Рішення № 93467880, 10.12.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 р. № 400/5292/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марич Є. В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Робоча, 1,Миколаїв,54030

про:визнання протиправною та скасування постанови від 02.11.2020 ВП № 51885944,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною , такою, що не підлягає виконанню та скасувати постанову головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовської О.О. від 02.11.2020 у виконавчому провадженні № 51885944 «про стягнення виконавчого збору», якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір в розмірі 81 932,82 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що головним державним виконавцем Заводського відділу ДВС невірно застосовано дію норм законодавства в часі при винесенні постанови про стягнення з нього виконавчого збору в межах виконавчого провадження з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінанс Траст Груп». На думку позивача, державний виконавець повинен був застосовувати норми ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404 у редакції, яка була чинна до 28.08.2018р.,так як положення зазначеного закону в такій редакції зменшували відповідальність позивача, як боржника.

Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволені. Фактично обставини, наведені позивачем, ним не заперечуються, але відповідач вважає, що позивач хибно тлумачить положення ЗУ «Про виконавче провадження» №1404, зазначив, що його редакції станом на 11.08.2016р. та станом на 02.11.2020р.питання стягнення виконавчого збору регулювали аналогічно - базою нарахування виконавчого збору була сума, що підлягала стягненню чи поверненню.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадженняє дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши докази, суд встановив:

Постановою державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 11.08.2016р. відкрите виконавче провадження №51885944 з виконання виконавчого листа №2/487/763/15 виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 04.12.2015 року, яким було стягнуто з ОСОБА_1 819 328,23 грн. заборгованості на користь ТОВ «Фінанс Траст Груп».

У зв`язку з перейменуванням і перепідпорядкуванням Заводського відділу Державної виконавчої служби виконавче провадження №51885944 було прийняте на виконання державним виконавцем Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) згідно постанови від 13.01.2020 року.

02.11.2019 року головним державним виконавцем у виконавчому провадженні № 518805944 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з подачею заяви про повернення виконавчого документу. За час перебування вказаного виконавчого листа у відділі ДВС примусового стягнення з позивача заборгованості за виконавчим листом не відбулося.

В той же день, ДВС прийняла спірну постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 81 932 82 грн.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Окрім цього, відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404 виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

На підставі пункту восьмого Розділі 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5), виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Стосовно посилань позивача, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості, суд відноситься критично, оскільки відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

Оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 02.11.2020.

Також, помилковим є посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі 2540/3203/18 з огляду на те, що постанова про стягнення виконавчого збору у вказаній справі були прийняті 03.08.2018 тобто до внесення змін до ст.27 Закону України № 1404-VIII.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при здійсненні виконавчих дій.

Відтак, постанова про стягнення виконавчого збору від 02.11.2020 винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження", прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження" (аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 26.06.2020 по справі № 360/3324/19,від 17.09.2020 по справі № 640/16620/19, які суд застосовує до спірних правовідносин у цій справі і які прийняті пізніше, ніж постанова ВС від 28.10.2020, на яку посилається позивач у позові.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Позивач не надав суду належних доказів протиправності спірної постанови.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Робоча, 1,Миколаїв,54030 34993162) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на судові рішення у справах, визначенихст.287 КАС України можуть бути поданіпротягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя Є. В. Марич