Рішення № 93442044, 09.12.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/11469/19

провадження 2/201/554/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Бойко-транс», третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Наталя Володимирівна про визнання договору оренди автомобіля недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 10 жовтня 2029 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ТОВ «Бойко-транс» визнання договору оренди автомобіля недійсним, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що 06 вересня 2018 року відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 на автомобілі «ДАФ» порушив правили дорожнього руху і пошкодив автомобіль «Лексус», що належить позивачу; останній звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди і витрат, але в суді дізнався, що вказаний автомобіль «ДАФ» знаходиться в оренді у відповідача, а тому мабудь і відповідати за шкоду в ДТП повинен орендар, з чим позивач категорично не згоден. Вважає договір оренди автомобілів, укладений між відповідачами 30 травня 2018 року незаконним, оскільки порушує його права, відповідачі при укладанні цього договору діяли не добросовісно,

дії відповідачів були направлені на ухилення від відшкодування шкоди від ДТП, не добросовісні і не справедливі, порушуючими його права. Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання є захист у судовому порядку, шляхом визнання договору оренди автомобілів недійсним. З вказаним автомобілем сталася ДТП і відповідач відмовився приймати участь у відшкодуванні шкоди. Позивач вважає вказаний договір недійсним, обставини укладання вказаного договору є сумнівними. На його звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає дії відповідачів по укладанню спірного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим, порушені його права. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням відшкодування шкоди йому отримано відмову. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Просив визнати недійсним договір оренди автомобілів між відповідачами, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 і представник відповідача ТОВ «Бойко-транс» в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином; в письмовому зверненні до суду і в відзиві на позов проти задоволення позову заперечували і вважали за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності відповідача і представника вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. в судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином; в зверненні до суду проти задоволення позову заперечувала і вважала за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без її участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 06 вересня 2018 року близько 21.20 годині водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «ДАФ», державний номер автомобіля НОМЕР_1 , з напівпричіпом «Chereau», державний номер НОМЕР_2 , рухався в районі будинку 12б по вулиці Марії Лисиченко в місті Дніпро перед здійсненням маневру – зміна напрямку руху - не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров`ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням вказаного автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не врахував дорожню обстановку, ни вибрав безпечної дистанції, продовжив рух і скоїв наїзд, зіткнення з рухавшимся в тому місці автомобілем «Лексус», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні ушкодження. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача та пошкодження названого автомобіля.

Стосовного винного, на думку поліцейських, в цій ДПТ водія ОСОБА_4 працівниками поліції складено протоколи і направлено його до суду. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року адміністративну справу розглянуто, у вказаній ДТП встановлено і визнано винним вказаного водія за ст. 124 КУпАПП через порушення ним п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України і його притягнуто до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн.. Вказана постанови оскаржена не була і набрала законної сили, іншого звернення до поліції чи інших правоохоронних органів стосовно цього випадку у сторін не було, обставини ДТП визнані сторонами.

Отже, за результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів вказаного ДТП, на думку суду, винними у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є водій ОСОБА_4 .. При цьому порушення цими водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін, завданню шкоди. Таким чином, встановлено факт вчинення цим водієм на вказаному автомобілі адміністративного правопорушення відносно позивача; участь в цій ДТП приймало лише дві особа: сторона позивач і вказана особа на вказаних автомобілях, винним є ОСОБА_4 , встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв`язку між винними діями вказаної особи та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність цього водія в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З урахуванням вказаного ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (власника автомобіля, на якому ОСОБА_4 скоїв ДТП) про відшкодування матеріальної шкоди і витрат. Але в суді з відзиву на свій позов дізнався, що вказаний автомобіль «ДАФ» знаходиться в оренді у відповідача ТОВ «Бойко-транс» в оренді, а тому мабудь і відповідати за шкоду в ДТП повинен орендар, з чим позивач категорично не згоден.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. У зв`язку з недотриманням сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення укладеного ними договору цей договір є нікчемним, що дає підстави для застосування статті 216 ЦК України. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Тобто, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті З, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів». Частиною першою статті 15 Цивільного Кодексу України кожній особі гарантується право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі й визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вважає договір оренди автомобілів, укладений між відповідачами 30 травня 2018 року незаконним, оскільки порушує його права, відповідачі при укладанні цього договору діяли не добросовісно, дії відповідачів при укладанні вказаного договору, на думку позивача, були направлені на ухилення від відшкодування шкоди від ДТП, не добросовісні і не справедливі, порушуючими його права. Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання є захист у судовому порядку, шляхом визнання договору оренди автомобілів недійсним. Позивач вважає вказаний договір недійсним, обставини укладання вказаного договору є сумнівними. На його звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням відшкодування шкоди йому отримано відмову. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник з приводу завдання матеріальної шкоди позивачу при наступному ДТП: 06 вересня 2018 року близько 21.20 годині водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «ДАФ», державний номер автомобіля НОМЕР_1 , з напівпричіпом «Chereau», державний номер НОМЕР_2 , рухався в районі будинку 12б по вулиці Марії Лисиченко в місті Дніпро перед здійсненням маневру – зміна напрямку руху - не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров`ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням вказаного автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не врахував дорожню обстановку, ни вибрав безпечної дистанції, продовжив рух і скоїв наїзд, зіткнення з рухавшимся в тому місці автомобілем «Лексус», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні ушкодження. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року адміністративну справу розглянуто, у вказаній ДТП встановлено і визнано винним вказаного водія за ст. 124 КУпАПП через порушення ним п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України і його притягнуто до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн.. Вказана постанови оскаржена не була і набрала законної сили, іншого звернення до поліції чи інших правоохоронних органів стосовно цього випадку у сторін не було, обставини ДТП визнані сторонами.

Отже, за результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів вказаного ДТП, на думку суду, винними у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є водій ОСОБА_4 .. З урахуванням вказаного ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (власника автомобіля, на якому ОСОБА_4 скоїв ДТП) про відшкодування матеріальної шкоди і витрат. Але в суді з відзиву на свій позов дізнався, що вказаний автомобіль «ДАФ» знаходиться в оренді у відповідача ТОВ «Бойко-транс» в оренді, а тому мабудь і відповідати за шкоду в ДТП повинен орендар, з чим позивач категорично не згоден.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому що Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом вказаної норми закону право на позов має особа, права, свободи або інтересі якої порушені. Натомість, позивач у своїй позовній заяві не зазначив та не обґрунтував жодним чином, які його права порушуються, не визнаються або оспорюються через укладений між відповідачами договір та у який спосіб.

По відношенню до оспорюваного договору позивач не є стороною договору і взагалі є особою, чиї права та інтереси можуть бути порушені укладенням між відповідачами такого договору.

Позивач, оспорюючи кладений між відповідачами договір оренди автомобілів, намагається забезпечити свої майнові інтереси, які мають місце в межах зовсім інших правовідносин, які виникли поза межами оспорюваного договору, набагато пізніше та будь-яким чином не стосуються інтересів та прав позивача. З огляду на викладені у позовній заяві обставини, останні вочевидь свідчать про безпідставність позову, його надуманість та необґрунтованість.

Щодо фактичних обставин справи: позивач у своїй позовній заяві зазначає про те, що 06 вересня 2018 у оку він став учасником ДТП, в результаті якої його автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Винним у ДТП був визнаних громадянин ОСОБА_3 , який на момент ДТП перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «Бойко-транс». В свою чергу ТОВ «Бойко-транс» на момент ДТП на умовах оренди належав автомобіль «ДАФ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп «Chereau», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , якими на момент ДТП керував громадянин ОСОБА_3 . Власником вказаного транспортного засобу є громадянка ОСОБА_2 (відповідач).

Позивачем до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було подано позов до ОСОБА_2 , ТОВ «Бойко-транс», треті особи - ОСОБА_3 і ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. З огляду на викладене висновок щодо причин звернення позивача із позовом про визнання договору недійсним є наявність мати можливість, попри встановлений нормами права порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП, стягнути таку шкоду за рахунок інших осіб і можливих відповідачів.

Натомість, звертає на себе увагу та обставина, що з часу, коли відбулася ДТП та на час звернення із позовом про відшкодування відповідної шкоди, позивач навіть не скористався своїм правом звернутися до страхової компанії аби задовольнити свої законні інтереси.

З цього позову ОСОБА_1 фактично слідує те, що правочин оренди, укладений між відповідачами, нібито повинен був передбачати наступні ДТП орендованих автомобілів або не мав права укладатися і мав передбачати у травні 2018 року можливу ДТП у вересні 2018 року із позивачем, та відповідно завчасно забезпечити позивачу відшкодування шкоди.

30 травня 2018 року між відповідачами був укладений договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В.. За змістом вказаного договору ОСОБА_2 передала в оренду ТОВ «Бойко-транс» транспортний засіб — вантажний сідловий тягач та напівпричіп строком на п`ять років. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. 30 травня 2018 року за реєстровим номером 330.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним .задам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Усі зазначені вимоги закону відповідачами при укладенні оспорюваного правочину були повністю додержані.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Поряд з цим, відповідно до положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За таких обставин за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини громадянина ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 жодної відповідальності в силу казаних норм ЦК України нести не може, оскільки, по-перше, на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 хоча й була власником автомобіля “DAF”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепа “Chereau”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , але, передавши їх в оренду, фактично ними не володіла, а по-друге, на час вчинення ОСОБА_3 дорожньо-транспортної пригоди останній перебував у трудових правовідносинах не з ОСОБА_2 , а з ТОВ «Бойко-транс».

Що стосується посилань позивача на недійсність укладеного між відповідачами договору оренди, слід також зазначити, що для обох відповідачів укладений правочин створив відповідні юридичні наслідки, реально виконується та виконувався задовго до того, як сталася ДТП; такий правочин не укладався відповідачами з метою позбавити позивача будь-яких його прав.

Крім того, позивач в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилається на ч. З ст. 238 ЦК України, відповідно до якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Але оспорюваний договір від імені юридичної особи був укладений директором ОСОБА_2 , а від імені фізичної особи — представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Обсяг цивільної дієздатності вказаних осіб відповідав вимогам закону.

При цьому, позивач чомусь визначає наміри відповідача ОСОБА_2 для укладення такого договору як можливість виключити звернення стягнення на майно, що їй належить, при використанні його в підприємницькій діяльності. Усі посилання позивача на те, що ОСОБА_2 придбала автомобілі після заснування товариства, не внесла їх до статутного капіталу взагалі не ґрунтуються на жодній вимозі чинного законодавства та зводяться лише до штучно створюваних позивачем спроб, замість врегулювання питання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у мирний спосіб, одержати таке відшкодування у не передбачений законом спосіб.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Укладений між відповідачами договір в повній мірі відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, а саме: він укладений із дотриманням усіх вимог чинного законодавства, він не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом же ч. З ст. 215 ЦК України заінтересована особа може заперечувати дійсність договору виключно на підставах, встановлених законом.

Проте, як вбачається зі змісту самої позовної заяви позивач заперечує дійсність договору оренди з тієї підстави, що йому потрібно забезпечити свої майнові інтереси, які виникли поза межами оспорюваного договору та будь-яким чином не стосуються останнього.

Крім того, посилання позивача на порушення чинного законодавства про нотаріат при кладенні оспорюваного правочину спростовуються наступним. Так, позивач у позовній заяві зазначає про те, що бланк, на якому було посвідчено оспорюваний правочин, використаний нотаріусом за кодом 8 - заяви, замість коду 3 - інші договори, що, на думку позивача, підтверджує недійсність укладеного між відповідачами договору.

Натомість, згідно Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, який роздруковано і надано відповідачем, бланк ННС 527734 витрачено 30 травня 2018 року із кодом витрачання «З» - інші договори. Відтак, викладена у позовній заяві інформація у цій частині не відповідає дійсності.

Загальні підстави укладення договору встановлені ч.1 ст. 638 ЦК України, відповідно до якої, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У спірному договорі оренди автомобілів зазначено, що підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін зі всіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього, визначено графік сплати платежів, у відповідності до договору обов`язок з його підписання виникає у разі зміни вартості предмета оренди. Отже сторони в момент укладення договору досягли згоди з усіх істотних його умов, зафіксувавши свою згоду письмово та затвердивши її своїми підписами.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже з доводами позивача погодитися не можливо.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7 постанови № 9 Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 13 ЦПК України. Виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97- ВР «Про фінансовий лізинг» , фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно- правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Отже, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування судом до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, оскільки набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалених ним постановах від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, який у відповідності до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов`язковим до врахування судами загальної юрисдикції при виборі норми застосування матеріального права.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимоги до письмових доказів встановлені ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи; суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За загальним принципом доказування та подання доказів, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем не надано доказів неправомірності чи незаконності дій відповідача стосовно начебто незаконного укладання спірного договору. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Позивач не надав до матеріалів справи жодного письмового доказу, який би підтверджував його правову позицію, а саме: позивачем не було доведено фактів порушення чи не порушення порядку вчинення договору, повернення майна та інш., а його посилання на порушення норм законодавства не відповідають дійсності.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків позивачу було завдано ушкодження здоров`я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і ТОВ «Бойко-транс» про визнання договору оренди автомобіля недійсним відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору оренди недійсним в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 22, 177, 203, 215, 216, 525, 526, 626-628, 1166, 1212 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Бойко-транс», третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Наталя Володимирівна про визнання договору оренди автомобіля недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 09 грудня 2020 року.

Суддя –