимоги позивача про стягнення (повернення) їй сплаченого транспортного податку за 2015 рік, суд зауважує таке.

Як зазначено позивачем та підтверджено представником відповідача, транспортний податок за 2015 рік позивачем сплачено у повному обсязі з метою уникнення підстав для облікування за позивачем податкового боргу. Разом з тим, така сплата податку, як наголошувала позивач, не може вважатися згодою останньої з безпідставним нарахуванням транспортного податку за 2015 рік.

Порядок повернення помилково/надміру сплачених податків регламентується статтею 43 ПК України.

Так, відповідно до статті 43 ПК України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Отже, задля повернення суми помилково сплаченого податку позивачу необхідно у порядку статті 43 ПК України звернутися до контролюючого органу із заявою. Контролюючий орган, у свою чергу, повинен підготувати висновок про повернення належної суми коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Викладене свідчить, що при прийнятті даного рішення відсутні підстави для зобов`язання контролюючого органу повернути кошти позивачу, адже ПК України визначено певний порядок, який передбачає повернення платнику податків помилково сплачених коштів.

Щодо оскаржуваного ппр №51-1305 суд зазначає наступне.

Як вже зазначено вище, рішенням Київської міської ради №58/923 внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року, а саме, встановлений в місті Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок та рішенням Київської міської ради від 11 лютого 2016 року №103/103 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві та акцизного податку» внесення змін до додатка 2 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923)» та викладено пункт 2.1 розділу 2 в наступній редакції: « 2.1. Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті».

Аналогічні зміни рішенням Київської міської ради №103/103 від 11 лютого 2016 року внесено до додатка 2 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», в редакції рішення №58/823, яким встановлено в місті Києві новий податок на майно - транспортний податок.

Так вже у даному судовому рішенні зазначалося, що повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 ПК України.

Водночас, 24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII, що набрав чинності 01 січня 2016 року (надалі по тексту - Закон України №909-VIII), яким внесено зміни у ПК України щодо об`єкту оподаткування транспортним податком.

Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК у редакції Закону України №909-VIII, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України №909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 01 вересня 2003 року

№1160-IV.

З урахуванням викладеного, оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата була установлена в розмірі 1378,00 грн (статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року№928-VIII). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500,00 грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (надалі по тексту - Методика №33), відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403, де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).

Згідно пункту 5 Методики №66, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики №66 в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики №66 в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Аналіз наведених положень Методики №66 та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача.

З матеріалів справи вбачається, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України листом від 22 лютого 2016 року 3252-08/4797-03 на виконання пункту 13 Методики №66, Мінекономрозвитку надано інформацію щодо автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року.

Згідно інформації Мінекономрозвитку, середньоринкова вартість ТЗ Mercedes-Benz CLS 500, рік випуску 2013, об`єм двигуна 4663 см3, тип пального - бензин, автоматична коробка переключення передач, до 5 років експлуатації, становила понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня 2016 року.

Отже, ТЗ, який на праві власності належить позивачу, у 2016 році був об`єктом оподаткування транспортним податком, а тому оскаржуване рішення №51-1305 є таким, що прийнято контролюючим органом правомірно.

Щодо узгодженості податкового зобов`язання, нарахованого вказаним вище ппр, суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи з`ясовано, що примірник оскаржуваного ппр №51-1305 було направлено за зареєстрованим місцем проживання позивача. Водночас, доказів належного надіслання ппр відповідачем суду не надано. Так суду не надано підтвердження надіслання оскаржуваного ппр №51-1305 з повідомленням про вручення. Тобто, відповідачем оскаржуване ппр надіслано позивачу не у відповідності з нормою статті 58 ПК України, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, якою було визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення.

Отже, нарахована контролюючим органом сума податкового зобов`язання за 2016 рік не є узгодженою, а тому не вважається податковим боргом, що, у свою чергу свідчить, про відсутність підстав для складення оскаржуваної вимоги та прийняття оскаржуваного рішення.

Зокрема, статтею 59 ПК України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку слати суми грошового зобов`язання.

Підпунктом 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України обумовлено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані вимога та рішення є такими, що підлягають скасуванню у зв`язку з протиправністю їх складення/прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У розумінні частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 травня 2015 року №239-17.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 квітня 2018 року №76501-17.

Визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 27 квітня 2018 року №76501-17, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 845 (вісімсот сорок п`ять) гривень 76 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ-53, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук