Рішення № 93466819, 11.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року Справа № 160/9301/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням заяви про виправлення технічних описок, просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яка оформлена листом №3-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.08.2019 та надати дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 08.08.2019 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації. Проте, відповідач листом №З-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019 «Про розгляд клопотання» відмовив у наданні дозволу посилаючись на те, що за інформацією наданою відділом у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та у м.Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області запитувана земельна ділянка відноситься до земель водного фонду. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його права, оскільки вона не містить жодної з підстав для відмови у наданні дозволу, вичерпний перелік яких передбачено ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Крім того, твердження відповідача про те, що така земельна ділянка відноситься до земель водного фонду позивач вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки відповідно до наданих позивачем документів, така земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від позивача 13.08.2020 до суду надійшла заява про виправлення технічних описок у позовній заяві.

Від відповідача 14.09.2020 до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строків звернення до суду із даним позовом.

У зв`язку з викладеним, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Від позивача 05.10.2020 до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

У зв`язку з тим, що в період з 01.10.2020 по 05.10.2020 суддя Маковська О.В. перебувала у відпустці, а з 06.10.2020 по 09.11.2020 - на лікарняному, то заява позивача розглянута після виходу судді з лікарняного і ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 причини пропуску строку звернення до суду визнано поважними та продовжено розгляд даної адміністративної справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки земельна ділянка, на яку позивачем подано клопотання відноситься до земель водного фонду.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що лист про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не містить жодної з підстав для відмови у наданні дозволу, вичерпний перелік яких передбачено ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 08.08.2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

Відповідач, листом №З-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019 «Про розгляд клопотання» повідомив позивача, що за інформацією наданою відділом у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та у м.Кам`янське ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області запитувана земельна ділянка відноситься до земель водного фонду. Тому, відповідач дійшов висновків, що правові підстави для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відсутні.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами ч.1 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформленого клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, зі змісту статті 118 Земельного кодексу України випливає обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень, або дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України вбачається, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521 (далі - Положення №333).

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, клопотання громадян про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, при цьому, приписами чинного законодавства встановлено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, а листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 13.12.2019 у справі №822/1383/17, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, як встановлено судом із наявних матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відмовило позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства листом №З-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019 «Про розгляд клопотання», а, відповідно, розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу відповідачем не приймався, в порушення вимог наведених норм матеріального права, спростовуючих доказів відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 13.12.2019 у справі №822/1383/17, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови відповідача, оформленої листом №З-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019 «Про розгляд клопотання», у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства з урахуванням наведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та наведеної позиції Верховного Суду.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що не прийнявши належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги у даній частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл у формі наказу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні №3-рп/2003 від 30.01.2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

За даних умов адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

За таких обставин, суд доходить висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправною відмову відповідача, оформленої листом №З-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019 «Про розгляд клопотання», у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 08.08.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні та вимог Земельного кодексу України.

З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 77, 94, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оформлену листом №З-373/1-2761/0/20-19 від 10.09.2019 «Про розгляд клопотання».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.08.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні та вимог Земельного кодексу України.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) О.В. Маковська

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді О.А. Зінкевич

11.12.2020

Рішення не набрало законної сили станом на 11.12.2020

Суддя О.В. Маковська