Рішення № 93466815, 30.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року Справа № 160/11782/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.09.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, в якому позивач просить:

- зобов`язати Павлоградську міську раду Дніпропетровської області по зверненню позивача від 15.01.2019 року відвести позивачу земельну ділянку площею 0,0829 га, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 у справі №160/9249/19 зобов`язано Павлоградську міську раду Дніпропетровської області розглянути звернення ОСОБА_1 від 15.01.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0829 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в приватну власність. На виконання вказаного рішення відповідач склав лист, в якому повідомив, що рішення за результатами голосування не прийнято. Позивач не погоджується з вказаним листом, оскільки відповідач фактично відмовив у задоволенні його клопотання з підстав, які не передбачені законом. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 30.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.10.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№68684/20), у якому висловлює незгоду із заявленими позовними вимогами та вказує, що на виконання рішення суду від 27.12.2019 у справі №160/9249/19 заява позивача була розглянута. Щодо решти доводів посилається на дискреційність повноважень щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності, зокрема, в частині їх передачі у ористування. На підставі викладеного просить у задоволенні позовної заяви відмовити.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, суд встановив наступні обставини.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 у справі №160/9249/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:

- визнано неправомірною бездіяльність Павлоградської міської ради Дніпропетровської області щодо не розглядання після 12.02.2019 року звернення ОСОБА_1 від 15.01.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0829 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в приватну власність;

- зобов`язано Павлоградську міську раду Дніпропетровської області розглянути звернення ОСОБА_1 від 15.01.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0829 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в приватну власність.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 у справі №160/9249/19 встановлено такі обставини.

15.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0829 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в приватну власність.

Рішенням 47 сесії VII скликання Павлоградської міської ради Дніпропетровської області від 12.02.2019 року № 1535-47/VII питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0829 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в приватну власність ОСОБА_1 знято на доопрацювання.

Позивач неодноразово звертався до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області із заявами про надання інформації щодо розгляду його заяви від 15.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0829 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в приватну власність.

Відповідач у своєму листі №359 від 26.07.2019 року зазначив, що заяву позивача від 15.01.2019 року було розглянуто та прийнято рішення № 1535-47/ VII від 12.02.2019 року. Також цим листом позивачу рекомендовано повторно звернутися з заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою в Центр з надання адміністративних послуг.

Відтак, судом встановлено, що відповідачем не прийнято письмового рішення про дозвіл чи мотивовану відмову у формі (виді) рішення сесії.

Відповідно до положень статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі №160/9249/19, яке набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи в силу положень статті 78 КАС України.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 у справі №160/9249/19 позивач отримав лист голови Павлоградської міської ради Вершини А.О. від 01.04 2020 №ХІ-645зв, відповідно до якого рішення не прийнято, оскільки «за» проголосувало 6 депутатів, «проти» - 0, утрималось - 20.

Відтак, судом встановлено, що відповідачем не прийнято письмового рішення про дозвіл чи мотивовану відмову у формі (виді) рішення сесії.

Вважаючи вказану бездіяльність протиправною та такою, що порушує права позивача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання земельних відносин регулюється Конституцією України, нормами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (стаття 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частин 1-3 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В контексті наведеного суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний обґрунтовувати рішення, які він приймає, зобов`язаний навести/вказати його належне обґрунтування. Таке рішення має бути належно визначеним та зрозумілим, а мотивування (обґрунтування) рішення у письмовій формі повинно давати можливість особі правильно його зрозуміти та реалізувати право на оскарження.

Однак, судом встановлено, що відповідачем не прийнято визначеного законодавством рішення, яке б містило мотиви та обставини, за яких воно прийнято.

З огляду на відсутність обґрунтованих пояснень та мотивів невідповідності поданого клопотання вимогам закону, зокрема частині 4 статті 122 Земельного кодексу України, суд вважає неспроможними доводи відповідача, заявлені у відзиві на позовну заяву, що судове рішення виконано.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить до висновку, що під час розгляду заяви позивача відповідач протиправно бездіяв, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; не пропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

При цьому, суд зазначає, що за своєю суттю рішення про задоволення чи відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є вольовим рішенням суб`єкта владних повноважень, однак вже тривалий час відповідач ухиляється від його винесення.

Тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язати відповідача по зверненню позивача від 15.01.2019 року відвести позивачу земельну ділянку площею 0,0829 га, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з огляду на наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 3статті 123 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити) і за законом у органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

В свою чергу, відмова у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з підстав, яким вже надавалась правова оцінка суду, свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у спірних правовідносинах. Інших підстав для відмови відповідач не зазначає.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не наводить доводів про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача, то в даному випадку суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання відповідача відвести позивачу земельну ділянку площею 0,0829 га, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із викладеним, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області (вул. Соборна, 95, м. Павлоград, Дніпропетровська області, 51400, ЄДРПОУ 33892721) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Зобов`язати Павлоградську міську раду Дніпропетровської області по зверненню ОСОБА_1 від 15.01.2019 року відвести ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0829 га, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Павлоградської міської ради Дніпропетровської області (вул. Соборна, 95, м. Павлоград, Дніпропетровська області, 51400, ЄДРПОУ 33892721) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко