Рішення № 93466679, 10.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року Справа № 160/9309/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України №131 від 15.12.2017 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду III групи внаслідок захворювання пов`язаного з захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, у зв`язку із встановленням III групи інвалідності з 02.02.2017, що настала внаслідок травми, що пов`язана із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 23.04.2014 по 12.07.2014 та з 04.08.2014 по 21.08.2014, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, де отримав травму при обстрілі, а 18.03.2015 його звільнено з військової служби. Згідно довідки серія НОМЕР_1 від 29.01.2015 йому встановлено 25% втрати працездатності, у зв`язку з чим Міністерством оборони України була виплачена одноразова грошова допомога, що передбачена ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 21 315,00 грн. Під час огляду органами МСЕК, його визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідними документами для призначення одноразової грошової допомоги в разі настання ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Однак, рішенням №131 від 15.12.2017 Міністерства оборони України йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав спливу понад дворічного терміну після первинного встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою, якій встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, що сталась 15.08.2014 та була пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. В подальшому, 02.02.2017 органами МСЕК, при первинному огляді ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок цієї ж причини.

Одноразова грошова допомога у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності внаслідок травми в розмірі 21 315,00 грн. позивачем була отримана.

Позивач звернувся з відповідними документами для призначення одноразової грошової допомоги в разі настання ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Проте, позивач отримав виписку з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 15.12.2017 №131, у якій зазначено про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, відповідно до ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови в призначенні доплати до одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи протиправними, позивач звернувся до суду з означеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011 від 20.12.1991 (далі - Закон №2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується в разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених в цьому пункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується:

- в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року - в разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи;

- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року - в разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи;

- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - в разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. В разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги в зв`язку із змінами, що відбулись, не здійснюється.

Отже, законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але право на отримання такої допомоги обмежується дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

З аналізу вказаної норми суд доходить висновку про те, що закон пов`язує підстави для відмови у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги виключно з моментом первинного встановлення інвалідності.

В той же час абз.2 п.4 ст.16-3 Закону №2011 не містить подібних часових обмежень після первинного встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Судом встановлено, що 29.01.2015 відбувся огляд позивача, за результатами якого встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, що підтверджується довідкою серії НОМЕР_1 .

При огляді органами МСЕК, 02.02.2017 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з травмою, отриманою при обстрілі в зоні проведення антитерористичної операції, пов`язаним із захистом Батьківщини, а саме: струс головного мозку у вигляді розсіяної неврологічної мікросимптоматики, стійких незначно виражених цефалічного та астено-вегетативного синдромів. Гостра мінно-вибухова акубаротравма, ураження обох вух без пошкодження барабанних перепонок. Хронічна двобічна нейросенсорна туговухість, з 02.02.2017 первинно, а тому обмеження передбачене п.8 Порядку №975 не застосовується.

Також, суд зазначає, що у даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності, тому, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз. 2 п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.8 Порядку №975, є помилковим.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Відповідно до частини 2 пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №825/1380/18, оцінюючи аналогічні правовідносини, дійшов висновку про те, що з урахуванням обставин справи позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням відповідної групи інвалідності.

Також слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Згідно з п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства".

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд доходить висновку, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, з підстав закінчився дворічного строку після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковим.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності із 02.02.2017, що настала внаслідок травми, пов`язаних із захистом Батьківщини у розмірі 250 прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, то суд зазначає наступне.

Міністерство оборони України, як головний розпорядник коштів, має розглядати та, відповідно до унормованого порядку прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом №475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, для належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності з 02.02.2017, що настала внаслідок травми, яка повязана із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяв всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги суд зазначає таке.

За змістом частин 1, 3 - 5, 7 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зазначає, що дана справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін та є справою незначної складності. Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагає проведення судового засідання з обов`язковою явкою сторін, оскільки містить лише один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів.

У рішенні Європейський суд з прав людини (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) висловив загальний правозастосовний підхід у вирішенні питань судових та інших витрат, а саме: (п. 268) згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Отже, враховуючи викладене, а також те, що наданими документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, тобто позивачем не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації витрат позивача на правничу допомогу.

Враховуючи положення ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись ст.77, 90, 139, 241, 245, 246, 257 – 262, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України №131 від 15.12.2017 про відмову ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду III групи внаслідок захворювання пов`язаного з захистом Батьківщини

Зобов`язати Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з 02.02.2017, що настала внаслідок травми, яка пов`язана із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням висновків суду у даній справі.

В решті позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська