Рішення № 93430896, 10.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 грудня 2020 р. Справа № 120/5072/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и в :

22.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що 15.09.2020 року відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 198509, якою з нього стягнуто штраф в розмірі 17000 грн. за порушення положень Закону України "Про автомобільний транспорт".

На переконання позивача, вказана постанова складена відповідачем із порушенням норм діючого законодавства, адже габаритно-ваговий контроль транспортного засобу був проведений відповідачем за відсутності методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології та без урахування властивостей сипучого вантажу.

Також, позивач вважає, що чинним законодавством не передбачено можливості надання дозволу великоваговим транспортним засобам для перевезення подільних вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.

Додатково, ОСОБА_1 вказав, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажу підлягають саме перевізники, а тому застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки перевізником виступала фізична особи-підприємець ОСОБА_1 .

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №198509 від 15.09.2020 року.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.12.2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Разом з тим, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

21.07.2020 року на автомобільній дорозі М-05 "Київ - Одеса" (450 км. + 500 м.) працівниками управління Укртрансбезпеки в Одеській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки DAF , номерний знак НОМЕР_1 та причіп SCHWINGE номерний знак НОМЕР_2 .

За наслідками проведеного габаритно-вагового контролю посадовими особами управління складено довідку №0001445 від 21.07.2020 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів №028752 від 21.07.2020 року, в яких зафіксовано фактичне навантаження на строєну вісь 27,49 т. при нормативно допустимій 24.

21.07.2020 року посадовими особами Управління складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №240239, в якому зафіксовано порушення п. 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, позивача зобов`язано сплатити 40,50 Євро.

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 15.09.2020 року управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову №198509 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000 грн., за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 року (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацом 15 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджені Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, відповідно до пункту 16 яких перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Згідно з пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Пунктом 4 Правил №30 передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 затверджений Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Положеннями пункту 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Судом встановлено, що в ході проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_3 посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено перевищення нормативного допустимого навантаження на строєну вісь, а саме: 27,49 т. при нормативно допустимому навантаженні 24 т. (перевищення вагових норм 14,54 %), що є порушенням законодавства про автомобільний транспорт та підпадає під дію абз. 15 ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

При цьому, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що зважування транспортного засобу здійснювалось за відсутності Методик, затверджених Мінекономрозвитку та спеціально уповноваженим центральним органом у сфері метрології.

Оцінюючи доводи в цій частині, суд зауважує, що наявність та необхідність застосування такої методики була обумовлена п. 19 Порядку № 879 (в редакції від 05.04.2017 року), натомість Постановою КМУ №671 від 30.08.2017 року, п. 19 Порядку № 879 виключено.

В той же час, за змістом ст.ст. 4 та 29 Закону України "Про дорожній рух", ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідний орган Укртрансбезпеки, а відтак, суд вважає, що суб`єктом владних повноважень правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача.

Також суд вважає, що відсутність методичних рекомендацій для зважування сипучих вантажів, затверджених Мінекономрозвитку, сама по собі не може бути підставою для незастосування до позивача відповідальності, у зв`язку із порушенням ним законодавства про автомобільний транспорт, за умови підтвердження факту перевищення транспортним засобом вагових параметрів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 819/1381/16.

З огляду на зазначене, доводи позивача в цій частині є безпідставні і такі, що не впливають на факт виявленого порушення.

Посилання позивача на те, що застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 гривень до фізичної особи ОСОБА_1 , в той час як перевізником згідно ТТН від 21.07.2020 року №920881 виступав саме суб`єкт господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , є безпідставним та не впливає на правомірність оскаржуваної постанови.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2019 року у справі № 753/16525/16-ц надала визначення співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

В той же час, відповідно до частини першої статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, відсутність в оскаржуваній постанові посилання на статус позивача "підприємець" не робить таке рішення, за умови наявності правових підстав для його прийняття, протиправним.

Що стосується доводів позивача про те, що вантаж, який перевозиться (пшениця) є сипучим (подільним) і його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, то суд вважає їх недоречними, оскільки автомобіль на вагу заїжджає повільно - зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до значного зміщення вантажу.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду №803/1540/16 від 24.07.2019 року.

Більше того, згідно з пунктом 4 Правил №30, допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Пунктом 21 Порядку №879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Таким чином, законодавець чітко передбачив критичну похибку у розмірі 2 відсотки, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого (пшениці), який під час транспортування здатний зсуватися.

Крім того, переміщення вантажу під час руху є неприпустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу, що є загрозою для безпеки дорожнього руху.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 814/1460/16.

Що ж до посилань позивача на відсутність у перевізника обов`язку отримувати дозвіл на перевезення подільного вантажу, то суд зазначає, що з урахуванням ч. 4 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" перевезення такого вантажу може здійснюватися на підставі документа про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, тому доводи про те, що чинним законодавством не передбачено оформлення дозволів на перевезення подільного вантажу, є необґрунтованими та не звільняють позивача від обов`язку здійснити плату за проїзд великовагового транспортного засобу.

Також, суд зазначає, що відповідно до підпункту 6 пункту 2 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання - це технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

За вимогами пункту 12 вказаного Порядку вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 17.04.2020, повірка ваг, якими зважувався транспортний засіб, чинна до 17.04.2021, тому станом на 21.07.2020 (дата проведення зважування транспортного засобу позивача) метрологічна характеристика вимірювальної техніки відповідала вимогам нормативно-технічної документації, тому такі посилання позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду № 819/586/16 від 09.08.2019 року.

Суд зауважує, що форма акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, встановлена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567.

Форма довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю встановлена Порядком взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженим спільним Наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.10.2013 року № 1007/1207.

Форма акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів встановлена Порядком зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 року № 422.

Визначені вищезазначеними нормами форми актів та довідки не передбачають внесення до складених документів посилання на вагове обладнання, яким здійснювавсь точний габаритно-ваговий контроль.

Враховуючи те, що впевнитись у тому, який саме технічній засіб застосовувався під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів, міг безпосередньо водій, якій перебував на місці проведення перевірки та якому співробітниками Укртрансбезпеки надавались для ознайомлення оригінали документів на вагове обладнання, суд критично розцінює посилання представника позивача на відсутність характеристик відповідного зважувального обладнання.

При цьому, суд звертає увагу, що чек (талон) про зважування не є документом суворої звітності, а підтверджує лише факт перевищення вагових параметрів, формується та видається автоматично, що унеможливлює втручання посадової особи в результати зважування та виключає необхідність підпису уповноваженої особи, яка проводила зважування.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" , "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Оскільки службовими особами Укртрансбезпеки встановлено, що навантаження на строєну вісь транспортного засобу становило 27,49 т при максимально допустимому навантаженні 24 т (перевищення вагових норм 14,54 відсотків), допущене позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт підпадає під дію абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що позивачем здійснено перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень без спеціального дозволу, суд доходить висновку, що постанова від 15.09.2020 року № 198509 про застосування адміністративно-господарського штрафу є обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач: Державна служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 39816845).

Рішення у повному обсязі виготовлене 10.12.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович