Рішення № 93454977, 09.12.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6964/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2020 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді – Мруць І.С.,

за участю секретаря судового засідання – Бардійовської І.Р.,

справа №462/6964/20

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,

розглянувшиза правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати,

за участю представників учасників справи: представник позивача - Прімєрова Н.Г., представник відповідача - ОСОБА_2 ,

встановив:

позивач звернувся в суд із позовом до відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» у якому просить стягнути з останнього на свою користь недораховану заробітну плату за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року в сумі 46 636.00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушення строків її виплати в розмірі 60 706 грн. 22 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування позову покликається на те, що з 02.04.2009 року по даний час працює у ЛМКП «Львівтеплоенерго». З 02.04.2009 року прийнятий на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (черговим) п`ятого розряду, 08.04.2016 року переведений на посаду слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (черговим) п`ятої групи, 13.06.2016 року переведений на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (черговим) по п`ятому розряду.

Вказав, що починаючи з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2015 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» порушувало законодавство про працю, що призвело до недорахування та недоплати за вищевказаний період заробітної плати. Вказані дії відповідача призвели до порушення його трудових прав, зокрема на належний рівень оплати праці. Натомість, відповідачем самостійно встановлювався розмір мінімальної заробітної плати та мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати, що призвело до ненарахування та, відповідно, виплати не в повному розмірі заробітної плати за спірний період. Крім цього просить стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв?язку з порушенням строків її виплати.

Позивачем подано розрахунки, згідно з якими розмір недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року становить 46 636,00 грн., а розмір компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати 60 706 грн. 22 коп.

09 листопада 2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

02 грудня 2020 року на адресу суду відповідачем подано відзив, у якому представник відповідача в якому проти позову заперечує та просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також представник відповідача додатково вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом у зв`язку з тим, що чинне законодавство передбачає тримісячних строк для звернення до суду про стягнення недонарахованої заробітної плати.

09 грудня 2020 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому зазначає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат. Посилається на зміст рішення апеляційного суду Львівської області від 10.09.2015 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року було залишено без змін, та у якому, зазначено, що причинно-наслідковий зв`язок між видачею ЛМКП «Львівтеплоенерго» наказів і нарахуванням заробітної плати працівнику у даному випадку не може бути підставою для відмови у позові згідно правил ч.1 ст.233 КЗпП України. Наголошує, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримала позов та просить такий задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

У судовому засіданні представник відповідача заперечила проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, та підтверджується копією трудової книжки позивача, що позивач з 02.04.2009 року по даний час працює у ЛМКП «Львівтеплоенерго». З 02.04.2009 року прийнятий на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (черговим) п`ятого розряду, 08.04.2016 року переведений на посаду слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (черговим) п`ятої групи, 13.06.2016 року - на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (черговим) по п`ятому розряду (а.с.21).

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 14.11.2013 року (а.с.52-53) директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, і накладено на нього стягнення – штраф у розмірі 510 (п`ятсот десять) грн. Вказана постанова набрала законної сили і з такої вбачається, що директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.41 КУпАП, а саме за порушення вимог п.2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі “Федерація роботодавців ЖКГ України” та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2013 роки, ст. ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України “Про оплату праці”. Тарифна ставка розраховувалась з 01.07.2010 року по 30.04.2012 року, виходячи з мінімальної зарплати 744 грн. при встановленні Законом України “Про державний бюджет України на 2010 рік” мінімальної заробітної плати з 01.01.2010 року – 907 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2012 року по 30.04.2013 року, виходячи з мінімальної зарплати 869 грн., при встановленні Законом України “Про державний бюджет України на 2012 рік” мінімальної заробітної плати з 01.04.2012 року – 1094 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2013 року розрахована, виходячи з мінімальної заробітної плати 922 грн., при встановленні Законом України “Про державний бюджет України на 2013 рік” мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 року – 1147 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. Виходячи з наведеного з 01.05.2013 року годинна тарифна ставка машиніста берегових насосних станцій ІІ розряду становить 11,59 грн., годинна тарифна ставка старшого машиніста турбінного відділу 5 розряду – становить 16,53 грн., годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту паро газотурбінного устаткування 5 розряду – становить 16,23 грн., посадовий оклад начальника зміни станції становить 4199 грн., старший майстер виробничої дільниці 1 гр. – 3986 грн., начальник цеху – 4214 грн., тобто при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні тарифні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому ніж встановлений Галузевою угодою на 2010-2012 роки та в порушення вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України “Про оплату праці”, заробітна плата виплачується по мірі надходження коштів два рази на місяць, а не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата.

За наведених обставин, встановлено, що на підприємстві мало місце порушення трудових прав щодо належного рівня оплати праці, в тому числі і до позивача.

Із долученої до матеріалів справи копії окремої ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 26.02.2015 року вбачається, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується умов колективного договору, а саме п. 16.1 Колективного договору на 2012-2013 роки та п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2011 роки та п. 2 Територіальної угоди на 2012-2014 роки в частині визначення тарифної ставки (а.с.101-108).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, вищевказаними судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці в період 2010-2015 років в частині визначення розміру тарифної ставки. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення.

Як вбачається із відповідей Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області № 02-1175/04 від 17.03.2014 р. та №06-16/3740 від 02.06.2014 р. проведеними перевірками стану додержання вимог законодавства про працю на ЛМКП «Львівтеплоенерго» виявлено ряд порушень, зокрема факти порушення вимоги п. 2.2. Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 р.р., ст.96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» - тобто при розроблені тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому, ніж встановлено Галузевою угодою на 2010-2012 р.р., та порушено вимоги ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» якими передбачено проведення виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, окрім цього встановлене заниження розмірів окладів керівників, професіоналів, фахівців, службовців і робітників (а.с. 54-61).\

Крім того, в копії витягу з акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №13010061472 ЛМКП „Львівтеплоенерго” від 08.10.2013 р.зазначено детальний опис виявленого порушення п. 2.2. Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі „Федерація роботодавців ЖКГ України” та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки, ст.ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України „Про оплату праці”, яке полягає в тому, що тарифна ставка робітника 1 розряду була розрахована відповідачем з порушенням ст. 95 КЗпП України (а.с.48-51) .

Згідно пункту 4.3. Колективного договору ЛМКП „Львівтеплоенерго” на 2009-2010 р. ЛМКП „Львівтеплоенерго” погодилося враховувати норми та положення генеральної, регіональної, міської та галузевої угод. (а.с.76).

Згідно пункту 4.3. Колективного договору ЛМКП „Львівтеплоенерго” на 2012-2013 р. ЛМКП „Львівтеплоенерго” погодилося враховувати норми та положення генеральної, галузевої, регіональної та міської угод, а також ЗУ «Про Державний бюджет України» (а.с.83).

Відповідно до п. 3.1.1. Галузевої угоди між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі „Федерація роботодавців ЖКГ України” та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2013-2015 роки, мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом (а.с.73).

Також встановлено, що розміри мінімальної заробітної плати на 2010 – 2015 роки були встановлені Законами України: „Про Державний бюджет України на 2010 рік” від 27.04.2010 р. №2154-VI, „Про Державний бюджет України на 2011 рік” від 23.12.2010 р. № 2857- VI, „Про Державний бюджет України на 2012 рік” від 22.12.2011 р. № 4282- VI, „Про Державний бюджет України на 2013 рік” від 06.12.2012 р. № 5515-VI, „Про Державний бюджет України на 2014 рік” від 16.01.2014 р. № 719-VII, „Про Державний бюджет України на 2015 рік” від 28.12.2014 р. № 80-VІІ, і становили:

на 2010 рік: з 1 січня 869,00 грн., з 1 квітня 884,00 грн., з 1 липня 888,00 грн., з 1 жовтня 907,00 грн., з 1 грудня 922,00 грн.;

на 2011 рік: з 1 січня 941,00 грн., з 1 квітня 960,00 грн., з 1 жовтня 985,00 грн., з 1 грудня 1004,00 грн.;

на 2012 рік: з 1 січня 1073,00 грн., з 1 квітня 1094,00 грн., з 1 липня 1102,00 грн., з 1 жовтня 1118,00 грн., з 1 грудня 1134,00 грн.;

на 2013 рік: з 1 січня 1147,00 грн., з 1 грудня 1218,00 грн.;

на 2014 рік: 1218,00 грн.;

на 2015 рік: з 1 січня - 1218,00 грн.; з 1 вересня - 1378,00 грн.

Статтею 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Положеннями цього Закону також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8).

Згідно із абз. 4, 5 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Частиною 1 ст. 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Аналогічні положення містяться в ст. 97 КЗпП України.

За змістом зазначених норм встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди.

Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відтак, застосування умов галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод є обов`язком відповідача й не залежить від наявності відповідних положень в колективному договорі, і має на меті забезпечення гарантій, встановлених для працівників законодавством.

Своє підтвердження вказане порушення трудового законодавства знайшло, як в ході перевірки, проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області, так і під час перевірки Державної фінансової інспекції у Львівській області

Крім того, суд не приймає до уваги покликання представника відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки вказане суперечить ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дано офіційне тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», які слід розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці, то ця обставина є підставою для задоволення позову, а з огляду на наведені вище приписи закону і роз`яснення Конституційного Суду України вимоги позивача про стягнення заробітної плати, яка не була своєчасно нарахована та виплачена роботодавцем, не обмежуються будь-яким строком.

З долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку недоплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року становить 46 636,00 грн.

Суд приймає розрахунок позивача, оскільки відповідач такий не оспорює та власного розрахунку не надає.

За наведеного та враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а тому суд дійшов висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача необхідно стягнути невиплачену заробітну плату за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року у розмірі 46 636,00 грн.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Згідно долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків її виплати, така становить 60 706,22 грн. Іншого розрахунку суду не надано.

Заперечення позовних вимог в частині стягнення компенсації відповідач мотивує положеннями ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, якими зазначено, що виплата компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати здійснюється у випадку попереднього їх нарахування, у разі якщо вони не мають разового характеру.

Проте, суд вважає, що таке відтворення зазначених норм законодавства не відповідає змісту самих норм, передбачених у відповідних нормативно-правових актах, такі твердження відповідача ґрунтуються на помилковому тлумаченні правових норм, адже, відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема, заробітної плати, пенсії, соціальної виплати, страхових виплат). При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.

Окрім цього, Рішенням Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 р. у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України було надано офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, які слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідачем не надано на виконання вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку щодо невиплаченої компенсації втрати частини заробітної плати та не подано свого розрахунку відповідачем.

Таким чином, вимога позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати згідно наданого позивачем розрахунку у розмірі 60 706,22 грн. підлягає задоволенню.

Також з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені останнім витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір цих витрат відповідає критеріям співмірності, визначеним ч.4 ст.137 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати в розмірі 840,80 грн., від сплати якого позивач був звільнений, підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати - задоволити.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 у розмірі 46 636 (сорок шість тисяч шістсот тридцять шість) грн. 00 копійок, провівши з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 60 706 (шістдесят тисяч сімсот шість) грн. 22 копійки, провівши з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави – 840 (вісімсот сорок) 80 копійок судового збору.

Відповідно до вимог п.п. 15.5.Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКППФО: НОМЕР_1 );

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (місце знаходження: місто Львів, вулиця Данила Апостола, будинок № 1, код ЄДРПОУ 05506460).

Повне судове рішення складено 10 грудня 2020 року.

Суддя: І.С. Мруць