Рішення № 93415819, 08.12.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/7216/20

Провадження №2/235/2286/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі головуючого судді Бородавки К.П. за участю секретаря судового засідання Григор`євої С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покровська в порядку спрощеного позовн ого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі свого представника - адвоката Малькевич Н.В. звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - відповідач) на свою користь заборгованість із заробітної плати в сумі 7 728,50 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по день ухвалення судового рішення, розмір якого станом на 03.11.2020 складає 110 431,30 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 12.12.2017, наказом від 13.11.2019 №3082/к був звільнений з шахти за ст.38 КЗпП України за власним бажанням, останній день роботи у відповідача - 13.11.2020. Стверджує, що в день звільнення відповідач не провів з ним остаточний розрахунок, у зв`язку з чим на день подачі позову утворилася заборгованість у розмірі 7728,50 грн.

Посилаючись на приписи статей 116 та 117 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь період затримки розрахунку - по день постановлення рішення, враховуючи, що середньоденний заробіток позивача, визначений відповідачем, дорівнює 450,74 грн.

Позивач до суду не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягає (а.с.17).

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, надіславши до суду відзив на позов, доповнення до відзиву та заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. За змістом відзиву на позов відповідач просить відмовити в позові та зазначає, що заборгованість відповідача із заробітної плати перед позивачем дорівнює 7728,50 грн; середньоденний заробіток позивача складає за останні 2 місяці 450,74 грн; ані при звільненні, ані під час отримання позивачем трудової книжки, ані в наступному позивач будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявляв, тобто, на думку відповідача, позивач фактично погодився з проведенням відповідачем остаточного розрахунку на розсуд останнього; вважає, що відсутній предмет спору, а саме вина відповідача у нібито невиплаті належних працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, а отже, як наслідок, відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку на користь позивача. В доповненні до відзиву відповідач просить врахувати інтереси роботодавця, зниження рівня економічної безпеки підприємства аж до критичної межі, скрутний фінансовий стан відповідача та зменшити розмір середнього заробітку, що буди проявом принципу пропорційності та справедливості (а.с.24-39).

В силу приписів ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутністю її учасників.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою суду від 12.11.2020 провадження у справі відкрито та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.20).

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Позивач з 12.12.2017 по 13.11.2019 перебував у трудових відносинах з відповідачем; наказом відповідача №3082/к від 13.11.2019 позивач був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.7-10,13).

З копії наказу про звільнення від 13.11.2019 вбачається, що за контрольним табелем останній день праці позивача - 13.11.2019 (а.с.13). З довідки про відмітки, наданої відповідачем (табельний номер НОМЕР_1 ) вбачається, що 13.11.2019 позивач був на роботі (а.с.28).

Відповідно до довідки відповідача від 21.10.2020 №1654 за підписом головного бухгалтера та начальника розр.сектору відповідач має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 7728,50 грн, а саме за листопад 2019 р., наведена сума заборгованості вказана після утримання обов`язкових податків та зборів (а.с.11).

Відповідно до довідки від 21.10.2020 №1655, виданої відповідачем, середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складає 450,74 грн, враховуючи розмір нарахованої заробітної плати за вересень-жовтень 2019 року та відпрацьовані в цих місяцях дні (а.с.12).

Суд, вирішуючи заявлений спір, виходить з таких норм права.

За приписами ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП).

Відповідно до ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

За приписами ч.6 ст.24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст.117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відтак, доводи відповідача щодо вкрай низького економічного рівня підприємства не заслуговують на увагу, а з огляду на встановлені обставини спірних правовідносин, за відсутністю доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку сталася не з вини відповідача, суд доходить висновку, що оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення не здійснив, а тому є підстави як для стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 7728,50 грн (сума вказана за винятком обов`язкових утримань), так і для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.

При цьому суд зауважує, що в наказі про звільнення позивача відповідачем наведені відомості з контрольного табелю, за якими останній день праці - 13.11.2019; зміст наданого відповідачем табелю також дозволяє дійти висновку, що позивач в день звільнення був на роботі. Отже, доводи відповідача з наведеної обставини є безпідставними та недоведеними.

Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за весь час затримки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розміру середньоденного заробітку позивача відповідно до довідки від 21.10.2020 (а.с.12), який розрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та дорівнює 450,74 грн.

На день постановлення даного рішення (08.12.2020) час затримки розрахунку із позивачем дорівнює 268 робочих днів (з 14.11.2020 по 08.12.2020 включно).

Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, непроведеного при звільненні та по день постановлення рішення, дорівнює 120798,32 грн (450,74 грн.*268 робочих днів).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної: в постанові від 31.10.2018 у цивільній справі №756/10824/15-ц (провадження № 61-7694зпв18), в постанові від 26.06.2019 у цивільній справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в постанові від 09.09.2020 у цивільній справі №212/5797/15-ц (провадження № 61-2578св19), в суду наявне право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП. Верховний Суд вказав, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд вказує на те, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Беручи до уваги наведену правову позицію суду касаційної інстанції, враховуючи, що невиплачена позивачу при звільненні 13.11.2019 сума заробітної плати дорівнює 7728,50 грн, за стягненням якої позивач звернувся лише в листопаді 2020 року, тобто через рік після звільнення та нерозрахування з ним відповідачем, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на дату винесення рішення дорівнює 120798,32 грн, що в п`ятнадцять разів більше за невиплачену суму заробітної плати та за викладених обставин є явно нерозумним та непропорційним, суд вважає справедливим застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування позивачу заробітної плати за час затримки розрахунку та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток в розмірі 27 000 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати.

Враховуючи правила ст.141 ЦПК України, сума в розмірі 840,80 грн (судовий збір за заявлену вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі) підлягає стягненню з відповідача в дохід держави; сума в розмірі 185 грн (22% від 840,80 грн (судовий збір за заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку, сплачений позивачем) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, тобто в даному випадку сума заробітної плати за листопад 2019р. в розмірі 7728,50 грн.

Керуючись статтями 141, 264, 265, 430 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість із заробітної плати в розмірі 7728,50 грн (сім тисяч сімсот двадцять вісім грн 50 коп) (сума вказана після утримання обов`язкових податків та зборів).

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без врахування сум податків і зборів, в розмірі 27000 грн (двадцять сім тисяч грн).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп).

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 185 грн (сто вісімдесят п`ять грн).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заробітної плати за листопад 2019р. в розмірі 7728,50 грн (сім тисяч сімсот двадцять вісім грн 50 коп) (сума вказана після утримання обов`язкових податків та зборів).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», місцезнаходження - Донецька область, м.Родинське, вул.Перемоги, 9, ЄДРПОУ 31599557.

Суддя