Рішення № 93419881, 30.11.2020, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/1855/20

Провадження № 2/323/519/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2020 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

за участю відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.11.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір без номеру, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідач порушує вимоги кредитного договору, а саме не виконує в обумовлені строки зобов`язання щодо сплати кредиту та відсотків. У зв`язку з цим, станом на 19.05.2020 року виникла заборгованість відповідача за кредитним договором у розмірі 11649,42 грн., в тому числі 8634,28 грн. основної суми кредиту, 2890,82 грн. процентів за користування кредитними коштами, 124,32 грн. пені. Тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 17.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження, у якій роз`яснено відповідачу право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов.

08.09.2020 року до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позов, в якому він позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень у відзиві відповідач послався на те, що надані позивачем документи не підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору, відповідач такого договору з позивачем не укладав, у зв`язку з чим, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі 342/180/17, позов не підлягає задоволенню. З іншого боку, відповідач у відзиві послався на те, що кредитна картка «Універсальна», за якою він отримав кредит, була видана у 2008 році на три роки, а дія останньої картки припинилась у 2018 році, тому, на думку відповідача, сплинула позовна давність за вимогами банку, на підставі чого відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

29.09.2020 року до суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якому позивач висловив незгоду з доводами відповідача, наполягав на застосуванні до спірних відносин Умов та правил надання банківських послуг, затверджених позивачем, до яких відповідач приєднався шляхом подання відповідної заяви. Крім того, позивач не погодився з доводами відповідача про те, що сплинула позовна давність, оскільки станом на час розгляду справи відповідач продовжує користуватись кредитною карткою, строк дії якої закінчиться лише у 2022 році.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву у якій просить розглянути справу без його участі, прохає суд позов задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач під час судового розгляду позовні вимоги не визнав та пояснив, що дійсно брав кредит в КБ «Приватбанк» шляхом отримання кредитної картки із встановленим кредитним лімітом. При цьому він усвідомлював, що кошти від банку він отримує саме на умовах кредиту. Конкретні умови кредитування він не пам`ятає, але доказів, наданих банком в обґрунтування позову, в тому числі відомостей про кредитний ліміт, процентну ставку за користування кредитним, кількість та періоди дії кредитних карток тощо, відповідач не заперечує. Водночас відповідач впевнений, що за період користування кредитним коштами він повністю погасив всі належні з нього платежі, а тому у позові слід відмовити. Контррозрахунку відповідач не надав.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши відповідні норми матеріального права, суд приходить до такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору позивачем надано фотокопію Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У зазначеній заяві містяться анкетні відомості про відповідача, а також у відповідних графах містяться підписи відповідача та представника позивача. Водночас заява не містить відомості про те, яку банківську картку та на яких умовах бажав отримати відповідач.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Водночас заява не містить підтвердження відповідача про те, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Крім того, заява не містить згоди відповідача на отримання примірника договору шляхом роздрукування з офіційного сайту позивача, а також не містить зобов`язання відповідача регулярно ознайомлюватись із змінами Умов та Правил надання банківських послуг на офіційному сайті позивача.

Крім того, позивач додав до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, повні версії яких розміщені на сайті https://privatbank.ua. При цьому зазначені документи не містять підписів сторін та дати їх складання.

Водночас, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Суд виходить з того, що, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, - до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України щодо правил укладання договору приєднання.

За таких обставин наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд виходить з того, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що вказані Умови та правила надання банківських послуг не підлягають застосуванню до відносин, що склались між сторонами.

Водночас позивачем надана копія Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», скріпленої підписом відповідача. Ця довідка містить відомості про процентну ставку за користування кредитними коштами (3,0% на місяць), розмір та строки внесення мінімального платежу за кредитом, ставку пені, ставки різних комісій тощо.

Крім того, позивачем надані відомості про те, що відповідачу в період з 27.11.2007 року і до часу розгляду цієї справи року були послідовно видані п`ять кредитних карток, строк дії останньої з яких станом на час розгляду справи ще не сплинув. Також позивач надав відомості про те, що кредитний ліміт за наданим відповідачу кредитом у різні періоди коливався від 700,00 грн. до 6000,00 грн.

Ці факти відповідач підтвердив в судовому засіданні.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що, оскільки сторонами були узгоджені такі істотні умови кредитного договору, як сума кредиту (кредитний ліміт), процентна ставка за користування кредитом та кінцевий строк повернення кредиту та процентів за користуванням ним (не пізніше терміну дії кредитної картки), фактично між сторонами був укладений кредитний договір на вказаних істотних умовах, а решта умов якого є звичайними умовами, які випливають безпосередньо із закону.

Такий висновок ґрунтується на правовій позиції, висловленій, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 358/384/19.

Відтак, з моменту початку фактичного користування кредитними коштами у відповідача виникло зобов`язання з повернення використаних кредитних коштів та процентів за користування ними за ставкою 3,0% на місяць (36% річних) не пізніше закінчення строку дії останньої з виданих кредитних карток.

Відповідно до виписки про рух коштів по кредитному рахунку відповідача, в період 2007-2020 років він активно користувався кредитними коштами, періодично поповнюючи кредитний рахунок.

Згідно цієї виписки, а також наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 31.03.2019 року заборгованість з основної суми кредиту відповідача становила 5910,00 грн., а щодо сплати процентів за користування кредитом – 6,80 грн.

В подальшому відповідач продовжував періодично поповнювати кредитний рахунок, та при кожному поповненні незначні суми автоматично списувались на депозитний рахунок відповідача «Скарбничка».

Водночас за цей же період продовжувались нараховувати проценти за користування кредитними коштами у минулі періоди.

Разом з цим суд не може погодитись з розрахунком позивача, з якого випливає, що з квітня 2019 року почала зростати заборгованість з основної суми кредиту, яка стала перевищувати межу в 6000,00 грн., тобто межу встановленого кредитного ліміту. Таке нарахування фактично зводиться до того, що до заборгованості з основної суми кредиту позивач почав включати проценти за користування ним.

На переконання суду, такий розрахунок позивача не може бути взятий до уваги, оскільки таке нарахування не було визначено домовленістю сторін та взагалі суперечить змісту та сенсу кредитних відносин, оскільки заборгованість з основної суми кредиту не може перевищувати межу кредитного ліміту, використаного позичальником. Іншими словами, на позичальника не може бути покладений обов`язок повернути кредитні кошти у розмірі більшому, ніж позичальник використав.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача з основної суми кредиту становить 5910,00 грн., оскільки платежі, які він вносив після 31.03.2019 року, правомірно враховувались позивачем в першу чергу на погашення пені та процентів за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим заборгованість з основної суми кредиту залишалась не змінною.

Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на 19.05.2020 року у відповідача існувала заборгованість з основної суми кредиту у розмірі 5910,00 грн. та заборгованість зі сплати процентів у розмірі 297,12 грн., і лише в цій частині позов підлягає задоволенню.

Позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 124,32 грн. суд також відхиляє, оскільки згідно розрахунку, наданого позивачем, ця сума була нарахована станом на 30.09.2019 року, тоді як в період після цього відповідач неодноразово поповнював кредитний рахунок, і в силу ст. 534 ЦК України заборгованість з пені мала б погашатись першочергово.

З іншого боку, суд відхиляє також доводи відповідача про сплив позовної давності.

По-перше, вказуючи на це, відповідач суперечить власним же ствердженням про відсутність кредитного договору між сторонами, оскільки позовна давність може виникнути лише за дійсними вимогами.

По-друге, як вже було встановлено, навіть припинивши використання кредитних коштів, відповідач продовжував періодично поповнювати кредитний рахунок, у зв`язку з чим кожного разу в силу ст. 264 ЦК України позовна давність переривалась та продовжувала спливати заново.

Процесуальні витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 6, 267, 634, 638-642, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 81, 82, 84, 19, 141, 176, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (р/рахунок № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 27.11.2007 року станом на 19.05.2020 року у розмірі 6207,12 грн. (шість тисяч двісті сім грн. 12 коп.), в тому числі 5910,00 грн. основної суми кредиту та 297,12 грн. процентів за користування кредитними коштами.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (р/рахунок № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1119,95 грн. (одна тисяча сто дев`ятнадцять грн. 95 коп.).

Повний текст рішення складений 09.12.2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду безпосередньо або через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з вручення копії рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв