Рішення № 93466324, 10.12.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. Черкаси справа № 925/1381/20

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси розглянувши справу за позовом акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення 11042 грн. 94 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк” звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач), на підставі кредитного договору № б/н від 26.10.2011 року, 7517 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 3525 грн. 22 коп. 3% річних, що разом становить 11042 грн. 94 коп., та відшкодувати понесені судові витрати.

Позов мотивовано простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням.

Ухвалою суду від 30.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1381/20 за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.12.2020 року

В судове засідання 08.12.2020 року сторони явку своїх представників не забезпечили, позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неявки представника в судове засідання суд не повідомив.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав, явку свого представника в засідання суду не забезпечив, причини неявки не повідомив. Ухвала Господарського суду Черкаської області про призначення справи до судового розгляду, адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, відділенням Укрпошти повернено суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними для спрощеного провадження.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом прийнято рішення у справі без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з наступних підстав.

Із заяви на відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки (а.с. 15) вбачається, що відповідач – фізична особа-підприємець Юсубов Альберт Юсубович підтвердив свою згоду на відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 та приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, погодився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за Розрахунковими картаками (що розміщені на сайті банку http://privatbank.ua, http://client-bank.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитка печатки складають Договір банківського обслуговування № б/н від 26.10.2011 року (далі по тексту - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Істотною умовою договору між сторонами про відкриття поточного рахунку було встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок, режим функціонування якого полягає в наступному:

банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту відповідача за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, про розмір якого банк повідомляє клієнту на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.ptivatbank.ua, які разом із анкетою-заявою відповідача складають договір про банківське обслуговування.

Відповідач свій обов`язок щодо повернення кредитних коштів, наданих йому банком на підставі Договору банківського обслуговування № б/н від 26.10.2011 року виконав частково, в зв`язку з чим його борг склав 39123 грн. 63 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 06.08.2015 року у справі № 925/209/15 позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк”) задоволено повністю, стягнено з фізичної особи-підприємця Юсубова Альберта Юсубовича - 39123 грн. 63 коп. заборгованості за кредитом, 15481 грн. 66 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 5893 грн. 33 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 2464 грн. 77 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом та 1827грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Із зазначеного рішення суду вбачається, що з відповідача на користь позивача стягнено заборгованість за кредитом на підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 26.10.2011 року, що разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за Розрахунковими картаками (що розміщені на сайті банку http://privatbank.ua, http://client-bank.privatbank.ua, Тарифами банку складають договір банківського обслуговування від 26.10.2011 року.

Рішення господарського суду від 06.03.2015 року у справі № 925/209/15 набрало законної сили 17.03.2015 року, 17.03.2015 року на його примусове виконання судом було видано наказ.

Станом на дату подання позовної заяви у справі, що розглядається, стягнута за рішенням господарського суду Черкаської області від 06.03.2015 року у справі № 925/209/15 заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, що стало підставою для звернення останнього із даним позовом до суду.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, що виникло із укладеного сторонами договору банківського обслуговування № б/н від 26.10.2011 року, встановленого рішення господарського суду Черкаської області від 06.03.2015 року у справі № 925/209/15, а саме: 3525 грн. 22 коп. 3% річних за період прострочення з 22.09.2017 року по 22.09.2020 року, 7517 грн. 72 коп. інфляційних втрат за період прострочення з жовтня 2017 року по серпень 2020 року на суму боргу 39 123 грн. 63 коп.

31.01.2015 року відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 33). Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Враховуючи викладене, фізична особа - ОСОБА_1 є належним відповідачем у даній справі.

Спірні правовідносини сторін, а відповідно, їх цивільні права та обов`язки, виникли із кредитного договору, за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань кредиту, загальні положення про кредит, як окремий вид зобов`язань, визначені параграфом 2 глави 71 ЦК України, ст.ст. 346, 347 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір – розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 розділу IV ГК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі –ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявність і розмір грошового зобов`язання відповідача перед позивачем у сумі 39123 грн. 63 коп. боргу, що виникло із укладеного сторонами договору банківського обслуговування № б/н від 26.10.2011 року, встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 06.03.2015 року у справі № 925/209/15, період прострочення цього грошового зобов`язання для стягнення 3% річних з 22.09.2017 року по 22.09.2020 року та для стягнення інфляційних втрат з жовтня 2017 року по серпень 2020 року позивачем визначено без урахування приписів законодавства про застосування позовної давності. Однак, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи скористалась на власний розсуд, в засідання суду не з`явився, жодних заяв і клопотань щодо розгляду справи, в тому числі і про застосування позовної давності, не подав.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

При вирішенні спору суд керується також роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» N 14 від 17.12.2013 року (зокрема, але не виключно п. 7.1.), правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15, від 12.04.2017 р. у справах №№ 3-1462гс16, 3-1601гс16, від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов`язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов`язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. Отже, позовні вимоги щодо стягнення 3525 грн. 22 коп. 3 % річних за період прострочення з 22.09.2017 року по 22.09.2020 року та 7517 грн. 72 коп. інфляційних втрат за період прострочення з жовтня 2017 року по серпень 2020 року на суму боргу 39 123 грн. 63 грн. суд визнає обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеному розмірі.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на викладені обставини справи і приписи законодавства суд вважає, що спірна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, є обґрунтованою і підлягає задоволенню повністю.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 2102 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк”, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д – 3525 грн. 22 коп. 3% річних, 7517 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 2102 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Грачов