Рішення № 93421012, 30.11.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3154/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Боровкова Д.О.

при секретарі Журавльовій А.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у загальному позовному проваджені цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 (третя особа: Львівська міська рада) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, який уточнювала /Т-2 а.с.150,151/, в якому просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, шляхом перенесення встановлюваної частини огорожі довжиною 41,96 м, яка розташована на її земельній ділянці та частини огорожі довжиною 26,83 м, яка розташована на земельній ділянці територіальної громади м. Львова, на належну відповідачу земельну ділянку в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171. Свої вимоги мотивує тим, що відповідач, яка є власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яка є суміжною з її земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Відповідач самовільно зайняла частину її земельну ділянку та земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності м. Львова. Вказані дії відповідача призвели фактично до перекриття заїзду до її земельної ділянки, а іншого заїзду немає. В зв`язку з вказаним, просить позов задовольнити.

17 травня 2019 року ухвалою суду позов ОСОБА_4 був залишений без руху, оскільки не відповідав вимогам статей 175, 177 ЦПК України /Т-2 а.с.121/.

27 травня 2019 року до суду надійшла заява про усунення недоліків позову на виконання вищевказаної ухвали суду /Т-1 а.с.124,125/.

29 травня 2019 року ухвалою суду у справі було відкрито загальне позовне провадження /Т-1 а.с.1/.

30 липня 2020 року відповідач подала до суду письмовий відзив, в якому зазначила, що вважає позов необґрунтованим, оскільки її земельна ділянка по АДРЕСА_2 була сформована та її межі визначено ще у 2009 році. З цього часу існує спірна огорожа, до 2018 року була облаштована стара огорожа, а з 2018 року нова металева огорожа на бетонній основі. Львівська міська рада передала позивачу у 2017 році земельну ділянку по АДРЕСА_1 з порушенням чинного законодавства. З технічної документації вбачається, що розмір вказаної земельної ділянки був достатній для того, щоб влаштувати до нього заїзд. В зв`язку з наведеним, просить у задоволені позову відмовити /Т-1 а.с.163-169/.

05 серпня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду /Т-1 а.с.192/.

25 вересня 2019 року представник позивача у судовому засіданні подав клопотання про призначення земельно-технічної експертизи /Т-1 а.с.198,119/.

25 вересня 2019 року вищевказане клопотання задоволено; призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Заяць І.Г. /Т-1 а.с.201,202/.

21 січня 2020 року до суду надійшло письмове повідомлення судового експерта Заяць І.Г. про неможливість дати висновок судової експертизи, оскільки позивач ОСОБА_4 не пред`явила об`єкт для огляду /Т-1 а.с.212-214/.

19 лютого 2020 року представник позивача подав у судовому засіданні подав повторне клопотання про призначення земельно-технічної експертизи /Т-1 а.с.221/.

19 лютого 2020 року вищевказане клопотання задоволено; призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Заяць І.Г. /Т-1 а.с.226,227/.

25 червня 2020 року до суду надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року, який проведений судовим експертом Заяць І.Г. /Т-2 а.с.86/.

20 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду додаткові письмові пояснення, в яких проти позову заперечила, з мотивів того, що позивач немає права вимагати від неї прибрати огорожу із земель комунальної власності, оскільки таким правом наділений лише власник; позивач не подала жодного доказу про перекриття нею заїзду на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ; у випадку перенесення паркану вона не зможе потрапити до свого будинку. Крім цього, до вказаного клопотання був долучений висновок експерта від 20 серпня 2020 року № 37/20 по результатах проведення земельно-технічної експертизи з визначенням накладень земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ; можливості доступу та обслуговування будинків за адресою: АДРЕСА_3 , проведений судовим експертом ОСОБА_5 /Т-2 а.с.113-116/.

21 серпня 2020 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, вищевказаний висновок експерта від 20 серпня 2020 року № 37/20 долучений до матерівалів справи /Т-2 а.с.143,114/.

15 вересня 2020 року представник відповідача подав до суду через загальну канцелярію клопотання про призначення додаткової земельно-технічної експертизи /Т-2 а.с.164,165/.

20 жовтня 2020 року ухвалою суду у задоволені вищевказаного клопотання відмовлено /Т-2 а.с.176,177/.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам, які наведені у позові, просить позов задовольнити.

Відповідач та її представник проти позову заперечили, дали пояснення аналогічні доводам, які наведені у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях, просять у задоволені позову відмовити.

У судовому засіданні представник третьої особи Львівської міської ради позов підтримала, пояснивши, що міська рада не давала відповідачеві згоди на влаштування на своїй земельній ділянці огорожі у вигляді паркану на бетонній основі, крім цього, вказана огорожа створює перешкоди позивачу у користуванні її земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , і тому, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судові експерти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні дали пояснення, у яких кожний з них підтримав свій висновок експертизи.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача та її представника, представника третьої особи, судових експертів, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 була власником земельної ділянки, площею 0,10000 га, що розташована по АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 30705081 виданого Львівською міською радою 25 грудня 1997 року та зареєстрованого за № 285 /Т-1 а.с.99,100/.

З вказаного державного акту вбачається, що вказана земельна ділянка мала наступні параметри по периметру: від кута А до кута Б по межі з будинковолодінням АДРЕСА_1 – 68,50 м; від кута Б до кута В по межі із землями постійного користування будинку АДРЕСА_4 ; від кута В до кута Г по межі з будинковолодіння АДРЕСА_5 – 4,8 м + 2,00 м + 8,80 м + 1,40 м + 12,80 м + 39,00 м; від кута Г до кута А по межі зі землями загального користування 13,5 м

12 грудня 2018 року між ОСОБА_8 , з однією сторони, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , з другої сторони, був укладений договір дарування частини земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Партикою Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 4-1957 /Т-1 а.с.101-103/.

Відповідно до умов вказаного договору дарування дарувальниця подарувала, а обдаровані прийняли в дарунок земельну ділянку, площею 0,0914 га, що становить ідеальну частку – 91/100 від земельної ділянки АДРЕСА_5 , а саме: ОСОБА_2 – 44/100 часток вищевказаної земельної ділянки, площею 0,0442 га, а ОСОБА_9 – 47/100 часток тієї ж земельної ділянки, площею 0,0472 га.

У 2009 році Львівська регіональна філія ДП «Центр державного земельного кадастру» за заявою відповідача ОСОБА_2 виготовила технічну документацію по переоформленню державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_5 згідно з договором дарування (надалі - технічна документація за 2009 рік) /Т-1 а.с.92-111/.

У матеріалах технічної документації за 2009 рік міститься кадастровий план земельної ділянки № 4610136300:04:017:0171, складений землевпорядником району, згідно з даними якого новоутворена земельна ділянка площею 0,0442 га, розташована по АДРЕСА_5 , мала наступні параметри по периметру: від кута А до кута Б по межі зі землями загального користування – 5,21 м: від кута Б до кута В по межі із землекористуванням ОСОБА_10 по АДРЕСА_1 – 68,50 м; від кута В до кута Г по межі із землекористуванням ОСОБА_8 по АДРЕСА_5 – 6,95 м; від кута Г до кута Д по межі із землеволодінням ОСОБА_9 по АДРЕСА_5 – 36,19 м + 2,80 м + 5,00 м + 5,11 м + 5,20 м + 2,12 м; від кута Д до кута А по межі із землеволодінням ОСОБА_8 по АДРЕСА_5 – 4,87 м + 2,10 м + 82,30 м + 14,32 м /Т-1 а.с.107/.

З акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 22 травня 2009 року вбачається, що інженер-землевпорядник Управління Держкомзему у м. Львові і представник Львівського міського відділу Львівської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» у присутності землевласника ОСОБА_2 склали цей акт про те, що земельну ділянку по АДРЕСА_5 передали у користування відповідачу, а також, про те, що межа земельної ділянки показана користувачеві, якому оголошено про заборону переміщення встановлених меж відведеної земельної ділянки без відома Управління Держкомзему у м. Львів, після чого відповідач власноручно розписалася про прийняття меж та отримання одного примірника цього акту /Т-1 а.с.110/.

Після того, як відповідач ОСОБА_2 отримала технічну документацію по переоформленню державного акту на право власності на земельну ділянку, вона стала власником земельної ділянки, площею 0,0442 га, що розташована по АДРЕСА_5 , яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 184573, виданого Управлінням Держкомзему м. Львові 23 грудня 2009 року та зареєстрованого за № 01:10:468:00022 кн. 01-3 /Т-1 а.с.73,74/.

У зазначеному державному акті параметри по периметру земельної ділянки по АДРЕСА_5 вказані з такою ж самою точністю, як у кадастровому плані земельної ділянки № 4610136300:04:017:0171, який міститься у матеріалах технічної документації за 2009 рік.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 04 травня 2016 року № 280 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії про розподіл будинковолодіння АДРЕСА_5 на два самостійних» вирішено: розподілити будинковолодіння АДРЕСА_5 на два самостійних з присвоєнням окремих поштових адрес (пункт 2); визнати за частиною будинку під літ. «А-2» загальною площею 117,8 кв.м., яка належить ОСОБА_2 , а також підвал під літ. «А-1-2», гараж під літ. «Б», літня кухня під літ. «В», сарай під літ «Г» - власність в цілому і присвоїти поштову адресу: АДРЕСА_2 (пункт 3); визнати за частиною будинку під літ. «А-2» загальною площею 127,6 кв.м., яка належить ОСОБА_9 , а також підвал під літ. «А-2», колодязь під літ. «к» - власність в цілому і залишити поштову адресу: АДРЕСА_5 (пункт 4) /Т-1 а.с.76/.

У 2017 році ТОВ «Центр земельного кадастру» за заявою відповідача ОСОБА_2 від 23 січня 2017 року виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171 (надалі - технічна документація за 2017 рік) /Т-1 а.с.59-91/.

У матеріалах вказаної документації міститься кадастровий план земельної ділянки № 4610136300:04:017:0171, складений інженером-землевпорядником ОСОБА_11 , та який був внесений 26 квітня 2017 року до Державного земельного кадастру /Т-1 а.с.83/.

У зазначеному кадастровому плані параметри по периметру земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,0442 га вказані з такою ж самою точністю, як у кадастровому плані земельної ділянки на АДРЕСА_5 , який міститься у матеріалах технічної документації за 2009 рік.

Відповідач не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б давали суду підстави вважати, що два вищевказаних кадастрових плани земельної ділянки № 4610136300:04:017:0171 мають різну розмірність величин по периметру.

Також, суд розцінює, як некоректні твердження відповідача про те, що в технічних документаціях за 2009 та 2017 роки на її земельну ділянку можуть міститися помилки та неточності, оскільки відповідач власноручна підписала акти завдання-приймання обох вказаних технічних документацій, тим самим підтвердивши, що вказані документації задовольняють умови договору та належним чином оформлені /Т-1 а.с.90,111/. Крім цього, відповідач не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких своїх тверджень.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4604988652017 віл 26 квітня 2017 року вбачається, що відповідачу на праві власності належить земельна ділянка у АДРЕСА_2 загальною площею 0,0442 га, кадастровий номер 4610136300:04:017:0171 /Т-2 а.с.36/.

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171, є суміжною із земельною ділянкою, на якій розташоване будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 .

З аналізу матеріалів, які містяться в обох вищевказаних технічних документаціях за 2009 та 2017 роки вбачається, що у всіх державних актах на право власності на земельну ділянку та кадастрових планах земельної ділянки № 4610136300:04:017:0171 межа між земельними ділянками на АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 , а також, межа між новоутвореною земельною ділянкою на АДРЕСА_5 та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 зазначається у вигляді прямої лінії.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5428178 від 01 березня 2016 року вбачається, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить житловий будинок загальною площею 38,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 а.с.17/.

На підставі замовлення позивача ОСОБА_4 від 27 листопада 2017 року ТОВ «ГІД-ПРОЕКТБУД» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 /Т-1 а.с.7-55/.

У матеріалах вказаної технічної документації міститься акт обстеження та показу меж земельної ділянки АДРЕСА_1 від 24 травня 2017 року з долученою до нього схемою розмежування землекористувань, який був складений виконавцем робіт ТОВ «ГІД-ПРОЕКТБУД» ОСОБА_12 в присутності позивача та представників суміжних користувань по межі, а саме: ОСОБА_13 ( АДРЕСА_7 ) та ОСОБА_14 ( АДРЕСА_2 ) /Т-1 а.с.27/. Відповідач ОСОБА_2 не була присутня під час обстеження вказаної земельної ділянки, акта обстеження та показу меж земельної ділянки АДРЕСА_1 від 24 травня 2017 року не підписала.

З вищевказаної схеми розмежувань землекористування вбачається, що межа між земельними ділянками по АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 утворює пряму лінію, позначену літерами В-Г та Г-Д. Проте, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходиться огорожа, яка відноситься до будинковолодіння по АДРЕСА_2 , яка зображена на схемі у вигляді дугообразної лінії та не співпадає з лінією В-Г та Г-Д /Т-1 а.с.27 зворот/.

З витягу з протоколу № 41 від 21 липня 2017 року засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради вбачається, що комісія слухала звернення позивача ОСОБА_4 від 08 червня 2017 року про вирішення земельного спору щодо погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_5 та ухвалила погодити межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 по лінії А-Б, В-Г та Г-Д відповідно до акту обстеження та показу земельної ділянки (виконавець робіт ТОВ «ГІД-ПРОЕКТБУД») /Т-1 а.с.28/.

Відповідач ОСОБА_2 вищевказане рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради не оскаржувала, а відтак, погодилися з його висновками.

За таких обставин, суд вважає некоректними твердження відповідача про відсутність у позивача документації щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Згідно з кадастровим планом земельна ділянка № 4610136300:04:017:0321, що розташована по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, має наступні параметри по периметру: від кута А до кута Б по межі із землями будинковолодіння АДРЕСА_8 – 8,98 м + 4,27 м + 35,92 м; від кута Б до кута В по межі із із землями будинковолодіння ОСОБА_13 за АДРЕСА_7 – 16,39 м + 10,47 м + 1,14 м; від кута В до кута Г по межі із землями будинковолодіння АДРЕСА_5 – 3,45 м; від кута Г до кута Д по межі із землями будинковолодіння АДРЕСА_5 – 14,33 м + 10,90 м + 15,12 м; від кута Д до кута Е по межі із землями загального користування – 3,99 м; від кута Е до кута В по межі із землями будинковолодіння ОСОБА_15 за АДРЕСА_5 – 24,38 м + 12,54 м + 25,17 м + 4,19 + 5,55 м + 1,8 м /Т-1 а.с.30/.

Ухвалою Львівської міської ради від 22 березня 2018 року № 3251 позивачу ОСОБА_4 було затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для обслуговування індивідуального житлового будинку /Т-1 а.с.52-55/.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 121579467 від 23 квітня 2018 року вбачається, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321 /Т-1 а.с.56/.

Як убачається з пояснень учасників справи у 2018 році відповідач ОСОБА_2 встановила огорожу у виді паркану на бетонній основі зі сторони земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , до того часу на вказаному місці була встановлена огорожа з металевої сітки. Зазначені обставини визнаються всіма учасниками справи, а відтак, в силу частини 1 статті 82 ЦК України не підлягають доказуванню.

З акту обстеження земельних ділянок на АДРЕСА_8 , суміжних із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 від 25 червня 2018 року, затвердженого директором департаменту містобудування С.Коровайником, убачається, що при обстежені земельних ділянок встановлено, що ОСОБА_2 , власницею житлового будинку АДРЕСА_2 , самовільно зайнято частини земельних ділянок орієнтовною площею 24,5 кв.м. по АДРЕСА_8 та орієнтовною площею 1,9 кв.м. на АДРЕСА_1 та встановлено на цих ділянках паркан на бетонній основі, а ширина даної присадибної ділянки від АДРЕСА_8 становить 14,50 м. Беручи до уваги звернення ОСОБА_4 , дозвіл власнику житлового будинку АДРЕСА_9 не надавався. Земельні ділянки орієнтовною площею 24,5 кв.м. (землі комунальної власності) та орієнтовною площею 19,9 кв.м. (частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_4 ) самовільно зайнято та використовуються власником житлового будинку АДРЕСА_5 без відповідних рішень Львівської міської ради та належно оформлених документів на землю. Крім цього, такими діями ОСОБА_2 унеможливлює ОСОБА_4 повноцінний під`їзд до власної присадибної ділянки на АДРЕСА_1 /Т-1 а.с.113/.

Висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року встановлено наступне /Т-2 а.с.87-94/:

1. Фактичний стан користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171, що належить на праві власності ОСОБА_2 , не відповідає правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку (технічній документації із землеустрою) в частині межі від Б до В.

2. Земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171, що належить на праві власності ОСОБА_2 накладається:

а) на земельну ділянку, що належить до комунальної власності м. Львова (див додаток 2 колір жовтий), площею 0,0038 га та розмірами сторін:

-від т.1 до т.2 – 0,99 м.п.:

-від т.2. до т.3 – 26,83 м.п.;

-від т.3 до т.5 – 2,40 м.п.;

-від т.5 до т.1 – 28,16 м.п.

б) на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 (див додаток 2 колір синій), площею 0,0036 га та розмірами сторін:

-від т.3 до т.4 – 41,96 м.п.;

-від т.4 до т.5 – 40,34 м.п.;

-від т. 5 до т.3 – 2,40 м.п.

Відповідачем ОСОБА_2 надано до матеріалів справи висновок експерта від 20 серпня 2020 року № 37/20 по результатах проведення земельно-технічної експертизи з визначенням накладень земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ; можливості доступу та обслуговування будинків за адресою: АДРЕСА_10 а.с.121-142/.

У вищезазначеному висновку встановлено наступне:

1. Фактичне користування земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , які належать на праві власності громадянам ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , відповідає плану земельної ділянки зазначеному у Технічному паспорті на жилий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_5 , виготовленому Львівським БТІ станом на 01 серпня 1995 року та плану земельної ділянки зазначеному у Технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_5 , виготовленому Обласним КП ЛОР «БТІ та ЕО» 26.02.2015 р.

2. Фактичні межі земельних ділянок, які розташовані за адресами: АДРЕСА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідають межам і конфігурації земельних ділянок зазначеним у:

- технічному звіті, розробленому проектно-виробничим архітектурно- планувальним бюро ГУ архітектури і містобудування м. Львова у 1997 році;

- технічній документації по переоформленню Державного акту на право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_5 , що належить гр. ОСОБА_2 , виготовленій Львівським міським відділом ДП «Центри державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» у 2009 році;

- технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розташованої у АДРЕСА_2 , що належить гр. ОСОБА_2 , виготовленій ТОВ «Центр земельного кадастру» у 2017 році.

3. Встановлено фактичну наявність порушення меж (накладання) земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171, яка належить гр. ОСОБА_2 та АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, яка належить гр. ОСОБА_4 , відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

4. Забезпечення безперешкодного доступу до будинку АДРЕСА_2 та можливості його обслуговування у відповідності до вимог будівельних, санітарних норм тощо, у випадку коли межа сусідньої земельної ділянки розташованої під номером АДРЕСА_1 буде проходити по внутрішній площі будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 – технічно не можливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України)..

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Пунктами 4.11 - 4.15 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз» від 8 жовтня 1998 року N 53/5, передбачено, що письмовий висновок експерта складається з трьох частин: 1) вступної; 2) дослідницької; 3) заключної.

Проаналізувавши надані докази, суд вважає за можливе в основу рішення покласти висновок судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року, який проведений відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованим та атестованим судовим експертом Заяць І.Г.

Будь-яких належних доказів на спростування зазначеного висновку стороною відповідачів суду не надано. Обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість чи неправильність висновку судом при розгляді справи не встановлено. Висновок судового експерта не викликає сумнівів у його правильності чи неповноті, він узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Проаналізувавши висновок експерта від 20 серпня 2020 року № 37/20, який проведений відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованим та атестованим судовим експертом Бочуляком Р.П., суд вважає, що пункти 2 та 3 заключної частини вказаного висновку експерта підтверджують висновок судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року про те, що фактичний стан користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , не відповідає правовстановлюючим документам на вказану земельну ділянку.

Разом з тим, суд не бере до уваги висновок експерта від 20 серпня 2020 року № 37/20 в частині пунктів 1 та 4 його заключної частини, з огляду на наступне.

Висновок експерта про те, що фактичне користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 відповідає плану земельної ділянки зазначеному у технічному паспорті на жилий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_5 , виготовленому Львівським БТІ станом на 01 серпня 1995 року не має ніякого значення для розгляду даної цивільної справи, оскільки технічний паспорт не є правовстановлюючим документам на земельну ділянку, а є лише інформаційним документом, який містить відомості про об`єкт нерухомого майна. За таких обставин, висновок експерта у вказаній його частині не може вважатися належним доказом, який б свідчив про те, що відповідач облаштувала огорожу у межах своєї земельної ділянки відповідно до правовстановлюючих документів.

Висновок експерта про те, що технічно неможливо забезпечити доступ до будинку АДРЕСА_2 у випадку коли межа сусідньої земельної ділянки розташованої під номером № НОМЕР_1 буде проходити по внутрішній площі будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 не має ніякого правового значення, оскільки сам факт можливого існування вказаних перешкод не може слугувати підставою для порушення прав власника земельної ділянки АДРЕСА_1 . У цьому випадку відповідач не позбавлена права вимагати від власників суміжних земельних ділянок встановлення таких земельних сервітутів, як вправо проходу та проїзду.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Пункт «г» частини 1 статті 96 ЗК України передбачає, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи, щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 485/343/15-ц.

Пунктами 2.1. – 2.3 Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові, затвердженого рішенням Львівської міської ради за № 834 від 09 вересня 2011 року, передбачено, що огорожі земельних ділянок необхідно влаштовувати по межі земельних ділянок, визначених документами на землекористування (Державним актом, договором оренди). Влаштування огорожі між суміжними земельними ділянками окремих землекористувачів, конструкція якої передбачає часткове втручання на суміжну земельну ділянку, можливе при умові нотаріально завіреної згоди власника суміжної земельної ділянки. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки огорожа влаштовується у межах власного (орендованого) землекористування.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року та актом обстеження земельних ділянок на АДРЕСА_8 , суміжних із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 від 25 червня 2018 року встановлено, що раніше встановлені межі земельної ділянки ОСОБА_4 порушені з боку суміжного землевласника – відповідача ОСОБА_2 , яка частково захопила земельну ділянку позивачу площею 0,0036 га, встановивши на ній огорожу довжиною 41,96 м.

Беручу до уваги, що позивач не давала відповідачу згоди на влаштування на своїй земельній ділянці огорожі у вигляді паркану на бетонній основі, а також, враховуючи те, що повний демонтаж огорожі є крайнім заходом, суд приходить до висновку про наявність всіх правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні та володінні належною ОСОБА_4 на праві власності земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, шляхом перенесення частини огорожі довжиною 41,96 м, на належну ОСОБА_2 земельну ділянку в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171.

Твердження відповідача та її представника про те, що у випадку задоволення позовних вимог відповідач повинна буде облаштувати огорожу безпосередньо всередині свого житлового будинку по АДРЕСА_2 , суд розцінює, як некоректні та надумані, оскільки позивач з такими вимогами не зверталася, а при перенесені огорожі у межах власного землекористування відповідач сама буде визначатися з місцем облаштування цієї огорожі.

Суд не бере до уваги доводи відповідача та її представника про те, що у випадку задоволення позовних вимог позивач зобов`язана буде знести частину свого будинку АДРЕСА_2 , оскільки з такими вимогами до суду позивач не зверталася, а відтак вказані доводи є голослівними.

Також, суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що огорожа, яка встановлена нею на землях комунальної власності нічим не порушує права позивача, з огляду на таке.

Частинами 2 та 3 статті 152 ЗК України чітко визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частини 2 статті 13 ЦК України при здійсненні свої прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які б порушити прав інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Актом обстеження земельних ділянок на АДРЕСА_8 , суміжних із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 від 25 червня 2018 року, затвердженого директором департаменту містобудування С.Коровайником, встановлено, що дії ОСОБА_2 , які пов`язані із самовільним зайняттям земель комунальної власності, унеможливили ОСОБА_4 повноцінний під`їзд до власної присадибної ділянки на АДРЕСА_1 /Т-1 а.с.113/.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року та вищевказаним актом обстеження земельних ділянок від 25 червня 2018 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 користується без будь-яких правовстановлюючих документів земельної ділянкою, що належить до комунальної власності, площею 0,0038 га, встановивши на ній частину огорожі довжиною 26,83 м.

З додатку № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року вбачається, що спірна огорожа облаштована відповідачем навпроти єдиного заїзду на земельну ділянку по АДРЕСА_1

/Т-2 а.с.94/.

При цьому, суд зазначає, що ширина вищевказаного заїзду становить 3,99 м, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки № 4610136300:04:017:0321 по АДРЕСА_1 (параметри від кута Д до кута Е по межі із землями загального користування) /Т-1 а.с.30/, з яких 2,40 м зайняті спірною огорожею, що встановлено висновком судової будівельно-технічної експертизи № 3/03-20я від 24 червня 2020 року (підпункт б пункт 2 висновків-відповідей в частині розміру сторін від т.5 до т.3) /Т-2 а.с.91/.

Крім цього, з вищевказаних доказів убачається, що інший вільний заїзд до земельний ділянки по АДРЕСА_1 відсутній, оскільки вказана ділянка по всьому її периметру, крім вищевказаної межі довжиною 3,40 м, межує із земельними ділянками, які перебувають у власності або користуванні фізичних осіб.

Беручи до уваги, що Львівська міська рада не надавала відповідачу дозволу на влаштування на своїй земельній ділянці огорожі у вигляді паркану на бетонній основі, а також, враховуючи те, що вказана огорожа створює перешкоди позивачу у користуванні її земельною ділянкою, суд приходить до висновку про наявність всіх правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_4 на праві власності земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, шляхом перенесення частини огорожі довжиною 26,83 м, яка розташована на земельній ділянці територіальної громади м. Львова, на належну ОСОБА_2 земельну ділянку в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставі вимог статті 141 ЦПК України судові витрати у виді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. /Т-1 а.с.2/ слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 (третя особа: Львівська міська рада) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_4 на праві власності земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, шляхом перенесення частини огорожі довжиною 41,96 м, яка розташована на земельній ділянці ОСОБА_4 та частини огорожі довжиною 26,83 м, яка розташована на земельній ділянці територіальної громади м. Львова, на належну ОСОБА_2 земельну ділянку в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 768 гривень 40 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Позивач: ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_11 ; РНОКП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_12 ; РНОКП: НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення складаний 09 грудня 2020 року.

Суддя:

Оригінал рішення.