Рішення № 93409366, 01.12.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6247/20

Провадження № 2/204/1771/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, а також зобов`язання видати трудову книжку,-

В С Т А Н О В И В:

25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 54 069,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137 358,16 грн., компенсацію за 40 днів невикористаної відпустки з 2016 по 2019 рік, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати по справі; зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати йому належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що з 20 липня 2015 року він працював у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод». Під час роботи у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод» у відповідача перед ним систематично виникала заборгованість по заробітній платі. У зв`язку з цим 25 вересня 2019 року до відділу кадрів ним було подано заяву про звільнення за згодою сторін. На прохання керівника ним було відпрацьовано додатково 15 днів у жовтні 2019 року, що підтверджується розрахунковим листком за жовтень 2019 року, останнім днем його роботи було 22 жовтня 2019 року. Станом на дату звільнення та до теперішнього часу з ним не було проведено остаточний розрахунок, а також не було ознайомлено з наказом про звільнення, не видано трудову книжку. Відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснено виплату належних коштів, що є грубим порушенням вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його трудові права. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з березня 2019 року по жовтень 2019 року (без врахування травня 2019 року) становить 54 069,00 грн. Вважає також, що відповідач має виплатити йому компенсацію за 40 днів невикористаної відпустки з 2016 року по 2019 рік, однак відповідач не надає позивачу інформацію щодо суми такої компенсації. У зв`язку з тим, що ним у заяві про звільнення за угодою сторін не було зазначено бажану дату звільнення та практично було досягнуто домовленість з керівником заводу про відпрацювання 15 робочих днів у жовтні 2019 року вважає, що останнім його робочим днем необхідно вважати 22 жовтня 2020 року включно. З 23 жовтня 2019 року він на роботу більше не виходив. Вважає, що відповідач повинен був розірвати з ним трудові відносини 23 жовтня 2020 року, про що видати наказ про звільнення. Він неодноразово намагався мирно врегулювати з керівництвом заводу дану ситуацію, але кожного разу отримував лише обіцянки про погашення заборгованості. 09 вересня 2020 року йому було видано лише копію трудової книжки, з якої вбачається, що він досі працює. До теперішнього часу у нього відсутній відповідний наказ про звільнення та не повернута належно оформлена трудова книжка. Через такі незаконні дії відповідача позивач не має можливості працювати, оскільки у нього відсутня трудова книжка. Зазначив також, що за розрахунками позивача за період з 23 жовтня 2019 року по 25 вересня 2020 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку видачі трудової книжки, які відповідач має сплатити на користь позивача, становить 137 358,16 грн. Наголошує, що відповідачем було порушено його право на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами правовідносин та отримання трудової книжки, що триває вже майже рік, чим позивачу відповідачем завдано моральну шкоду. Внаслідок неправомірних дій відповідача він вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з невидачею трудової книжки був позбавлений можливості працевлаштуватись на нову роботу та отримувати дохід. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює у 10 000,00 грн. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 20 липня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод», що підтверджується копією його трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 14).

У позовній заяві ОСОБА_1 наполягав на тому, що з березня 2019 року Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» не виплачувало нараховану йому заробітну плату.

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заяву, в якій просив звільнити його за угодою сторін (а.с. 15). Вказана заява була зареєстрована у відділі кадрів Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» того ж дня, тобто 25 вересня 2019 року, за № 80-1380.

Написання позивачем – ОСОБА_1 заяви про звільнення за угодою сторін слід розглядати як вчинення ним дій, направлених на зміну діючих між сторонами правовідносин, з метою настання відповідних правових наслідків (в даному випадку – звільнення працівника працюючого за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, та припинення між сторонами трудових правовідносин).

Згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

За загальним правилом, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому, слід враховувати, що загальний двотижневий термін може бути і скорочено.

В даному випадку позивачем у заяві про звільнення від 25 вересня 2019 року було зазначено про звільнення за угодою сторін.

У заяві позивача про звільнення не було зазначено бажану дату звільнення, при цьому позивач у позовній заяві наполягав на тому, що між ним та керівництвом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» було погоджено, що до звільнення він пропрацює ще 15 робочих днів у жовтні 2019 року та останнім його робочим днем було 22 жовтня 2020 року, а з 23 жовтня 2019 року на роботу він більше не виходив. Факт того, що позивач відпрацював 15 робочих днів у жовтні 2019 року підтверджується розрахунковим листком за жовтень 2019 року, де кількість відпрацьованих змін позивача зазначена – 15 (а.с. 16).

Отже, в даному випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов`язаний був розірвати трудові відносини з позивачем у визначений законом строк, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.

Оскільки у жовтні 2019 року позивач відпрацював 15 робочих днів, то останнім робочим днем позивача слід вважати 22 жовтня 2019 року.

За таких обставин, оскільки позивач у заяві про звільнення від 25.09.2019 року просив звільнити його за угодою сторін, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок звільнити позивача та розірвати з ним трудові відносини з 23 жовтня 2019 року, про що видати відповідний наказ про звільнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2019 року трудові відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені. Однак, відповідач 23 жовтня 2019 року безпідставно не видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 та не видав йому належно оформлену трудову книжку, що є грубим порушенням вимог статті 47 КЗпП України.

Згідно положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За клопотанням позивача, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2020 року, серед іншого, судом було витребувано у Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод»: належним чином засвідчену копію наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу; відомості про стан розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення; довідку про нараховану та не виплачену заробітну плату ОСОБА_1 ; довідку про розмір заборгованості по компенсаційним виплатам із зазначенням періоду їх нарахування; довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 ; довідку про розмір компенсації за невикористану відпустку із зазначенням інформації про кількість невикористаних днів відпустки (а.с. 44). Строк виконання ухвали в частині витребування доказів було встановлено судом до 26 жовтня 2020 року.

Вказану ухвалу Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» отримало, однак станом на момент розгляду справи судом, тобто станом на 01 грудня 2020 року, витребувані судом докази відповідач так і не надав та не повідомив суд про причини неподання доказів або про неможливість надати докази. За таких обставин судом встановлено, що відповідачем без поважних причин не надано докази, витребувані судом.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Оскільки відповідачем без поважних причин не надано суду докази, що витребовувались судом та не повідомлено причини неподання доказів, суд, з урахуванням обставин справи та враховуючи, що витребувані докази є необхідними для встановлення факту звільнення позивача з підприємства відповідача, факту наявності заборгованості по заробітній платі позивача та її розміру, вважає за можливе визнати встановленими обставини для з`ясування яких вони витребовувались, а саме: те, що ОСОБА_1 дійсно працював у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод», 25 вересня 2019 року написав заяву про звільнення, однак 23 жовтня 2019 року відповідач не видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 та не видав йому належно оформлену трудову книжку, а також те, що за період з березня 2019 року по жовтень 2019 року відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У позовній заяві позивач наполягає на тому, що до теперішнього часу відповідач не видає позивачу належно оформлену трудову книжку, що порушує вимоги трудового законодавства України. При цьому, доказів на спростування таких обставин стороною відповідача суду не надано.

Отже, судом встановлено, що не видавши позивачу трудову книжку в передбачений законом строк після написання нею заяви про звільнення, відповідачем були порушені конституційні права позивача, а саме - право на працю та право на звільнення.

Наведені протиправні дії відповідача порушують право позивача на припинення існуючих трудових відносин та на можливість нового працевлаштування позивача, або можливість виходу на пенсію, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають судовому захисту.

У зв`язку з цим суд вважає, що єдиним ефективним, належним та співмірним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача по справі - Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати йому належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заборгованості по заробітній платі у розмірі 54 069,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з березня 2019 року відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.

Згідно з інформацією, що міститься в Індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) (а.с. 55), вбачається, що за період з березня 2019 року по жовтень 2019 року включно відповідачем позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 104 999,31 грн. (березень 2019 року – 13 398,19 грн., квітень 2019 року – 14 853,92 грн., травень 2019 року – 13 054,31 грн., червень 2019 року – 9 085,15 грн., липень 2019 року – 16 136,35 грн., серпень 2019 року – 14 000,98 грн., вересень 2019 року – 12 441,82 грн., жовтень 2019 року – 12 028,59 грн.).

У поданій до суду 10 листопада 2020 року заяві позивачем зазначено, що за травень 2019 року та липень 2019 року відповідачем позивачу заробітну плату було виплачено в повному обсязі, а за червень 2019 року позивачу було виплачено частину заробітної плати у розмірі 6 200,00 грн.

Звернувшись до суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 54 069,00 грн. за березень, квітень, червень, серпень, вересень та жовтень 2019 року, зазначивши, що вказана сума є належною позивачу до виплати, з якої вже вирахувані передбачені законом податки та обов`язкові платежі: податок на доходи фізичних осіб - 18%, військовий збір – 1,5%, а також 1% профспілкового внеску.

При цьому, згідно з п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Крім того, згідно з положеннями п. 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.

Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 662.1 (а.с. 24) вбачається, що за березень, квітень, червень, серпень, вересень та жовтень 2019 року позивачу належить до виплати заробітна плата у загальному розмірі 54 069,00 грн., з яких: за березень 2019 року – 10 652,00 грн., за квітень 2019 року – 11 809,00 грн., за червень 2019 року – 1 023,00 грн., за серпень 2019 року – 11 131,00 грн., вересень 2019 року – 9 891,00 грн., жовтень 2019 року – 9 563,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за березень, квітень, червень, серпень, вересень та жовтень 2019 року за вирахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів до виплати становить 54 069,00 грн.

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, червень, серпень, вересень та жовтень 2019 року у розмірі 54 069,00 грн., з якої вже вирахувані передбачені законом податки та обов`язкові платежі, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом – 54 069,00 грн.; період стягнення - березень, квітень, червень, серпень, вересень та жовтень 2019 року, тобто дорівнює 6 повних місяців. Отже, розмір заробітної плати який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 54 069,00 / 6 = 9 011,50 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку видачі трудової книжки слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці за вирахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів, становить: серпень 2019 року – 11 131,00 грн., вересень 2019 року - 9 891,00 грн., що разом складає (11 131,00 грн. + 9 891,00 грн. = 21 022,00 грн.) поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (21 + 21 = 42 дні) = 500,52 грн.

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 23 жовтня 2019 року і по день розгляду справи судом, оскільки на день розгляду справи судом відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, а також не видав позивачу трудову книжку.

Кількість робочих днів за період з 23 жовтня 2019 року по 01 грудня 2020 року складає 279 днів, а саме: жовтень 2019 року – 7 днів, листопад 2019 року – 21 день, грудень 2019 року – 21 день, січень 2020 року – 21 день, лютий 2020 року – 20 днів, березень 2020 року – 21 день, квітень 2020 року – 21 день, травень 2020 року – 19 днів, червень 2020 року – 20 днів, липень 2020 року – 23 дні, серпень 2020 року – 20 днів, вересень 2020 року – 22 днів, жовтень 2020 року – 21 день, листопад 2020 року – 21 день, у грудні 2020 року – 1 день.

Таким чином, розмір середнього заробітку за заробітку за час вимушеного прогулу, а саме за період з 23 жовтня 2019 року по 01 грудня 2020 року за вирахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів складає 139 645,08 грн.

Але, оскільки позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137 358,16 грн., враховуючи, що відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справу виключно в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд приходить до переконливого висновку, що з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 137 358,16 грн., тобто в межах заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за 40 днів невикористаної відпустки за період з 2016 року по 2019 рік суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що за час роботи на підприємстві відповідача позивач має 40 днів невикористаної відпустки.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів та документів на підтвердження того, що позивач має 40 днів невикористаної відпустки.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У зв`язку з цим, за відсутності доказів наявності у позивача 40 днів невикористаної відпустки суд позбавлений можливості встановити точний розмір компенсації за невикористані позивачем дні щорічної відпустки, а тому на теперішній час позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України та стаття 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.

Судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» було порушено право позивача ОСОБА_1 на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами трудових правовідносин, отримання трудової книжки та на своєчасне отримання заробітної плати за виконану ним роботу. При цьому, суд враховує, що відповідач не видає позивачу належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ще з 23 жовтня 2019 року, тобто вже більше року. Крім того, суд враховує, що заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем виникла ще з березня 2019 року та до теперішнього часу, а саме до 01 грудня 2020 року, відповідач заборгованість по заробітній платі перед позивачем так і не погасив в повному обсязі.

Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у порушенні його права на звільнення та отримання трудової книжки, а також у порушенні його права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, що призвело до порушення права на працю, права на можливість нового працевлаштування, та як наслідок до моральних страждань.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв`язку з невидачею трудової книжки з внесеним записом про звільнення позивач був позбавлений можливості влаштуватись на нову роботу та отримувати дохід, а у зв`язку з тривалою невиплатою заробітної плати позивач був вимушений шукати додаткове джерело доходів для забезпечення себе.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивач як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачу.

При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди суд виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, їх тривалості, а також інших негативних наслідків.

Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами трудових правовідносин та отримання трудової книжки, а також у порушенні його права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм життя позивача, він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з відсутністю трудової книжки був позбавлений можливості влаштуватись на нову роботу. Також суд враховує надмірну тривалість такого порушення, яка у часі розтягнулася більше, ніж на рік, з 23 жовтня 2019 року по теперішній час позивачу так і не була видана трудова книжка.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачу також була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди суд враховує те, що відповідач не видає позивачу належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ще з жовтня 2019 року по теперішній час.

Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред`явлений до стягнення є завищеним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Отже, за таких обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Крім того, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, за які позивачем було сплачено судовий збір, задоволені на загальну суму 140 358,16 грн. (137 358,16 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу) + 3 000,00 грн. (в рахунок відшкодування моральної шкоди) = 140 358,16 грн., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за позовними вимогами майнового характеру у розмірі 1 403,58 грн. Оскільки позовні вимоги немайнового характеру про зобов`язання видати трудову книжку, за які позивачем було сплачено судовий збір, задоволені, то з відповідача на користь позивача лід також стягнути сплачений судовий збір за позовними вимогами немайнового характеру у розмірі 840,80 грн. Таким чином, загальний розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача на користь позивача становить 2 244,38 грн. (1 403,58 грн. + 840,80 грн. = 2 244,38 грн.).

Також, оскільки у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, за якими позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачу відмовлено, то вказані судові витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 47, 115, 116, 117, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 23 ЦК України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 84, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 352, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, а також зобов`язання видати трудову книжку - задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 54 069,00 грн. (п`ятдесят чотири тисячі шістдесят дев`ять гривень, 00 копійок), середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137 358,16 грн. (сто тридцять сім тисяч триста п`ятдесят вісім гривень, 16 копійок) та в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн. (три тисячі гривень, 00 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 2 244,38 грн. (дві тисячі двісті сорок чотири гривні, 38 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць у розмірі 9 011,50 грн. (дев`ять тисяч одинадцять гривень, 50 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень, 80 копійок) на користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез