Ухвала суду № 93466500, 07.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

07 грудня 2020 р. Справа № 120/5487/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

представника позивача: Федчук С.М.

представника відповідача: Довбенко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління Національної поліції у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До матеріалів позовної заяви представником позивача долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, представник позивача зазначила, що копію оскаржуваного наказу №77 о/с від 12.05.2020 отримано позивачем лише 07.09.2020, про що свідчить відмітка на витязі з наказу, а також підтверджується листом заступника начальника ГУ НП у Вінницькій області від 22.09.2020. З огляду на викладене, зазначає, що причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом є поважними.

Ухвалою від 12.10.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. В даній ухвалі також зазначено, що заявлене представником позивача клопотання про поновлення строку звернення до суду підлягає вирішенню в підготовчому судовому засіданні.

Крім того, 04.11.2020 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про залишення даної позовної заяви без розгляду. Обґрунтовуючи подану заяву, представник відповідача зазначив, що про порушення свого права та про існування оскаржуваного наказу про звільнення позивач дізнався ще 15.05.2020, оскільки відповідно до акту ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись і отримати копію наказу №77 о/с та роз`яснено порядок отримання трудової книжки, однак, останній відмовився від ознайомлення та від підпису. При цьому, до суду з даним адміністративним позовом позивач звернувся лише 06.10.2020, тобто із пропуском місячного строку звернення.

Ухвалою від 18.11.2020 вирішено викликати у судове засідання свідків: ОСОБА_1 , начальника ВКВСР майора Коломієць Ольгу, заступника начальника ВКВСР капітана Вольську Ольгу, начальника відділення СПС майора Тушевського Валерія.

В судовому засіданні 07.12.2020 представник позивача підтримала вимоги заявленого клопотання зазначивши, що строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин, адже копію оскаржуваного наказу він отримав лише 07.09.2020. Крім того, вказала, що акт ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не може вважатись належним доказом виконання відповідачем обов`язку з ознайомлення працівника із наказом про звільнення. Також вказала, що на момент звільнення позивач перебував під арештом в ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", проте, відповідач не звертався до слідчого у кримінальному провадження №12020020030000477 про надання дозволу на побачення із позивачем в умовах ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" для оголошення останньому наказу про звільнення, а також вручення відповідних документів після звільнення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги заявленого клопотання та просила залишити даний позов без розгляду.

В судовому засіданні 07.12.2020 також були допитані в якості свідків ОСОБА_1 та службові особи ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", які склали акт від 15.05.2020 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Так, ОСОБА_1 зазначив, що в ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" його запросили на розмову та повідомили про необхідність отримати наказ про звільнення, однак, він відмовився від його отримання. Зазначив, що отримав наказ про своє звільнення лише у вересні 2020 року.

ОСОБА_2 (начальник ВКВСР) зазначила, що дала доручення своєму заступнику вручити ОСОБА_1 наказ. Однак, вона повідомила про те, що позивач відмовився від отримання наказу.

ОСОБА_3 (заступник начальника ВКВСР) зазначила, що їй доручили вручити ОСОБА_1 пакет документів, який вони показали позивачу, однак той відмовся від його отримання.

ОСОБА_4 (начальник відділення СПС) також підтвердив обставини того, що позивач відмовився від отримання наказу про його звільнення.

Визначаючись стосовно питання дотримання позивачем строку звернення до суду із вимогами щодо визнання протиправним та скасування наказу №77 о/с від 12.05.2020, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

В той же час, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права при звільненні з публічної служби були порушені, то вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Таким чином, оскільки спір, що є предметом розгляду в межах даної справи, виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби, до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду.

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В даному ж випадку, як зазначає представник позивача у позовній заяві, 07.05.2020 ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Також зазначає, що на вимогу першого заступника Літинського відділення поліції позивач того ж дня написав рапорт на звільнення зі служби за власним бажанням, однак, наміру звільнятись позивач не мав.

Разом із тим, відповідно до ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 08.05.2020 позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в період з 08.05.2020 по 03.07.2020.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 01.07.2020 продовжено строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 28.08.2020.

В той же час, ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28.07.2020 скасовано ухвалу слідчого судді від 01.07.2020 та обрано позивачу запобіжних захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.

Ухвалою від 26.08.2020 продовжено строку застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягає у забороні залишати житло в період часу з 22:00 год. по 07:00 год. наступного дня до 24.10.2020.

Таким чином, як зазначає представник позивача, 27.08.2020 позивач прибув до виконання своїх обов`язків до Літинського відділення Калинівського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області, однак, в телефонному режимі його повідомили про те, що він на даний час не працює в органах поліції у зв`язку із звільненням. Дізнавшись про своє звільнення, позивач того ж дня, 27.08.2020 звернувся до керівництва із заявою про видачу йому копії наказу, який він отримав лише 07.09.2020.

З огляду на викладені вище обставини, представник позивача зазначає, що причини пропуску позивачем строку звернення до суду є поважними, адже копію наказу про своє звільнення він отримав лише 07.09.2020.

В той же час, заявляючи клопотання про залишення даної позовної заяви без розгляду, представник відповідача зазначає, що про прийняття оскаржуваного наказу позивачу було відомо ще 15.05.2020, що підтверджується актом ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" із якого слідує, що саме 15.05.2020 позивач відмовився отримувати наказ про звільнення від 12.05.2020. Таким чином, представник відповідача зазначає, що саме із 15.05.2010, тобто, із дня коли позивач дізнався про своє звільнення, відмовившись від отримання наказу, слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду.

Відповідні посилання представника відповідача, на думку суду, є цілком обґрунтованими, адже мотиви заявленого представником позивача клопотання про поновлення строку звернення до суду фактично зводяться до того, що до 27.08.2020 ОСОБА_1 взагалі не був обізнаний про своє звільнення, і лише отримавши наказ 07.09.2020 дізнався про те, що його звільнено на підставі поданого ним рапорту.

Разом із тим, дані посилання представника позивача спростовуються наявним в матеріалах справи актом ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" із якого слідує, що 15.05.2020 службовими особами ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" було запропоновано ОСОБА_1 отримати наказ про його звільнення, однак, останній відмовився від отримання оскаржуваного наказу. Дані обставини також підтверджуються показаннями ОСОБА_1 та працівників ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", допитаних в якості свідків в судовому засіданні 07.12.2020.

Таким чином, саме з 15.05.2020 позивачу уже було достеменно відомо про своє звільнення зі служби в поліції та, як наслідок, про порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду лише 06.10.2020.

При цьому, слід враховувати те, що у позовній заяві представник позивача зазначає, що позивачем особисто був написаний рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, а тому підстави ставити в залежність початок перебігу строку звернення до суду саме із датою отримання наказу про звільнення, на переконання суду, відсутні, адже за наявного рапорту на звільнення за власним бажанням, позивач в повній мірі міг усвідомлювати підстави свого звільнення зі служби.

В той же час, зі змісту наведених вище положень КАС України слідує, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Разом із тим, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

В даному ж випадку, поважність причин пропуску строку звернення до суду представник позивача обґрунтовує лише необізнаністю позивача про своє звільнення до 27.08.2020, а також тим, що копію наказу ОСОБА_1 отримав лише 07.09.2020.

Оцінюючи зазначені доводи, суд наголошує на тому, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі, які об`єктивно унеможливлюють або створюють істотні перешкоди для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій, а наведені представником позивача причини до таких віднести не можливо.

До того ж, наведені представником позивача обставини спростовуються як наявним в матеріалах справи актом ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" від 15.05.2020, так і показаннями допитаного в якості свідка ОСОБА_1 , який особисто підтвердив, що службові особи повідомили його про необхідність отримання наказу про його звільнення. Дані обставини також підтвердили допитані в судовому засідання в якості свідків службові особи ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", якими і був складений акт від 15.05.2020.

При цьому, суд наголошує, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не з часом отримання необхідних доказів для звернення до суду.

Суд також критично оцінює посилання представника позивача на те, що відповідачем не виконано обов`язку щодо ознайомлення працівника із наказом про звільнення, адже дані обставини жодним чином не спростовують обізнаність позивача про своє звільнення ще 15.05.2020. До того ж, останній особисто відмовився від отримання оскаржуваного наказу.

До того ж, як слідує із аналізу положень ст. 47 КЗпП України, такий обв`язок виникає у роботодавця лише випадку звільнення працівника саме з ініціативи роботодавця, а не у випадку звільнення особи за власним бажанням.

Крім того, при вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», («Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого Королівства», («Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі», («Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, а у клопотанні про поновлення строку звернення не наведено жодних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 248, 256 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про залишення позовної заяви без розгляду, - задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - залишити без розгляду.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, - відмовити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 11.12.2020.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна