Рішення № 93409558, 24.11.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

24.11.2020 Єдиний унікальний номер 205/2587/20

Номер провадження 2/205/1547/20

РІШЕННЯ

іменем України

24 листопада 2020 року

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу №205/2587/20 за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення моральної шкоди-

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ІД № 00030989 від 27 вересня 2019 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, п. 15.9(и) Правил дорожнього руху та накладено штраф у розмірі 510 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року вказану постанову було скасовано. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року залишено без змін.

06 квітня 2020 року позивач не зміг розрахуватися карткою у продуктовому магазині, у зв`язку з чим не зміг придбати продукти.

Того ж дня ОСОБА_1 дізнався, що на його рахунки накладено арешт виконавчою службою за виконавчим провадженням, відкритим за постановою серії ІД № 00030989 від 27 вересня 2019 року, яка була скасована вищевказаним рішенням суду.

Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, надісланими на електрону адресу позивача державним виконавцем, ОСОБА_1 дізнався, що із заявою про відкриття виконавчого провадження Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради звернулася 01 квітня 2020 року, тобто після спливу 50 днів з дня винесення постанови Третім апеляційним адміністративним судом від 10 лютого 2020 року.

Оскільки позивач та його родина залишилися без коштів на життя, продуктів харчування через накладення арешту на рахунки, він вимушений був брати гроші в борг та перебував у стресовому стані.

Також в наслідок накладення арешту на рахунки, позивачу було зменшено кредитний ліміт в АТ «Універсал Банк» з 70 000 грн. до 190 грн., що негативно вплинуло на його кредитну історію.

Окрім того, внесення його до Реєстру боржників вчинить вплив на його кар`єру та ділову репутацію.

Тому накладенням арешту на його рахунки йому було завдано моральної шкоди.

На підставі викладеного просить стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. з кожного.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

12 травня 2020 року від представника відповідача Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Никитюка І. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки дії державного виконавця направлені на виконання вимог виконавчого документу проведені у повній відповідності з вимогами чинного законодавства.

26 травня 2020 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій, посилаючись на ст. 1174 ЦК України, наголошував, що шкода повинна відшкодовуватись незалежно від вини державного виконавця.

19 червня 2020 року представник відповідача Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Горшкова Л.В. подала до канцелярії суду відзив на позов, в якому заперечувала проти задоволення позову, оскільки дії інспекції щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення на примусове виконання відповідають вимогам законодавства.

01 вересня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечував проти тверджень відповідача, викладених у відзиві.

Від представника відповідача Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Горшкової Л.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому зауважено щодо отримання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року тільки 28 лютого 2020 року, тобто після направлення 26 лютого 2020 року постанови серії ІД № 00030989 на примусове виконання поштою.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. Подав до суду заяву, в якій просив судове засідання проводити без його участі.

У судовому засіданні представник відповідача Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Горшкова Л.В. позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

У судовому засіданні представник відповідача Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Литвинова А.І. позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна особа зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що постановою серії ІД № 00030989 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 27 вересня 2019 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ІД № 00030989 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності було скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито (а.с. 9-10).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року залишено без змін (а.с.11-12).

26 лютого 2020 року Інспекцією з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради до відділу ДВС була направлена заява про відкриття виконавчого провадження за вихідним № 2/3 1091, яка 01 квітня 2020 року була отримана відділом виконавчої служби (а.с. 59).

Постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі – відділ ДВС) про відкриття провадження від 01 квітня 2020 року за постановою № ІД 00030989, виданої 26 листопада 2019 року, відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 510 грн. штрафу та 51 грн. виконавчого збору (а.с. 15).

В ході виконавчого провадження державним виконавцем відділу ДВС було прийнято постанову про арешт майна боржника від 01 квітня 2020 року, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (а.с.76-77), та постанову про арешт коштів боржника від 03 квітня 2020 року, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 758, 20 грн. (а.с.79-80).

В ході судового розгляду встановлено, що позивач 06 квітня 2020 року не зміг розрахуватися у продуктовому магазині через накладення арешту на його рахунки (а.с.21-22, 25).

Судом встановлено, що позивач має малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Таким чином, через накладення арешту на рахунки позивача, він не міг розпоряджатися своїми грошами, купувати необхідні продукти та речі для себе та своєї родини, до якої входить малолітня дитина. Внаслідок цих обставин, позивач перебував у стресовому стані, хвилювався, був змушений змінити свій звичний спосіб життя, відшукуючи гроші для придбання харчів для своєї родини.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2020 року та наданих ним рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, постановами державного виконавця відділу ДВС від 08 квітня 2020 року про закінчення виконавчого провадження та про зняття арешту з коштів виконавче провадження було закінчено та знято арешт з усіх рахунків, що належать ОСОБА_1 (а.с. 91-95).

Також судом встановлено, що Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради (далі - Інспекція) була обізнана про задоволення позову ОСОБА_1 рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року, яким скасовано постанову серії ІД №00030989, оскільки подала апеляційну скаргу на нього. Відповідачем підтверджено, що постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, якою апеляційні скарги Інспекції та інспектора з паркування Інспекції Дубовик С.В. залишені без задоволення, отримано 28 лютого 2020 року.

Проте, являючись учасником справи – апелянтом, відповідач не поцікавився, відправляючи постанову серії ІД №00030989 на примусове виконання, результатом розгляду його апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно з відкритими загальнодоступними даними Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року було оприлюднено 12 лютого 2020 року.

Частина 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язує сторони виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Інспекція, отримавши 28 лютого 2020 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, відповідно до якої рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення залишено без змін, не виконала свій обов`язок відповідно до зазначеного вище положення закону і не повідомила про скасування постанови державного виконавця.

Натомість, саме від позивача 06 квітня 2020 року державний виконавець відділу ДВС дізнався про вищезазначені рішення судів. Внаслідок чого і було закрито виконавче провадження, а також зняті арешти з рахунків ОСОБА_1 .

Отже, Інспекція направила постанову серії ІД № 00030989 на примусове виконання, будучи обізнаною про наявність спору, який розглядається судом. Внаслідок її бездіяльності, яка виразилась у не повідомленні відділу ДВС, всупереч вимоги Закону України «Про виконавче провадження», про наявність рішення суду, яким виконавчий документ скасовано, було відкрито виконавче провадження за скасованою постановою та накладено арешт на рахунки ОСОБА_1 , внаслідок чого порушено право позивача та заподіяна моральна шкода, яка виразилась у необхідності зміни звичайного способу життя, незручностях, пов`язаних з неможливістю використовувати власні кошти, купувати необхідні продукти для себе, своєї родини, до складу якої входить малолітня дитина.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Враховуючи зазначені норми закону, суд критично ставиться до посилання позивача на зменшення його кредитного ліміту та вплив на кредитну історію накладення арешту, оскільки дана обставина не підтверджена достовірними в розімінні ст. 79 ЦПК України доказами, з наданих позивачем матеріалів неможливо встановити дату зміни ліміту кредиту, а тому віднести ці докази до предмету позову.

Твердження позивача щодо впливу накладення арешту та внесення ОСОБА_1 до Реєстру боржників на його кар`єру та ділову репутацію не підтверджується доказами, тому не може прийматися судом.

Копію розписки позивача про те, що він взяв в борг гроші у ОСОБА_3 06 квітня 2020 року, суд не бере до уваги, оскільки вона подана в порушення вимоги ч. 2 ст.83 ЦПК України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно до положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог ч.1, п.8 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 частини 2 статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналізуючи зібрані докази, суд визнає факт заподіяння позивачеві моральної шкоди бездіяльністю Інспекції, проте враховуючи характер та тривалість правопорушення, глибину душевних страждань, ступінь вини відповідача, вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень завищеними. Суд звертає увагу на те, що належних доказів на підтвердження саме такого розміру завданої моральної шкоди позивачем суду не надано.

Тому, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що з Інспекції на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень.

В задоволенні решти вимог щодо стягнення моральної шкоди слід відмовити виходячи з наступного.

Як вказувалось вище, положеннями статті 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Проаналізувавши цю норму, можна зробити висновок, що така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів за умови, що вона завдана їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Аналогічна умова стосується і відшкодування шкоди відповідно до ст. 1174 ЦК України.

Вирішуючи позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди з відділу ДВС суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом, підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Інспекцією було подано до відділу ДВС заяву про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом постанови серії ІД № 00030989 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 510 грн.

Керуючись Законом України «Про виконавче провадження» державним виконавцем відділу ДВС була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та здійснено заходи примусового виконання рішень відповідно до ст. 10 цього закону.

До отримання від позивача на електронну пошту заяви позивача з рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року державний виконавець відділу ДВС, як і відділ ДВС, не міг знати про скасування постанови серії ІД № 0003989, оскільки не був учасником справи № 205/8653/19, а стягувач у виконавчому провадженні в порушення ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» не повідомив про наявність цих рішень.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що державний виконавець Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) діяв у відповідності з чинним законодавством, тому правові підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди з Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) відсутні.

Виходячи з викладеного, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради у розмірі 840,80 грн. на користь держави.

Керуючись ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 1167, 1174 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 79, 80. 81, 83. 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 19, 26 Закону України «Про виконавче провадження», суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення моральної шкоди-задовольнити частково.

Стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 42403446 на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 грн.

В задоволені позову в іншій частині-відмовити.

Стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 42403446 на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року.

Суддя Н.Г.Остапенко