Рішення № 93436309, 26.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2020Справа № 910/8494/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/8494/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідалльністю "Дніпропетровський

автоцентр МАЗ";

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНД-СТРІМ";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "САБІРА";

про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним

Представники сторін:

від позивача: Сініціна О.П.;

від відповідачів: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський автоцентр МАЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНД-СТРІМ"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "САБІРА" про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ" не мало волевиявлення щодо підписання оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів, що вказує на відсутність законності, реальності та належності договору, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України, а отже є підставою для визнання недійсним правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський автоцентр МАЗ" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

09.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшов лист щодо усунення недоліків позовної заяви, в якому позивач також уточнив свої позовні вимоги та просить суд розглядати тільки вимогу визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу цінних паперів № 56БВ від 06.04.2018, укладений між ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ" та ТОВ "САБІРА".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 13.08.2020.

В судовому засіданні 13.08.2020 оголошено відкладення на 17.09.2020, у зв`язку з неявкою представників сторін.

16.09.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 17.09.2020 оголошено відкладення на 08.10.2020, у зв`язку з неявкою в судове засідання представників сторін.

21.09.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.10.2020 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку із лікарняним адвоката до його повного одужання.

Представники сторін в судове засідання 08.10.2020 не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено судове засідання на 05.11.2020.

В підготовче засідання 05.11.2020 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги повністю та просив призначити справу до розгляду по суті.

Представники відповідачів у судове засідання черговий раз не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачів не надходило.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2020.

Присутній у підготовчому засіданні 26.11.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів у засідання суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, залученими до матеріалів справи.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подали до суду відзиви на позов, а відтак, не скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 26.11.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

06.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕНД-СТРІМ" (тпродавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САБІРА" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №56 БВ (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, предметом цього договору є купівля-продаж цінних паперів, зокрема, простого векселя, з наступними реквізитами:

вид векселя - простий вексель;

найменування векселедавця - ТОВ "Дніпропетровський автоцентр "МАЗ";

код ЄДРПОУ векселедавця - 33109363;

серія та номер векселя - АА № 1387356;

дата складання векселя - 10.04.2009;

термін сплати по векселю - за пред`явленням не пізніше 10.04.2018;

сума векселя - 450 000,00 грн.

договірна вартість продажу цінного паперу повинна бути не нижче - 405 000,00 грн.

Сторони договору домовились про те, що продавець зобов`язується продати та передати цінні папери у власність покупця, а покупець зобов`язується забезпечити прийняття та оплату на умовах договору.

Загальна договірна вартість цінних паперів (сума договору) повинна бути не нижче за: 2 700 000,00 грн., ПДВ не передбачений (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.1.3. договору, продавець є добросовісним власником цінних паперів. Цінні папери не перебувають під арештом, заставою, та не обтяжені ніякими іншими зобов`язаннями або правами третіх осіб.

Відповідно до п. 3.1 договору, покупець до 31.12.2018 включно, здійснює оплату цінних паперів шляхом банківського переказу, на поточний рахунок в продавця. Сторони здійснюють розрахунки за договором без дотримання принципу "поставка цінних паперів проти оплати".

Згідно з п. 3.2. договору, продавець зобов`язаний до 06.05.2018 включно, передати у власність покупцю цінні папери, що є предметом договору та зазначені в п. 1.1. цього договору, шляхом вчинення іменного індосаменту та підписати акт прийому-передачі цінних паперів.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

На виконання умов договору, у відповідності до Акта прийому-передачі цінних паперів від 06.04.2018, який є додатком №1 до договору, у присутності повіреного продавця - ТОВ "Спікер-Брок-Інвест", продавець передав у власність покупця цінні папери, а покупець прийняв в свою власність цінні папери, які є предметом договору, у тому числі, простий вексель серії АА №1387356 від 10.04.2009 на суму 450 000,00 грн., та зобов`язався у строк, вказаний у п. 3.1 договору, сплатити продавцю загальну вартість цінних паперів по договору, яка склала 2 700 000,00 грн. Вказані цінні папери передані покупцеві шляхом вчинення іменного індосаменту (а.с.226 т.1).

10.04.2018 ТОВ "САБІРА" направив на адресу відповідача акт пред`явлення векселя до платежу №1 від 10.04.2018, згідно з яким векселедавець (ТОВ "Дніпропетровський Автоцентр МАЗ"), а векселедержатель (ТОВ "САБІРА") пред`явив до оплати вексель серії АА №1387356 від 10.04.2009 на суму 450 000,00 грн. за пред`явленням, але не пізніше 10.04.2018.

Вказані обставини встановлені, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 у справі № 904/3256/18, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський Автоцентр МАЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САБІРА" суму заборгованості за векселем серії АА №1387356 у сумі 450 000,00 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 у справі № 904/3256/18 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №904/3256/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020.

Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Так, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 у справі № 904/3256/18 є чинним та набрало законної сили.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу цінних паперів № 56БВ від 06.04.2018, укладений між ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ" та ТОВ "САБІРА", підлягає визнанню недійсним з огляду на наступне.

Так, позивач зазначив, що ТОВ "САБІРА" не надала докази фінансових взаємовідносин з ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ", а ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ" у справі № 904/3256/18 надало пояснення на позовну заяву, в яких вказувало, що на момент підписання договору купівлі-продажу цінних паперів No56 БВ від 06.04.2018 року, не було держателем векселів, а отже Договір між ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ" та ТОВ "САБІРА" не укладався, відповідно до чого розрахунків між підприємствами не відбувалось.

На переконання позивача, ТОВ "ГРЕНД-СТРІМ" не мало волевиявлення, щодо підписання договору купівлі-продажу цінних паперів, що вказує на відсутність законності, реальності та належності договору, що прямо суперечить вимогам Цивільного кодексу України, а отже є підставою для визнання недійсності правочину.

Також позивач зазначив, що оскільки на момент пред`явлення Векселя на зворотньому боці відсутній іменний індосамент від ТОВ "Гренд-Стрім" на ім`я ТОВ "Сабіра", остання не набула право власності, та, відповідно, права вимоги платежу за Векселем.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частин 1 та 4 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і способу їх емісії.

Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з приписів ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому, за приписами ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

При цьому, законодавство не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним, а відтак, необхідно враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Разом з тим, посилання на порушення, які стосуються прав та інтересів інших осіб, не обґрунтовують наявності у позивача права на відповідний позов.

У ситуації, коли особа звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, не зазначивши, які ж його господарські або цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, відповідними судами не може бути застосовано.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 05.04.2018 у справі № 405/20/15-ц від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Водночас, необхідно враховувати приписи ч. 1 ст. 15 ЦК України, якою визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням вказаних норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд відхиляє посилання позивача на відсутність волевиявлення відповідача-1 на укладення спірного правочину, оскільки дане порушення стосується прав відповідача-1.

Водночас, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

Посилання позивача на недійсність самого векселя також не підтверджені належними доказами та, з огляду на ст. 204 ЦК України, питання про недійсність векселя є самостійним способом захисту права, що підлягає дослідженню по суті в спорі щодо дійсності векселя та не є підставою для недійсності безпосередньо договору-купівлі продажу, що є предметом спору у даній справі.

Крім того, дійсність спірного векселя та відповідність його вимогам чинного законодавства досліджувалась судом та встановлена у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 у справі № 904/3256/18.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Посилання позивача на відсутність волевиявлення відповідача-1 на продаж векселя, не свідчить про недійсність векселя та не стосується прав позивача. Відповідні обставини мають встановлюватись за позовом ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» і не можуть покладатись в обґрунтування позовних вимог позивача, оскільки не пов`язані з його правами та інтересами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, якими може бути обґрунтовано саме його інтерес у визнанні недійсним оспорюваного договору, як і не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність спірного договору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Однак, позивачем не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що безпосередньо його права (інтереси), за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський автоцентр МАЗ" є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 09.12.2020.

Суддя А.І. Привалов