Рішення № 93466502, 07.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 р. Справа № 120/4468/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Кобильняк А.О.,

представника позивачки Нестерук М.І.,

представника відповідача Сисак Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприсвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця категорії "Б" та зобов`язання відповідача присвоїти позивачці черговий 3 ранг державного службовця категорії "Б" з 21.04.2020, внести відповідний запис до трудової книжки позивачки, а також здійснити перерахунок та виплату позивачці різниці у надбавці до посадового окладу за присвоєння 3 рангу державного службовця категорії "Б" у відповідності до додатку № 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році" з 21.04.2020 по 16.07.2020 включно (а.с. 1-5).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 20.03.2017 № 66/ОС-17 позивачку призначено на посаду начальника управління персоналу міжрегіонального управління за результатами конкурсу, а наказом від 21.04.2017 № 86/ОС-17 позивачці присвоєно 4 ранг державного службовця категорії "Б".

Позивачка зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 39 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII) черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням результатів оцінювання його службової діяльності.

На думку позивачки, оскільки вона більше 3 років займала посаду державної служби категорії "Б", перебувала у 4 рангу державної служби, успішно пройшла оцінювання та не мала дисциплінарних стягнень, то з 21.04.2020 їй мав бути присвоєний 3 ранг державного службовця. Позивачка зауважує, що 14.04.2020 належним чином підготовлене подання на присвоєння їй такого рангу було подане управлінням персоналу керівництву міжрегіонального управління, але без жодних пояснень залишене без розгляду та повернуте до управління персоналу.

Наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 15.07.2020 № 137/ОС-20 позивачку звільнено з посади начальника управління персоналу у зв`язку з припиненням державної служби, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, з 16.07.2020.

16.07.2020, в останній день служби, позивачка вирішила звернутись до керівництва міжрегіонального управління з проханням, викладеним у письмовій заяві, щодо присвоєння їй чергового рангу державного службовця. Однак така заява була повернута до управління персоналу без резолюції в.о. начальника міжрегіонального управління, після чого працівники канцелярії управління відмовилися від реєстрації заяви. Тому позивачка була вимушена надіслати заяву поштовими засобами зв`язку. Оскільки відповідь на заяву відповідач не надав, позивачка звернулася за правовою допомогою до адвоката. Скерований відповідачу адвокатський запит був розглянутий з порушенням встановленого законом строку, а з отриманої відповіді стало зрозуміло, що відповідач відмовляється присвоювати позивачці черговий ранг.

Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивачка звертається до суду.

Ухвалою суду від 28.09.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.10.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні (а.с. 53-57).

Відповідач зазначає, що чинним законодавством чітко регламентована процедура присвоєння чергових рангів державним службовцям. Зокрема, підставою для прийняття рішення про присвоєння державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б" та "В", чергового рангу є подання служби управління персоналом суб`єктові призначення, погоджене безпосереднім керівником, якщо такий керівник не є суб`єктом призначення. А підставою для прийняття рішення про присвоєння достроково чергового рангу державного службовця є обґрунтоване подання, внесене безпосереднім керівником суб`єктові призначення. Отже, у даному випадку належним чином підготовлене про присвоєння чергового рангу подання підлягало внесенню начальнику міжрегіонального управління. Натомість таке подання щодо позивачки управлінням персоналу не вносилось і позивачка не надає жодних допустимих та достовірних доказів на підтвердження цієї обставини.

Також відповідач зауважує, що якби подання щодо позивачки дійсно вносилось, то воно б підлягало реєстрації службою діловодства міжрегіонального управління, оскільки вся службова кореспонденція реєструється в обов`язковому порядку. Крім того, на поданні мала б бути резолюція керівника про підготовку проекту наказу про присвоєння позивачці чергового рангу, яка вважається основною формою реалізації управлінських доручень у письмовій формі.

Відповідач звертає увагу на те, що спеціальне звання (ранг) свідчить про певне службове становище державного службовця в державному органі та присвоюється з урахуванням посади, яку він обіймає, його професійної компетентності, професійної підготовки та строку служби. Разом з тим, позивачка неодноразово допускала невиконання доручень керівництва Міністерства юстиції України, ДКВС України та міжрегіонального управління, неналежно виконувала свої посадові обов`язки та допускала помилки при підготовці документів. Це підтверджується характеристикою на позивачку від 10.06.2020 та фактом відкриття щодо позивачки двох дисциплінарних провадження, за одним з яких позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення зауваження (наказ від 16.06.2020 № 2/ос/ст-20). Окрім того, згідно з отриманою міжрегіональним управлінням інформацією відносно позивачки Військовою прокуратурою Вінницького гарнізону 25.06.2019 було внесено відомості до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що не допускав неправомірної бездіяльності щодо неприсвоєння позивачці чергового рангу, а позовні вимоги є безпідставними та не можуть бути задоволені.

19.10.2020 до суду надійшли письмові пояснення представника позивачки, адвоката Нестерук М.І., у яких представник заперечує доводи та аргументи відповідача, наведені у відзиві на позов (а.с. 72-75). В судовому засіданні представник підтвердила, що нею подані саме письмові пояснення в порядку реалізації прав учасника справи, визначених у п. 4 ч. 3 ст. 44 КАС України. Такі пояснення не є відповіддю на відзив, а тому їх копія не надсилалась відповідачу, як це вимагається ч. 3 ст. 162, ч. 2 ст. 163 КАС України.

Втім, суд зауважує, що за змістом положень ст.ст. 159-165 КАС України заявами по суті справи є позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках.

Ухвалою суду від 28.09.2020 про відкриття провадження у справі з урахуванням норм процесуального права сторонам визначено конкретний порядок, послідовність та строк подання заяв по суті справи, виходячи з обраної форми адміністративного судочинства для розгляду цієї справи. Зокрема, позивачу встановлено 3-денний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив в порядку, визначеному ст. 163 КАС України.

Відтак суд не приймає до розгляду та під час ухвалення рішення не бере до уваги вищезазначені письмові пояснення представника позивачка від 19.10.2020.

При цьому суд відхиляє посилання представника позивачки на те, що подання таких пояснень гарантується пунктом 3 частини третьої статті 44 КАС України. Суд зауважує, що закріплені цією нормою права учасника справи, зокрема право надавати суду пояснення, наводи свої заперечення проти доводів і міркувань інших осіб, можуть бути реалізовані у чіткій відповідності з нормами процесуального права, зокрема в порядку, визначеному ст.ст. 159-164 КАС України. Відповідно, учасники справи можуть письмово викладати свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, а не інакше. Натомість подання інших заяв не допускається (виняток передбачений лише у ч. 5 ст. 159 КАС України), а тому прийняття судом до розгляду такої заяви може розцінюватись як порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

27.11.2020 до суду надійшло письмове клопотання представника позивачки про доручення до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме відповіді Військової прокуратури Вінницького гарнізону від 22.10.2020 № 4/2496 на адвокатський запит від 19.10.2020, яка, на думку сторони позивача, спростовує посилання у відзиві на те, що відносно позивачки розслідувалось будь-яке кримінальне провадження (а.с. 80-83).

Вказане клопотання задоволене судом у судовому засіданні від 07.12.2020.

Ухвалою суду від 26.11.2020 подальший розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Судове засідання призначено на 07.12.2020. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано для огляду у судовому засіданні матеріали особової справи позивачки.

07.12.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду без поважних причин (а.с. 90). Водночас позивачка заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду (а.с. 79).

Ухвалою суду від 07.12.2020 заяву позивачки про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено строк звернення до суду у цій справі. Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду залишено без задоволення.

В судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги та надала пояснення, що відповідають змісту позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив таке.

Наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 20.03.2017 № 66/ОС-17 позивачку призначено на посаду начальника управління персоналу міжрегіонального управління, за результатами конкурсу, з 22.03.2017, з випробувальним терміном 1 місяць (а.с. 13).

Наказом від 21.04.2017 № 86/ОС-17 позивачці присвоєно 4 ранг державного службовця категорії "Б", про що зроблено запис у її трудовій книжці (а.с. 8).

14.04.2020 заступником начальника управління персоналу - начальником відділу проходження служб та комплектування управління персоналу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Непійком В.В. на ім`я в.о. начальника міжрегіонального управління Бойчука В.В. внесено подання про присвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця, з урахуванням результатів оцінювання її службової діяльності та у відповідності до ст. 39 Закону № 889-VIII та Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 (а.с. 15).

Згідно з довідкою заступника начальника управління персоналу міжрегіонального управління Непійка В.В. від 04.05.2020 вказане подання та підготовлений проект наказу про присвоєння позивачці чергового рангу не розглянуті та повернуті до управління персоналу міжрегіонального управління без пояснення причин (а.с. 16).

Наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 15.07.2020 № 137/ОС-20 позивачку звільнено з посади начальника управління персоналу у зв`язку з припиненням державної служби, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, з 16.07.2020 (а.с. 14).

16.07.2020 позивачка поштою подала заяву на ім`я в.о. начальника міжрегіонального управління Бойчука В.В., в якій просила присвоїти їй черговий 3 ранг державного службовця з 21.04.2020, як це передбачено вимогами Закону України "Про державну службу" (а.с. 18). Заява вручена відповідачу 17.07.2020 (а.с. 19-20).

Не отримавши відповідь на свою заяву та важаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприсвоєння чергового рангу державного службовця, позивачка звернулася за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_2 , з якою 27.07.2020 уклала договір про надання правничої допомоги № 008-ас (а.с. 31).

04.08.2020 вказаний адвокат надіслала на адресу відповідача запит, в якому просила повідомити, чи присвоєно позивачці черговий 3 ранг державного службовця і якщо так, то надати відповідні докази, а якщо ні, то повідомити обґрунтовані підстави для відмови у вчиненні цих дій. Крім того, у запиті адвокат просила повідомити про хід розгляду заяви позивачки від 16.07.2020, що була отримана відповідачем 17.07.2020, а також надати їй копії окремих документів: наказу про призначення позивачки на посаду, її особову картку державного службовця, заяву позивачки про присвоєння чергового 3 рангу, проекту відповідного наказу та наказу про звільнення позивачки (а.с. 21-22).

Як вбачається з відповіді від 10.08.2020 № 5.1/610-20/Н-481 на вищезазначений адвокатський запит, відповідач заперечує наявність підстав для присвоєння позивачці чергового рангу державного службовця (а.с. 25).

Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивачка звернулась до суду.

При наданні оцінки спірних правовідносин та встановлених обставин справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Спірні правовідносини регулюються, перш за все, Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (Закон № 889-VIII), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання зазначеного Закону.

Відповідно до преамбули Закону № 889-VIII, цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

В силу вимог статті 4 Закону № 889-VIII державна служба здійснюється, зокрема, з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

2) законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Згідно із ст. 5 Закону № 889-VIII державні службовці мають, зокрема, право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення); просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов`язків.

Так, розділом п`ятим Закону України "Про державну службу" передбачена можливість кар`єрного росту державних службовців. Згідно зі статтею 38, яка розміщена у цьому розділі, прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби та рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 39 Закону № 889-VIII ранги державних службовців є видом спеціальних звань. Встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини третьої статті 39 Закону № 889-VIII державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", присвоюються 3, 4, 5, 6 ранги.

Водночас частинами 4-6 статті 39 цього Закону встановлено, що ранги державним службовцям присвоює суб`єкт призначення, крім випадків, передбачених законом.

Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а в разі встановлення випробування - після закінчення його строку. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.

Черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням результатів оцінювання його службової діяльності.

Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення, а також протягом шести місяців з дня отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності черговий ранг державному службовцю не присвоюється. Такі періоди не зараховуються до строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

Механізм присвоєння державним службовцям рангів під час прийняття на державну службу та її проходження регулюється Порядком присвоєння рангів державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 (далі - Порядок № 306)

Відповідно до пунктів 5-6 цього Порядку у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин (станом на квітень 2020 року), підставою для прийняття рішення про присвоєння державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б" та "В", чергового рангу є подання служби управління персоналом суб`єктові призначення, погоджене безпосереднім керівником, якщо такий керівник не є суб`єктом призначення.

Підставою для прийняття рішення про присвоєння достроково чергового рангу державного службовця є обґрунтоване подання, внесене безпосереднім керівником суб`єктові призначення.

У разі коли суб`єкт призначення є безпосереднім керівником державного службовця, рішення про присвоєння достроково чергового рангу державного службовця приймається таким керівником за обґрунтованим поданням служби управління персоналом державного органу, в якому працює відповідний державний службовець.

Аналіз наведених норм права дає суду змогу зробити такі висновки:

1) черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням результатів оцінювання його службової діяльності; при цьому отримання державним службовцем позитивної, відмінної оцінки за результатами зазначеного оцінювання або відсутність результатів такого оцінювання через те, що воно не проводилось, на згаданий термін присвоєння чергового рангу не впливає;

2) чинним законодавством передбачено обов`язок органу державної влади за умови успішного проходження оцінювання та відсутності діючих дисциплінарних стягнень присвоювати державному службовцю черговий ранг в межах певної категорії посад не пізніше, ніж через три роки роботи службовця на займаній посаді після присвоєння попереднього рангу; при цьому право на присвоєння чергового рангу державному службовцю може бути відтерміноване лише у випадку отримання ним негативної оцінки за результатами оцінювання (на шість місяців) та в разі застосування до нього дисциплінарного стягнення (на строк застосування), водночас такі періоди не зараховуються до трирічного строку державної служби, необхідного для присвоєння чергового рангу;

3) присвоєння державному службовцю чергового рангу в межах відповідної категорії посад, за наявності необхідних умов, є обов`язком, а не правом відповідного керівника державного органу (суб`єкта призначення); такий обов`язок реалізується у спосіб прийняття рішення (наказу) про присвоєння чергового рангу на підставі подання служби управління персоналом державного органу; при цьому, якщо суб`єкт призначення не є безпосереднім керівником державного службовця, подання обов`язково погоджується безпосереднім керівником державного службовця; якщо ж суб`єкт призначення є безпосереднім керівником державного службовця, то для прийняття рішення про присвоєння чергового рангу державного службовця достатнім є обґрунтоване поданням служби управління персоналом державного органу, в якому працює відповідний державний службовець;

4) присвоєння державному службовцю чергового рангу є однією з трудових гарантій, закріплених на законодавчому рівні; недотримання порядку присвоєння чергового рангу є порушенням прав державних службовців щодо просування по службі.

Наведені висновки суду додатково підтверджуються роз`ясненнями Національного агентства України з питань державної служби від 24.10.2018 № 63-р/з та від 07.10.2019 № 78-р/з щодо порядку присвоєння чергового рангу державним службовцям.

Крім того, вони узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 813/1014/16.

Відтак, застосовуючи вищезазначені висновки в цілях вирішення цієї справи, суд враховує, що предмет спору між сторонами полягає у правомірності/неправомірності неприсвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця категорії "Б" під час її роботи на посаді начальника управління персоналу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 22.03.2017 до 16.07.2020.

Так, судом встановлено, що на вказану посаду позивачка призначена наказом начальника відповідного Управління від 20.03.2017 № 66/ОС-17, а наказом від 21.04.2017 № 86/ОС-17 позивачці присвоєно 4 ранг державного службовця категорії "Б".

Під час роботи позивачки з 21.04.2017 до 21.04.2020 присвоєння їй чергового рангу державного службовця не відбувалось. Крім того, черговий ранг не було присвоєно позивачці і включно до дати її звільнення із займаної посади в Управлінні з 16.07.2020 на підставі наказу від 15.07.2020 № 137/ОС-20 у зв`язку з припиненням державної служби (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII).

Перевіряючи наявність підстав для присвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця, судом з`ясовано, що протягом необхідних трьох років державної служби з часу присвоєння 4 рангу позивачка до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, 05.11.2018 та 07.11.2019 на відмінно пройшла оцінювання результатів своєї службової діяльності, а також неодноразово заохочувалась за сумлінне та професійне виконання покладених на неї посадових обов`язків: 12.06.2018 - подякою Міністерства юстиції України, 22.08.2019 - Грамотою Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та 06.03.2020 - Подякою цього ж Управління.

Зазначені обставини підтверджуються відомостями з особової картки державного службовця (а.с. 9-12) та оглянутими в судовому засіданні матеріалами особової справи позивачки.

Отже, під час розгляду справи судом не встановлено передбачених законом підстав для неприсвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця категорії "Б".

Відтак суд доходить висновку, що відповідач порушив приписи статті 39 Закону № 889-VIII в частині присвоєння позиваці чергового рангу в межах відповідної категорії посад державних службовців за умови успішного відпрацювання позивачкою протягом трьох років (з 21.04.2017 до 21.04.2020).

Свою бездіяльність щодо неприсвоєння позивачці чергового рангу відповідач пояснює відсутністю належним чином оформленого подання управління персоналу, тобто кадрової служби міжрегіонального управління.

Втім, суд критично оцінює наведені доводи та зазначає, що у спірних правовідносинах відповідальним за дотримання вимог законодавства щодо присвоєння позивачці чергового рангу державної служби є саме Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Тому посилання відповідача на невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків (функцій) структурними підрозділами міжрегіонального управління та їх посадовими особами не може виправдовувати оскаржуваної бездіяльності відповідача.

Крім того, судом встановлено, що 14.04.2020 заступник начальника управління персоналу - начальник відділу проходження служб та комплектування управління персоналу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Непійко В.В. вносив на ім`я в.о. начальника міжрегіонального управління Бойчука В.В. подання про присвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця.

Однак таке подання разом з підготовленим проектом наказу про присвоєння позивачці чергового рангу не розглядалось та було повернуте до управління персоналу без пояснення причин, що підтверджується довідкою заступника начальника управління персоналу міжрегіонального управління Непійка В.В. від 04.05.2020.

При цьому суд не вбачає достатніх підстав визнавати вказані документи недопустимими або недостовірними докази, адже вони оформлені та підписані уповноваженою посадовою особою міжрегіонального управління, а їх справжність посвідчена підписом адвоката з дотриманням вимог процесуального закону.

Відповідач зазначає, що подання про присвоєння чергового рангу підлягає обов`язковій реєстрації у службі діловодства міжрегіонального управління. Однак при цьому не надав суду жодних належних доказів на підтвердження цієї обставини.

Більше того, оглядом матеріалів особової справи позивачки суд встановив, що подібні документи (подання, доповідні, службові записки тощо) визнаються в управлінні внутрішньою службовою документацією та окремо не реєструються, а лише візуються керівником шляхом накладення резолюції, після чого оформляється наказ з відповідного питання (а.с. 95-96, 101-104).

Тому доводи відповідача про те, що подання на присвоєння позивачці чергового рангу мало бути б зареєстроване в міжрегіональному управління суд вважає безпідставними та недоведеними, а тому до уваги не бере.

Також суд проаналізував Положення про управління персоналу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (а.с. 97-100) та встановив, що це управління є відповідальним за усі кадрові питання міжрегіонального управління, в тому числі за оформлення документів про присвоєння рангів державних службовців персоналу апарату міжрегіонального управління (пункт 3.7 Положення).

Відтак суд критично оцінює те, що заступнику начальника вказаного управління ОСОБА_3 не було відомо, як саме оформляється подання на присвоєння рангів державних службовців і що такі подання слід обов`язково реєструвати в службі діловодства міжрегіонального управління.

З цих самих мотивів суд критично оцінює те, що позивачка, будучи начальником управління персоналу, не ініціювала внесення подання про присвоєння їй чергового рангу і, як стверджує відповідач, ніколи не ставила керівництво міжрегіонального управління до відома про необхідність присвоєння їй чергового рангу.

Відповідач також зазначає, що ОСОБА_3 не мав повноважень на внесення подання про присвоєння позивачці чергового рангу.

Разом з тим, суд з вказаними доводами не погоджується і зауважує, що відповідно до пункту 5 Порядку № 360 рішення про присвоєння державним службовцям категорії "Б" чергового рангу приймається на підставі подання служби управління персоналом суб`єктові призначення, погодженим безпосереднім керівником, якщо такий керівник не є суб`єктом призначення.

У даному ж випадку суб`єкт призначення (керівник міжрегіонального управління) є безпосереднім керівником позивачки як начальника управління персоналу міжрегіонального управління. Це означає, що, по-перше, позивачка не могла вносити подання щодо себе від імені управління персоналу, оскільки в такому разі очевидним є конфлікт інтересів. По-друге, керівник міжрегіонального управління не повинен був погоджувати подання про присвоєння позивачці чергового рангу, оскільки одночасно є суб`єктом призначення, якому вноситься подання, та безпосереднім керівником.

За цих обставин суд вважає правомірним внесення подання про присвоєння позивачці чергового рангу заступником керівника управління персоналу (Непійком В.В.) на ім`я в.о. начальника міжрегіонального управління (Бойчука В.В.), без додаткових погодження такого подання.

В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що з урахуванням винятковості ситуації, що виникла, та відсутності регулювання цих питань нормами законодавства, подання про присвоєння позивачці чергового рангу мав погодити не керівник міжрегіонального управління, а його заступник.

Проте суд наголошує, що органи державної влади та їх посадові особи не можуть діяти інакше, аніж на визначених законом підставах та у визначений законом спосіб. Крім того, беручи до уваги сутність принципу правової визначеності, недосконалість чинного національного законодавства та існуючі у ньому прогалини не можуть тлумачитись на шкоду правам та інтересам особи.

Свої заперечення проти позовних вимог відповідач також обґрунтовує тим, що згідно з наказом від 16.06.2020 № 2/ос/ст-20 позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення зауваження, а тому підстави для присвоєння їй чергового рангу відсутні.

Однак суд зауважує, що право на присвоєння чергового 3 рангу у позивачки виникло ще 21.04.2020, у зв`язку з успішним відпрацювання на державній службі протягом трьох років. Тобто таке право позивачка набула задовго до прийняття вищевказаного наказу і навіть ще до відкриття дисциплінарного провадження відповідно до наказу від 22.05.2020 № 67/од-20 (а.с. 95, зворот).

З аналогічних мотивів суд відхиляє посилання відповідача на інформацію Сектору внутрішньої безпеки у Центрально-Західному регіоні управління з питань внутрішньої безпеки та безпеки персоналу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, згідно з якою відносно позивачки Військовою прокуратурою Вінницького гарнізону начебто було внесено відомості до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Вказана інформація надійшла на адресу міжрегіонального управління лише 10.08.2020 (а.с. 63), а тому аж ніяк не могла впливати на рішення відповідача щодо присвоєння/не присвоєння позивачці чергового рангу.

Зрештою суд враховує, що у відповідь на запит адвоката позивачки Військова прокуратура Вінницького гарнізону надала відповідь від 22.10.2020 № 4/2496, зі змісту якої видно, що відносно позивачки не здійснювалося процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях (а.с. 80-83).

Щодо негативної характеристики, наданої на позивачку її безпосереднім керівником, то така характеристика датована 10.06.2020 і надавалася в рамках вищезгаданої дисциплінарної справи. Отже, вона не стосувалася питання присвоєння позивачці чергового рангу та жодним чином не впливала на вирішення цього питання. Тим паче, законодавством не передбачено надання характеристики на державного службовця для присвоєння чергового рангу.

Таким чином, в ході розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів наявність у нього підстав для неприсвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця з 21.04.2020.

Тому суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприсвоєння позивачці чергового 3 рангу державного службовця категорії "Б" та зобов`язання відповідача присвоїти позивачці черговий 3 ранг державного службовця категорії "Б" з 21.04.2020 та внести відповідний запис до трудової книжки позивачки, що передбачено положеннями ч. 11 ст. 39 Закону № 889-VIII.

Водночас недодержання вимог Закону України "Про державну службу" щодо присвоєння чергового рангу є також порушенням права особи на оплату праці. Адже надбавка за ранг входить до складу заробітної плати державного службовця, а її розмір залежить від рангу, який присвоєно державному службовцю (згідно з ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 52 Закону № 889-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 "Питання оплати праці працівників державних органів").

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці надбавку до заробітної плати за 3 ранг державного службовця (категорія "Б") за період з 21.04.2020 (з дня виникнення у позивачки права на черговий ранг) до 16.07.2020 (дня звільнення позивачки з державної служби у міжрегіональному управлінні).

При цьому підлягають врахуванню суми, отримані позивачкою у вказаний період за 4 ранг державного службовця.

Отже, в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню, незважаючи на те, що судом обрано дещо інший спосіб захисту порушених прав та інтересів позивачки у порівнянні із прохальною частиною позовної заяви. Водночас, на думку суду, це не свідчить про необхідність часткового задоволення вимог в цій частині, оскільки фактично такі вимоги по суті задоволені. Посилання позивачки на необхідність визначення розміру надбавки у відповідності до додатку № 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році" є помилковим, оскільки така постанова втратила чинність, а питання розміру надбавки, що підлягає виплаті, охоплюється процесом виконання судового рішення, у випадку набранням ним законної сили, та відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши надані ними докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 139 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 2102,00 грн.

У цій справі позивачка фактично заявила дві позовні вимоги, кожній з яких суд повинен надати самостійну правову оцінку, а саме:

1) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприсвоєння позивачці чергового рангу державного службовця та зобов`язання відповідача присвоїти такий ранг і внести відповідний запис до трудової книжки позивачки;

2) про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці надбавки за присвоєння 3 рангу державного службовця за період з 21.04.2020 по 16.07.2020.

Обидві вимоги за своєю суттю є вимогами немайнового характеру, оскільки стосуються зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до суду з відповідними позовними вимогами становить 1681,60 (840,80 х 2).

Як видно з матеріалів справи (а.с. 32), при зверненні до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у вказаному розмірі. Цей факт підтверджується квитанцією АТ КБ "Приватбанк" № 0.0.1815729929.1 від 26.08.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за результатами розгляду справи та враховуючи задоволення позову, витрати на сплату судового збору в розмірі 1681,40 грн підлягають відшкодуванню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Нестерук М.І." в особі адвоката Нестерук М.І. (Бюро) укладено Договір № 008-ас від 27.07.2020 про надання правничої допомоги (а.с. 45-46).

Згідно з пунктом 1.1 цього Договору Бюро зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Відповідно до пункту 1.4 Договору Клієнт доручає, а Бюро бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу щодо захисту його прав та представництва законних інтересів у Вінницькому окружному адміністративному суді, органах державної влади, органах місцевого самоврядування тощо, щодо присвоєння рангу державного службовця.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу Бюро, в тому числі гонорару Бюро за представництво в суді та іншу правову допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, визначається згідно з умовами даного договору та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або має бути сплачена відповідною стороною.

15.10.2020 між позивачкою та Бюро підписано остаточний розрахунок вартості адвокатських послуг з урахуванням виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого сторони дійшли згоди, що винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту у цій справі здійснюється за плату відповідно до домовленості, і до сплати підлягає гонорар у фіксованому розмірі в сумі 4000,00 грн (а.с. 49).

При цьому розрахунок містить детальний опис робіт, виконаних адвокатом відповідно до договору про надання правничої допомоги від 27.07.2020, а саме:

- консультування з питань трудового законодавства, а також з питань проходження державної служби - 50 хв. (27.07.2020);

- опрацювання наявних доказів клієнта - 30 хв. (27.07.2020);

- опрацювання законодавчої бази та вивчення судової практики, що регулює аналогічні спірні питання - 40 хв. (29.07.2020);

- підготовка та направлення адвокатського запиту від 03.08.2020 - 15 хв. (03.08.2020);

- опрацювання відповіді на адвокатський запит - 15 хв. (22.08.2020);

- підготовка позовної заяви з додатками - 180 хв. (27.08.2020);

- підготовка остаточного розрахунку та заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу (з додатками) - 30 хв. (15.10.2020).

Загалом для надання позивачці правової допомоги адвокатом витрачено 6 годин 25 хвилин (без урахування представництва інтересів клієнта в суді).

Факт сплати гонорару підтверджується документально (а.с. 47-48).

Отже, витрати позивачки на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як вже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи позивачка дійсно понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн.

Досліджуючи питання щодо співмірності таких витрат із реальними послугами, суд враховує, що позивачці надано значний обсяг адвокатських послуг, в тому числі консультування, вивчення законодавчої бази, ознайомлення з судовою практикою, підготовка адвокатського запиту та позовної заяви, оформлення інших документів, необхідних для звернення до суду, тощо.

Також суд враховує важливе значення справи для позивачки, адже спір між сторонами стосується проходження публічної служби.

Відтак суд не вбачає підстав для висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним або ж не відповідає часу, що був витрачений адвокатом на їх надання. Надані адвокатом послуг є реальними та були об`єктивно необхідними для ефективного захисту інтересів позивачки в суді.

До того ж обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто у даному випадку на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що витрати позивачки на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 4000,00 грн. є доведеними та відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.

Отже, за результатами розгляду справи на користь позивачки належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1681,60 грн, а всього 5681,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо неприсвоєння ОСОБА_1 чергового 3 рангу державного службовця (категорія "Б").

Зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції присвоїти ОСОБА_1 черговий 3 ранг державного службовця (категорія "Б") з 21 квітня 2020 року та внести відповідний запис до її трудової книжки.

Зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплати ОСОБА_1 надбавку до заробітної плати за 3 ранг державного службовця (категорія "Б") за період з 21 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року включно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, а всього 5681,60 грн (п`ять тисяч шістсот вісімдесят одну гривню 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) представник позивачки: авдокат Нестерук Марина Іванівна (ордет серії ВН № 116681 від 12.10.2020, адреса для листування: вул. Привокзальна, 40, офіс 112, м. Вінниця, 21001);

3) відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 40867306, місцезнаходження: вул. Брацлавська, 2-А, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 11.12.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович