Рішення № 93419990, 27.10.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12119/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.

розглянувши у спрощеному порядку у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛОКО», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

16.03.2020 позивач звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛОКО», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору поруки, банком були порушенні вимоги, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Таким чином, з врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення - договір поруки выд15.04.2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком "ФОРУМ", правонаступником якого щодо права вимоги за Кредитним договором № 25/05/01-CL від 15.04.2005 року, є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛОКО";

- стягнути з відповідача судові витрати, у зв`язку із розглядом даної цивільної справи за цим позовом у загальному розмірі 21340,80 грн.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

29.07.2020 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки позиція позивача щодо суперечливості договору поруки, який позивач намагається визнати недійсним , після 15 років його дії, чинному законодавству з підстав того, що у п.п. 3 договору поруки зазначено, що кредитний договір є частиною Договору поруки, є безпідставною.

Також, зазначив, що практика одночасного укладення договору поруки і іншого договору (кредит позики та інш.) є абсолютно нормальною, вживаною і такою, що не суперечить законодавству, ані чинному на даний момент, ані на момент укладення договору поруки, оскільки порука забезпечує виконання зобов`язання за основним договором, а відтак, наявність «як частини» основного Договору (в нашому випадку Кредитного договору) зовсім не суперечить чинному законодавству, а навпаки підтверджує законність і підтверджує природу виникнення правочину, тим самим закріплюючи, що порука не являється вдаваним правочином у кожному конкретному випадку.

Окрім цього, зазначено, що твердження про відсутність у позивача юридичної освіти і паралельно вищезгаданого банку фахівців з області права є недоречними, оскільки позивачем не було наведено жодних обставин, які могли були бути перепонами для звернень останнього до юристів, на дату укладання договору поруки.

Також, представник відповідача зазначив, що позивач достеменно знав про існування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20.04.2011 у цивільній справі №2-1509/2011, про стягнення заборгованості.

Щодо інших тверджень позивача, зазначено, що вони нічим не підтверджені та необґрунтовані, окрім цього, було звернуто увагу про те, що строки позовної давності були пропущенні.

Таким чином, представник відповідача вважає,що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились про розгляд справи повідомлялись належним чином, представник позивача до суду подав заяву про розгляд справи за його та позивача відсутності, вимоги позову підтримує.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням на сайті Печерського районного суду м. Києва інформації про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

Третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням на сайті Печерського районного суду м. Києва інформації про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилась.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, з наданих пояснень та документів учасниками встановлено, що 15.04.2005 року між ОСОБА_2 було укладено з Акціонерним комерційним банком "ФОРУМ" кредитний договір № 25/05/01-CL, відповідно до умов якого банком було надано, а позичальником було отримано кредит у формі кредитної лінії для споживчих потреб у сумі 5 000 (п`ять тисяч) доларів США зі строком користування кредитом по 15.04.2007 року (а.с. 18-21).

Також, 15.04.2005 року, в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором, між ОСОБА_1 та АКБ "ФОРУМ" було укладено Договір поруки, згідно умов якого позивач поручився перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі (а.с.25).

23.09.2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду до кредитного договору № 25/05/01-CL, у відповідності до якої, банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000,00 дол. США на споживчі цілі під заставу нерухомого майна (а.с.23).

23.09.2008 року між позивачем та банком було укладено Додаткову угоду до Договору поруки, відповідно до умов позивач поручився перед Банком за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором та додатковою угодою від 23.09.2008 року до Кредитного договору, у повному обсязі (а.с.26).

Позивач, посилаючись на ст. 553 та ст. 1054 ЦК України, вважає, що дані норми ЦК України обґрунтовано засвідчують, що кредитний договір та договір поруки - це два різних договори.

Так, протягом одного календарного дня 15.04.2005 року спочатку був укладений Кредитний договір, а надалі в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, було укладено Договір поруки.

Проте, на думку позивача, п. 3.3. Договору поруки, де зазначено, що Кредитний договір є невід`ємною частиною Договору поруки, є таким, що суперечить чинному законодавству України.

Позивач стверджує, що укладаючи договір поруки, сторони цього договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто у складі договору поруки в будь-якому разі не може міститись й кредитний договір, що суперечить вимогам закону.

Позивач вважає, що винною стороною, в укладенні правочину договору поруки - є саме банк, оскільки ОСОБА_1 , не має юридичної освіти і не є фахівцем у галузі права, а Банк має у штаті найманих працівників відповідних фахівців-юристів, якими було розроблено Договір поруки і надано його на підписання 15.04.2005 року.

Позивач вказує, що починаючи з 23.09.2008 року до грудня 2019 року він взагалі не переймався ані тим, що його колишня співмешканка ОСОБА_2 уклала Кредитний договір, так і тим, що ОСОБА_1 , уклавши Договір поруки та Додаткову угоду від 23.09.2008 року, поручився перед Банком за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором та додатковою угодою від 23.09.2008 року до Кредитного договору, у повному обсязі.

З грудня 2009 року позивач з колишньою співмешканкою ОСОБА_2 припинили не лише близькі стосунки, а й взагалі припинили спілкування, навіть спілкування телефоном, внаслідок чого останній був впевнений в тому, що надалі ОСОБА_2 самостійно, без його участі та допомоги, вирішуватиме усі свої життєві питання, в тому числі й щодо погашення заборгованості за кредитом перед банком.

Так, з позову вбачається, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.04.2011 у цивільній справі №2-1509/2011, було солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також зазначено, про те, що відповідно до загальнодоступної інформації, розміщеної в мережі інтернет на офіційному інтернет-ресурсі Міністерства юстиції України (режим електронного доступу: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) в «Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО „БАНК ФОРУМ" (ПАТ „БАНК ФОРУМ"); ідентифікаційний код юридичної особи: 21574573; місцезнаходження юридичної особи: 02100, м. Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 7; є припиненим як юридична особа; дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення: дата запису: 04.07.2019; номер запису: 10671110237000829; стан суб`єкта: припинено; без правонаступництва.

Разом з цим, 26.09.2018 року між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ "Фінансова компанія "ЛОКО" було укладено договір відступлення прав вимоги № 1269-Ф, відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія "ЛОКО" набув всіх прав кредитора за кредитними операціями, переданими йому згідно реєстру відступлених прав вимог від 26.09.2018 року.

18.04.2019 ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/2153/19 замінено стягувача ПАТ "Банк Форум", як сторону в виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчих листів у справі № 2-1509/2011 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення на користь кредитора заборгованості за кредитним договором, на стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 129, код ЄДРПОУ 39827930).

Таким чином, ТОВ "ФК "ЛОКО" є стягувачем у відповідному виконавчому провадженні № 60494777, відкритому постановою головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Дубаса А.М. від 25.11.2019 р. про примусове виконання виконавчого листа № 2-1509/2011, виданого 16.10.2019 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення зокрема з ОСОБА_1 на користь банка грошових коштів, внаслідок заміни сторони стягувача виконавчого провадження № 60494777 з ПАТ "БАНК ФОРУМ".

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд захистити його права, а саме: визнання недійсним з моменту укладення - Договору поруки від 15.04.2005 року між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), та АКЦІОНЕРНИМ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ "ФОРУМ" (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 21574573), правонаступником якого щодо права вимоги за Кредитним договором № 25/05/01-CL від 15.04.2005 року, є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛОКО" (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39827930; місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. В. Васильківська (Червоноармійська), буд. 129), з підстав недодержання в момент вчинення даного правочину Акціонерним Комерційним Банком "ФОРУМ" вимог, які встановлені частиною першою статті 203 "Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину" ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, суд вважає, за необхідне зазначити, що за змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений договором строк.

За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За положеннями ст.ст. 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоду.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд України в Постанові Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 звернув увагу на те, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобовязань, які виникли з правочину, і не повязане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Так, з врахуванням зазначених обставин та наданих доказів, суд прийшов до висновку, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що протягом дії кредитного договору та договору поруки позивач не звертався за роз`ясненням положень, які були йому не зрозумілі, крім того, питання про розірвання договору поруки позивач не порушував, таким чином з моменту підписання даного договору визнавав його умови.

Підписуючи договори, позивач мав достатній обсяг цивільної дієздатності щодо розуміння положень кредитного договору та договору поруки, діяв вільно та не був обмежений в отриманні інформації щодо його умов, оскільки, підписав Договір.

Окрім цього, позивачем не доведено наявність умислу в діях відповідача, як і не доведено сам факт обману.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. 1-3 та ч. 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Тому, позиція позивача щодо того, що кредитний договір є невід`ємною частиною договору поруки, є таким, що суперечить законодавству і як наслідком є недодержанням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, є суб`єктивним сприйняттям закону позивачем та безпідставним.

Таким чином, суд погоджується з позицією відповідача зазначену у відзиві щодо того, що договір поруки забезпечує виконання зобов`язання за основним кредитним договором, що ніяким чином не суперечить законодавству.

Враховуючи те, що договір поруки підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, суд вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними, та такими, які спрямовані на не виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості.

Приходячи до такого висновку, суд враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 215, 217, 256, 261, 267, 536, 559, 629, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», , ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛОКО», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 27.10.2020.

Суддя Т.Г. Ільєва