Рішення № 93466708, 11.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року Справа № 160/12730/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.10.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, викладену в листі № 6221/103/05-2020 від 02.09.2020 року, у проведенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 та пп. б) п. 4 ч. 1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію" в розмірі 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до довідки МСЕК №627182 від 21.07.2020 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з 27.01.2020 року, причина захворювання, пов`язана з проходженням служби в поліції. Наказом відповідача №196 о/с від 20.07.2020 року позивач звільнена із займаної посади з 21.07.2020 року через хворобу. У зв`язку зі встановленням другої групи інвалідності, позивач звернулась до відповідача 24.07.2020 року із заявою про виплату пенсії або грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності, надала всі запитувані відповідачем документи. Проте, відповідачем відмовлено у виплаті грошової компенсації, оскільки така компенсація призначається в разі визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після звільнення його з поліції, а інвалідність позивачу була призначена 21.07.2020 року, звільнили позивача 21.07.2020 року, тому відсутні підстави для виплати грошової компенсації. Позивач не погоджується з відмовою відповідача та зазначає, що позиція відповідача є помилковою, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/12730/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

13.11.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 року №4 не передбачено обов`язку ГУНП призначати та виплачувати одноразову грошову допомогу колишньому поліцейському, інвалідність якого встановлена до його звільнення.

30.11.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладено незгоду з позицією відповідача, викладеною у відзиві та зазначено, що наказ про звільнення позивача датований 20.07.2020 року тобто за один день до встановлення інвалідності.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач проходила службу в органах внутрішніх справ з 07.11.2015 року по 21.07.2020 року.

З 16.02.2020 року по 24.03.2020 року позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» з діагнозом вогнищеве ураження правої лобної та тім`яної долей, з момтрним фокальним епінападом за типом джексонівського (16.02.2020року одноразово), монопарез в лівій руці, приймала антиконвульсанти (депкін), продовжила лікування амбулаторно. 30.03.2020 року стаціонарно отримала курс противірусної терапії. 13.05.2020 року в Інституті нейрохірургії ім. Академіка А.П.Рожоманова м.Київ проведено МРТ головного мозку.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу №74 02.07.2020 року позивачу поставлено діагноз.

У пункті 11 свідоцтва про хворобу №74 зазначено: захворювання, ТАК, пов`язане з проходження служби в поліції.

У пункті 12 свідоцтва про хворобу №74 постановлено: непридатна до служби в поліції.

Листом від 21.07.2020 року №48/7-1377 Криворізький відділ поліції ГУНП в Дніпропетровській області просив Голову обласної медико-соціальної експертної комісії №2 встановити колишньому поліцейському ОСОБА_1 ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках).

Відповідно до довідки МСЕК №627182 від 21.07.2020 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з 21.07.2020 року, причина захворювання - пов`язана з проходженням служби в поліції.

Наказом відповідача №196о/с від 20.07.2020 року позивач звільнена із займаної посади з 21.07.2020 року за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» через хворобу.

24.07.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату пенсії або грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності.

Листом №6221/103/05-2020 від 02.09.2020 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області відмовило у виплаті грошової компенсації з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», в якому зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги призначається в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Зважаючи на те, що день звільнення є останнім днем служби, відповідачем відмовлено у виплаті грошової компенсації.

Не погоджуючись з відмовою у виплаті грошової компенсації, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 (далі - Порядок № 4).

Так, Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580-VIII набрав чинності 07.11.2015 року.

Частина 1 статті 97 Закону № 580-VII визначає, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у випадках, передбачених у вказаній частині.

Згідно з частиною 2 статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Згідно з пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, суд наголошує, що зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності щонайменше трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. інвалідність особи повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 05.02.2020 року у справі №810/836/18 від 20.03.2019 року у справі № 823/1924/18, від 22.01.2019 року у справі №2340/2663/18, від 19.09.2018 у справі №373/1188/16-а, від 20.09.2018 у справі №296/9456/16-а, від 01.11.2018 у справі № 822/3788/17.

Судом встановлено, що позивач отримала втрату працездатності внаслідок проходження служби в поліції, яка була встановлена до дати звільнення з поліції, причина звільнення: через хворобу, що свідчить про дотримання пунктів 1 і 3 обов`язкових умов для отримання грошової компенсації.

Стосовно дати звільнення позивача, то суд зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону № 580-VIII містить застереження щодо часових обмежень у вигляді шести місяців з дня звільнення, тобто має пройти період часу, що не є пізнішим шести місяців з моменту звільнення зі служби.

Одночасне звільнення позивача зі служби в поліції та встановлення інвалідності внаслідок хвороби, отриманої через проходження служби в поліції, не є підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки позивачем не пропущено шестимісячний строк з моменту звільнення.

Відмова з цих підстав свідчить про надмірний формалізм в діях відповідача, що спричинив порушення прав позивача на отримання належної їй одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд вважає безпідставною відмову відповідача у виплаті грошової допомоги позивачу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просить визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, викладену в листі № 6221/103/05-2020 від 02.09.2020 року, у проведенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, а також скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, оформлене листом № 6221/103/05-2020 від 02.09.2020 року, щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як протиправне.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 та підпунктом б) п. 4 ч. 1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію" в розмірі 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, суд вважає, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки для прийняття такого рішення виконано всі умови, і його прийняття не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №5856953 від 05.10.2020 року.

Отже, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позовну заяву задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20а, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, оформлене листом № 6221/103/05-2020 від 02.09.2020 року, щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 та пп. б) п. 4 ч. 1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію" в розмірі 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський