Рішення № 93436358, 08.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.12.2020Справа № 906/946/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. за участі

секретаря судового засідання Маринченко М.В., розглянувши в порядку загального

позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Житомирського міського колегіуму

до Державної податкової служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні

позивача - Житомирська міська рада

про усунення перешкод у користуванні майном,

за участі представників:

позивача - Кваснов П.С.,

відповідача - Борисевич Д.В.,

третьої особи - ОСОБА_1 , Черниш Є.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житомирський міський колегіум звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державної податкової служби України про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні будівлею Житомирського міського колегіуму, що знаходиться за адресою: 10002, м. Житомир, вул. Івана Мазепи, 18, та усунути перешкоди у користуванні Житомирським міським колегіумом земельною ділянкою, що розташована за адресою: 10002, м. Житомир, вул. Івана Мазепи, 18, шляхом знесення за рахунок Державної податкової служби України аварійної будівлі за адресою: 10002, м. Житомир, вул. Івана Мазепи, 18, що належить державі в особі Державної податкової служби України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.08.2020 позовну заяву залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви.

Представник позивача 13.08.2020 подав до Господарського суду Житомирської області заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 906/946/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.09.2020. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Житомирську міську раду.

Представник третьої особи 27.08.2020 подав до суду письмові пояснення, у яких підтримав позовні вимоги повністю.

До Господарського суду Житомирської області 02.09.2020 від представника відповідача надійшли клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду та відзив, яким позовні вимоги заперечено повністю.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.09.2020 вирішено передати справу №906/946/20 за позовом Житомирського міського колегіуму до Державної податкової служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської міської ради про усунення перешкод в користуванні майном за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 справу № 906/946/20 прийнято до свого провадження та призначено підготовче засідання на 20.10.2020.

Представник позивача 20.10.2020 подав до суду письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи.

З метою забезпечення процесуальних прав учасників справи у підготовчому засіданні 20.10.2020 оголошено перерву до 17.11.2020.

За результатами підготовчого засідання 17.11.2020 судом прийнято рішення про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у судовому засіданні 08.12.2020.

У судовому засіданні 08.12.2020 представник позивача подав заяву про врегулювання спору за участі судді, яку суд залишив без розгляду на підставі частини другої статті 207 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 08.12.2020 підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову заперечував повністю, у зв`язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 08.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.07.2015 року (набуло чинності в цій частині 02.09.2015) визнано право власності на адміністративну будівлю по вулиці Мануїльського (нова назва - Івана Мазепи) 18 у місті Житомирі, загальною площею 1717, 86 кв. м. за державою в особі Державної фіскальної служби України (04655, місто Київ, Львівська площа 8, код ЄДРПОУ 39292197).

За твердженнями позовної заяви будівля, що за встановленим судовим рішенням фактом належить до державної власності, перешкоджає здійсненню прав позивача, пов`язаних з використанням суміжної будівлі у своїй статутній діяльності.

Зокрема, відповідно до твердження абзацу четвертого сторінки другої позовної заяви об`єкт нерухомості, що належить до державної форми власності і який позивач вважає аварійною будівлею, розміщено вздовж дороги, що веде до центрального входу будівлі Житомирського міського колегіуму (позивач у справі).

Крім того, за доводами позовної заяви суміжна будівля не утримувалась відповідачем протягом 10 років, його бездіяльність наносить шкоду правам, свободам та гідності учнів позивача та мешканцям міста Житомир тощо (останній абзац розділу другого позовної заяви).

Окремо позивачем звернута увага суду на випадках травмування людей, виникнення пожеж та інших надзвичайних подіях без підтвердження факту реального існування цих подій належними та допустимими доказами (висновки кримінально-правових чи адміністративно-правових розслідувань, акти про пожежу тощо).

Суд з розумінням відноситься до намірів позивача попередити та відвернути на майбутнє можливі негативні наслідки подальшого досить вірогідного руйнування будівлі, проте відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, звертаючись за примусовим захистом позивач у перш за все має визначитись з чітким визначенням права, яке вважає є порушеним, та особою, відповідальною за це порушення права.

Загального твердження про нанесення шкоди правам, свободам та гідності, щонайменше, є замало для отримання належного та ефективного правового захисту.

Тим більше, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту - знищення об`єкту права власності за рахунок відповідача.

Посилаючись до норм Цивільного кодексу України, що гарантують захист прав власника (абзац 1-3 розділу третього позовної заяви) позивач мав довести суду існування у нього відповідного права, проте за текстом цього ж процесуального документу позивач є лише користувачем будівлі та земельної ділянки, власником яких є територіальна громада.

Відповідно до частини другої статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Факт делегування позивачу у встановленому Законом порядку прав власника будівлі та земельної ділянки матеріали справи не містять.

У той же час, суд не може не погодитись з висновком позивача, наведеним в останньому абзаці сторінки п`ятої позовної зави про те, що юридичним та фізичним особам заборонено порушувати право власності інших осіб.

За позитивно-правовими приписами статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно, суд встановлює, що обраний у даному випадку спосіб правового захисту інтересів шляхом фізичного знищення об`єкту державної власності прямо протирічить власному висновку позивача про непорушність права власності та імперативним правовим приписам статті 321 Цивільного кодексу України, що з урахуванням вимог статті 5 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює надання примусового судового захисту заявленої позовної вимоги.

Крім того, задоволення судом даного позову також є неможливим і з огляду на явну непропорційність обраного позивачем способу захисту власного інтересу (у розумінні висновку позивача, викладеному в абзаці четвертому сторінки шостої позовної заяви) наведеним позивачем доводам про можливе порушення його прав.

Таким чином, позивачем не доведено суду факт наявності у нього права, факт порушення цього права відповідачем та, фактично, самим позивачем доведено суду неможливість застосування обраного ним способу захисту.

Окремо суд має зазначити, що позивачем при встановленні власника будівлі, яка на його переконання має бути знесеною, допущено істотної юридичної помилки.

У викладених в абзацах 5-7 сторінки другої позовної заяви висновках позивачем помилково замінено юридичну особу, яка за судовим рішенням має здійснювати управлінські функції щодо будівлі - об`єкту державної власності, на відповідача у даній справі.

Після отримання відзиву, яким повністю заперечено факт передання відповідачу за розподільчим балансом спірної будівлі, судом створено позивачу необхідні процесуальні та часові умови для визначення належного відповідача.

За викладеним в останньому абзаці сторінки першої письмових пояснень, отриманих судом 20.10.2020, висновків керівника позивача: «…відсутні належні і допустимі докази того, що відповідач не є правонаступником майна, прав та обов`язків Державної фіскальної служби України, в тому числі спірної будівлі…».

Наведений висновок прямо протирічить вимогам процесуального Закону, оскільки позивач при зверненні з позовом має довести суду належними та допустимими доказами, що саме визначений ним відповідач є відповідальною за порушення права особою.

Представник третьої особи у справі на стороні позивача у судовому засіданні підтримав помилкову позицію позивача в частині заміни відповідача у справі з наголошенням на принципі диспозитивності судового розгляду та необхідності вчинення відповідної дії саме неналежним відповідачем.

Суд не може визнати таку позицію правовою, оскільки відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України (Диспозитивність господарського судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначення певної особи як відповідача у заявленому позові знаходиться у виключній процесуальній компетенції позивача, що знайшло відображення, зокрема, у встановленому статтею 48 Господарського процесуального кодексу України порядку, за яким рішення про залучення іншого відповідача приймається судом виключно за наявності відповідного клопотання позивача.

Таким чином, помилкове розуміння позивачем принципу диспозитивності розгляду спору господарським судом унеможливило залучення до участі у справі юридичну особу, яка є уповноваженою від імені Українського народу здійснювати управлінські функції відносно спірної будівлі, примусового знесення якої вимагає позивач.

Як зазначалось судом раніше, рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.07.2015 року визнано право власності на спірну адміністративну будівлю за державою в особі Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна фіскальна служба України станом на час звернення з даним позовом та винесення судом рішення перебуває у стані припинення. Відомості про припинення цієї юридичної особи відсутні у державному реєстрі.

Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18.12.2018, на яку посилається позивач в обґрунтуванні правонаступництва, утворено Державну податкову службу України (визначений позивачем відповідач у даній справі) та Державну митну службу України (не є учасником даного розгляду), реорганізацією Державної фіскальної служби (не є учасником даного розгляду) шляхом поділу.

Відповідно до частини 2 цього нормативно-правового акту Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Таким чином, наведений позивачем висновок про безумовне правонаступництво відповідачем усіх майнових прав та обов`язків наразі не ліквідованої юридичної особи, щонайменше, не відповідає наведеному нормативно-правовому акту, оскільки останнім встановлено правонаступництво виключно у сфері діяльності.

Відповідно, суд встановлює, що залучена позивачем у якості відповідача юридична особа не є належним відповідачем і не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність власника спірного майна.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 10.12.2020.

Суддя Т.Ю.Кирилюк