Рішення № 93446975, 30.11.2020, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/3905/20

провадження №2/619/1167/20

РІШЕННЯ

іменем України

30 листопада 2020 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого – суддіБолибока Є.А.за участю секретаря судового засідання Молотко А.В.

Справа № 619/3905/20

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС»;

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позов про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стислий виклад позиції сторін.

31 серпня 2020 року ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути грошові кошти у розмірі 25 366,03 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 19 143,87 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 947,16 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту та від суми прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 2 275,00 доларів США. В обґрунтування позову зазначило що 8 травня 2007 року між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1141 на суму 25 000,00 доларів США під 12,99 % відсотків річних з терміном погашення до 07 травня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 6/4/20/2007/980-1/1142 від 08.05.2007, згідно з яким іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «НАДРА» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА». ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» є правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ КБ «НАДРА». Станом на даний час ПАТ «КБ «НАДРА» перебуває в процесі припинення (ліквідації). 19 травня 2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» було укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, згідно з яким до ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 36 631,18 доларів США, в тому числі: основний борг - 19 143,87 доларів США, відсотки – 17 487,31 доларів США, за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007. В порушення умов кредитного договору № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 11.04.2011 прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» по сплаті суми кредиту (тіла кредиту) становить 19 143,87 доларів США. При цьому у період з 12.04.2011 по 27.08.2020 сума кредиту не змінювалася. Свої зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом ОСОБА_1 виконала лише частково. Враховуючи, що після 07.05.2014 (закінчення терміну дії договору) відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 у розмірі 739,72 доларів США, яке зараховувалось ПАТ «КБ «НАДРА» в рахунок погашення заборгованості за процентами, станом на 27.08.2020 року загальна заборгованість ОСОБА_1 зі сплати процентів за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 становить 3 947,16 доларів США. Також з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» підлягають стягненню 3% річних від простроченої суми кредиту у розмірі 19 143,87 доларів США, що за період з 12.03.2017 по 27.08.2020 року становить 1 988,86 доларів США (19 143,87 доларів США х 3% / 100% / 365 днів х 1264 днів). Крім того, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» підлягають стягненню 3% річних від суми прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 3 947,16 доларів США, що за період з 29.03.2018 по 27.08.2020 року становить 286,14 доларів США (3 947,16 доларів США х 3% /100% / 365 днів х 882 дні). Отже, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 становить 25 366,03 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 19 143,87 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 947,16 доларів США; три проценти річних від простроченої суми кредиту та від суми прострочених процентів за користування кредитом - 2 275,00 доларів США.

21 жовтня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Загребельний С.М. подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вказав, що позивачем не долучено до позову жодного доказу того, що відповідачка дійсно не виплатила борг. Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 8 травня 2007 року станом на 13.11.2013 складений невідомою особою, дата складання - відсутня, таким чином цей «розрахунок» - лише графічне зображення позовних вимог, а не доказ по справі. Довідка заборгованості за кредитом, складена за підписом начальника операційного управління ПАТ КБ «Надра» ХРУ, на його підпису знаходиться відбиток печатки, вище - підпис директора відділення ПАТ КБ «Надра» ХРУ, не завірений печаткою, одне це - робить документ сумнівним, також відсутні дані щодо того, яке саме відношення цей документ має до справи, що розглядається, також дата складання - відсутня, крім того, його, неможливо вважати достовірним доказом. Розрахунок залишку заборгованості, виконаний директором ТОВ «Європартнер фінанс» станом до 7.05.2014, однак право вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «Європартнер фінанс» отримало лише 19.05.2020, цей доказ не є достовірним. Розрахунок погашення заборгованості в період з 30.08.2017 до 28.03.2018, складений директором ТОВ «Європартнер фінанс», у банківських розрахунках ці дані відсутні, - цей доказ, не є достовірним доказом. Позивач зробив розрахунок пені, який суперечить умовам договору, відповідно до яких позичальник сплачує банку пеню лише в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Також позивач невірно розрахував суму штрафу. Відповідно до умов кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений договором (тобто до 8 числа поточного місяця). Навіть відповідно розрахунку, залученого позивачем, останній платіж був здійснений до 30.06.2012. Таким чином 01.07.2012 права Банку були порушені. Саме з цієї дати він отримав право на вимогу дострокового повернення кредиту, штрафних санкцій (також саме з цієї дати нарахування штрафних санкцій припиняється). Посилання позивача на те, що в розділі врегулювання спорів кредитного договору зазначено, що сторони, керуючись ст. 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити строк позивної давності до 10 років, не має відношення до того, що позивачем порушений строк позовної давності, тому що мова йде про збільшення строків на врегулювання спорів по кредитному договору, до того ж до позову не долучений письмовий договір про збільшення позовної давності, щодо вимог від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором.

29 жовтня 2020 року представник позивача ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» – адвокат Чаплинський О.В. подав до суду відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити повістю. В обґрунтування вказав, що ознайомившись із відзивом ОСОБА_1 на позовну заяву від 19.10.2020 та повністю підтримуючи викладене в позовній заяві, ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» вважає, що позиція відповідача є необґрунтованою, а доводи, наведені у відзиві, не спростовують тверджень позивача, викладених у позовній заяві. Факт одержання ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 08.05.2007 та договором іпотеки № 6/4/20/2007/980-1/1142 від 08.05.2007. Щодо доводів відповідача про те, що ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» не надало суду розрахунку заборгованості, то це не відповідає дійсності. До позовної заяви ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» було долучено Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 станом на 13.11.2013 року, Розрахунок залишку заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 року та Розрахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 після закінчення терміну дії договору (після 07.05.2014). При цьому звернув увагу суду на те, що з Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 станом на 13.11.2013 року вбачається коли саме відповідач вносила платежі за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007. Щодо посилання відповідача на те, що позивачем було неправильно розраховано суму штрафу та пені, ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» вважає за необхідне зазначити, що вказані суми позивач не просить стягнути. Як вбачається зі змісту відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву від 19.10.2020 відповідач не спростовує факту наявності у неї заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007, не надає суду жодних доказів, які б підтверджували факт виконання нею своїх зобов`язань за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007, не надає суду контррозрахунків. При цьому у разі підтвердження ОСОБА_1 інших, ніж зазначених у позовній заяві, фактів погашення нею заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840- К/1141 від 08.05.2007, позовні вимоги ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» можуть бути зменшені. Відповідно до пункту 7.3. кредитного договору № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007: «Сторони, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 (десяти) років». Кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 був підписаний відповідачем, що свідчить про дотримання встановленої законом письмової форми, а також згоду ОСОБА_1 на таке збільшення строків позовної давності. Таким чином, ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» не був пропущений строк позовної давності.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

18 вересня 2020 року було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 10 год 00 хв 20 жовтня 2020 року. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 09 жовтня 2020 року.

20 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи перенести у зв`язку з карантином.

21 жовтня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Загребельний С.М. подав до суду відзив, в якому просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

21 жовтня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Загребельний С.М. подав до суду заяву про витребування доказів.

29 жовтня 2020 року представник позивача ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» – адвокат Чаплинський О.В. подав до суду відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити повістю.

09 листопада 2020 року ухвалою суду було відмовлено в задоволенні заяви про витребування доказів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв 30 листопада 2020 року.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову та справу розглядати у її відсутність.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» – адвокат Чаплинський О.В. не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив задовольнити позов та справу розглядати у його відсутність.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно з кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 ВАТ КБ «НАДРА» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000 доларів США, строком до 07 травня 2014 року.

Згідно з договором іпотеки № 6/4/20/2007/980-1/1142 від 08.05.2007 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 іпотекодавець ОСОБА_1 передав, а іпотекодержатель ВАТ КБ «НАДРА» прийняв в іпотеку нерухоме майно - будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до заяви на видачу готівки № 1 від 08.05.2007, ОСОБА_1 отримала 25 000 доларів США в еквіваленті сто двадцять шість тисяч двісті п`ятдесят гривень згідно з кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007.

Згідно з договором № GL3N217258 про відступлення прав вимоги від 19 травня 2020 року, ПАТ «КБ «НАДРА» передав (відступив) ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС», а ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» набуло право вимоги, згідно реєстру у Додатку № 1, зокрема наступне право вимоги: кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007.

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 станом на 13.11.2013 складає 25 359,81 доларів США.

Згідно з розрахунком залишку заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 прострочена заборгованість за процентами за період 13.11.2013 по 07.05.2014 складає 1 215,76 доларів США.

Згідно з розрахунком погашення заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 після закінчення терміну дії договору (після 07.05.2014) відповідачем було погашена частина заборгованості у розмірі 739,72 доларів США.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

08 травня 2007 року ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 6/4/20/2007/840-К/1141 на суму 25 000,00 доларів США під 12,99 % відсотків річних з терміном погашення до 07 травня 2014 року.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ВАТ КБ «НАДРА» виконало у повному обсязі, надало ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25 000 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 08.05.2007.

За змістом статті 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з невиконанням прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором у відповідача станом на 19.05.2020 була заборгованість – 36 631,18 доларів США, яка складається з заборгованість за кредитом – 19 143,87 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом – 17 487,31 доларів США.

19 травня 2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» було укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, згідно з яким ПАТ КБ «НАДРА» передав (відступив) ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС», а ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» набув право вимоги, зокрема згідно реєстру Додатку № 1 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 36 631,18 доларів США, в тому числі: основний борг – 19 143,87 доларів США, відсотки - 17 487,31 доларів США, за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007.

Відповідачем не спростовано факт наявності у неї заборгованості за кредитним договором № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007, не надано суду жодних доказів, які б підтверджували факт виконання нею своїх зобов`язань.

У відзиві, відповідач вказує позивачем не долучено до позову жодного доказу того, що відповідач не виплатила борг, не надано розрахунку заборгованості, який є документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерському обліку та фінансової звітності».

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.1999 порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Бухгалтерський облік кредитних операцій в банках регулюється «Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України», затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 21 лютого 2018 року № 14, якою не передбачено оформлення розрахунку заборгованості за кредитним договором, документами первісної бухгалтерської документації.

Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Не може бути оформлена первинними документами банківська операція, яка не відбулася (неоплата позичальником кредитних коштів та відсотків за користування кредитними коштами).

Між тим, відповідачем не надано будь-яких доказів у заперечення позовних вимог щодо наявної заборгованості, первинних бухгалтерських документів про проведення платежів за кредитним договором.

Правильність розрахунку заборгованості відповідачем не спростована, іншого розрахунку заборгованості не надано до суду.

Отже, вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 19 143,87 доларів США та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 3 947,16 доларів підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене ч. 2 статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 (справа № 127/15672/16-ц провадження № 14-254цс19) погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом економічної діяльності ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» є надання інших фінансових послуг.

Отже, вимога про стягнення 3% річних від простроченої суми кредиту та від суми прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 2 275,00 доларів США підлягає задоволенню.

Щодо доводів представника відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Пунктом 1.4 кредитного договору № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 визначено, що банк надав позичальнику кредит строком до 07 травня 2014 року.

З пункту 7.3 кредитного договору № 6/4/20/2007/840-К/1141 від 08.05.2007 вбачається, що сторони керуючись статтею 259 ЦК України дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 років.

Позивач звернувся до суду 31 серпня 2020 року, тобто в межах 10-ти річного строку позовної давності.

Отже, твердження представника відповідача, щодо застосування позовної давності є необґрунтованими.

Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми непогашеної заборгованості у розмірі 25 366,03 доларів США.

Також суд відмічає наступне.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.

Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Зв`язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).

В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов`язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов`язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).

Щодо визначення суми заборгованості у гривнях.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

«валютні цінності»:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

«іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

«валютні операції»: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

«резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

«нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові вказала, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Отже, суд у рішенні не вказує про здійснення перерахунку суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долара США на відповідну дату.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як суд задовольняє позов повністю, то з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню понесені судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з п. 15.5 ч. 1 «Перехідні положення» Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, пунктом 15.5 ч. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» грошові кошти у розмірі 25 366,03 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 19 143,87 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 947,16 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту та від суми прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 2 275,00 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» судові витрати у розмірі 10 420,12 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС», місцезнаходження: м. Харків, вул. Чичибабіна, 7; код в ЄДРПОУ 40368253.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 10 грудня 2020 року.

Суддя Є. А. Болибок