Рішення № 93454744, 09.12.2020, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/2013/18

Провадження №2/443/532/20

РІШЕННЯ

іменем України

09 грудня 2020 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді - Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань - Кушнір М.І.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Яременка І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новострілищанської селищної ради Жидачівського району Львівської області про встановлення факту приналежності правовстановлюючого документу та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просить: встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є його матір`ю; встановити факт належності ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, виданого на ім`я « ОСОБА_3 »; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті спадкодавця – ОСОБА_2 , на земельну частку (пай), площею 1,23 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Новострілищанської селищної ради (колишньої Баковецької сільської ради), згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, виданого на підставі Розпорядження голови Жидачівської районної державної адміністрації від 03.04.1997р. №181 та зареєстрованого в Книзі реєстрації Сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №82.

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір – ОСОБА_2 та після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 1,23 умовних кадастрових гектари, що належала померлій згідно сертифікату ЛВ №0187336. Заповіту ОСОБА_4 не склала. Інших спадкоємців за законом немає. На день смерті матері позивач постійно проживав із нею та вважається таким, що прийняв спадщину, згідно ст.549 ЦК УРСР 1963 року. 04.06.2018 року позивач звернувся до Жидачівської нотаріальної контори із метою спадкування вказаної земельної ділянки та отримання свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріус відмовив у видачі, і зв`язку із розбіжностями в свідоцтві про смерть, в документах, що підтверджують родиннй зв`язок та правовстановлюючих документах на майно померлої. Для того щоб оформити право на спадщину за законом потрібно наявність оригіналу земельного сертифікату. Однак, на сьогоднішній день такий документ втрачений. Позивач звернувся у Відділ у Жидачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, де йому замінили старий сертифікат на сертифікат нового зразка. У сертифікаті ім`я його матері зазначено як « ОСОБА_3 », оскільки таке ім`я вона мала на час отримання нею сертифікату на право на земельну частку (пай), а вже згодом змінила своє ім`я на ОСОБА_2 .

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 03.12.2018 року відкрито провадження у справі.

04.03.2019 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить встановити факт належності ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, виданого на ім`я « ОСОБА_3 » та визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

На підстав розпорядження керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області Особи В.М. №586 від 14 серпня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 року головуючим у справі призначено суддю Жидачівського районного суду Львівської області Сливку С.І.

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Сливки С.І. від 18 серпня 2020 року справу прийнято до свого провадження та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 07 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав заяву про проведення розгляду справи без його участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , актовий запис №30 (а.с.11).

Померла ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 03.06.2015 року по справі №443/839/15-ц (а.с.26), яким встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , була матір`ю ОСОБА_1 .

Як видно із свідоцтва про народження ОСОБА_5 , матір`ю останнього записана ОСОБА_3 , яка зареєстрована в с.Баківці (а.с.10).

Крім того, відповідно до довідки від 21.02.2018р., виданої головою Новострілищанської селищної ради (а.с.12), в господарстві в АДРЕСА_1 , проживала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До дня смерті та на день смерті ОСОБА_4 , разом із нею був зареєстрований та проживав син ОСОБА_1 , 1963 р.н., який доглядав хвору матір, займався похороном.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на земельну частку (пай), розміром 1,23 в умовних кадастрових гектарах, на яку виданий земельний сертифікат ЛВ №0187336, згідно Розпорядження голови Жидачівської районної державної адміністрації від 03.04.1997 р. №181.

Згідно копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року та витягу із книги реєстрації Сертифікатів на право на середню земельну частку (пай) (а.с.13,14), ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай), площею 1,23 в умовних кадастрових гектарах, як члену колективного сільськогосподарського підприємства СПП «За волю».

04.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Жидачівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його мами – ОСОБА_2 .

Однак, постановою від 04.06.2018 року завідувача Жидачівської державної нотаріальної контори відмовлено у видачі свідоцтва, з огляду на те, що наявні розбіжності у свідоцтві про смерть, в документах, які підтверджують родинний зв`язок та у правовстановлюючих документах на майно спадкодавця: « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_2 », « ОСОБА_2 » (а.с.15).

У відповідності з п. 6 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім`я, по- батькові, місце чи час народження не відповідають записам у правовстановлюючому документі, якщо хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Проте, сам по собі факт належності документу не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджений документом. Таким чином, для заявника важливо, не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту, це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Допитаний як свідок в судовому засіданні ОСОБА_1 показав, що ОСОБА_2 є його матір`ю, та змінила прізвище після укладення шлюбу з ОСОБА_5 . Згодом змінила прізвище на дошлюбне « ОСОБА_6 ». Його матері належало право на земельну частку (пай), яку на даний час використовують.

Крім того, як видно з відповіді Жидачівського районного відділу ДРАЦС ЗМУМЮ (м.Львів) від 12.10.2020 року на адвокатський запит, в архіві відділу наявний актовий запис про шлюб №3 від 08.05.1954 року на ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , складений виконавчим комітетом Баковецької сільської ради Жидачівського району Львівської області (а.с.63).

Отож, надавши оцінку вищенаведеним доказам, суд доходить висновку про те, що зазначена у сертифікаті на право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 і померла ОСОБА_2 одна і таж особа.

Таким чином, матеріалами справи, достатньо стверджується факт належності ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, виданого на ім`я « ОСОБА_3 », тобто дана вимога є обґрунтованою, а тому таку слід задоволити.

Оскільки, правовідносини з приводу спадкування виникли у 1999 році то відповідно до Перехідних положень ЦК України 2003 року регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Стаття 529 ЦК УРСР 1963 року визначає, що при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частинах діти, дружина і батьки погмерлого.

Як встановлено судом та видно із матеріалів спадкової справи, інших спадкоємців, окрім позивача, після смерті ОСОБА_4 немає.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно із ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Водночас, згідно з роз`ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Крім того, п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за законом щодо згаданої земельної частки (паю), яка належала його матері - ОСОБА_8 .

Враховуючи зазначені норми Закону, роз`яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом положень ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та в інший спосіб такі перешкоди не можуть бути усунуті.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відсутність у позивача правовстановлюючого документу на вказану вище земельну ділянку (пай), що належала померлій ОСОБА_4 (спадкове майно), перешкоджає йому в реалізації спадкових прав, зокрема, - оформленню спадщини нотаріусом.

Відтак, враховуючи вище вказане, вимога про визнання за позивачем права власності на земельну частку (пай), площею 1,23 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Новострілищанської селищної ради (колишньої Баковецької сільської ради), згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, також підлягає до задоволення.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, враховуючи, що відповідачі позов визнали, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 315, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Встановити факт належності ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, виданого на ім`я « ОСОБА_3 ».

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом, після смерті спадкодавця – ОСОБА_2 , на земельну частку (пай), площею 1,23 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Новострілищанської селищної ради (колишньої Баковецької сільської ради), згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0187336 від 25.04.2018 року, виданого на підставі Розпорядження голови Жидачівської районної державної адміністрації від 03.04.1997р. №181 та зареєстрованого в Книзі реєстрації Сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №82.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 грудня 2020 року

Головуючий суддя С.І Сливка