Ухвала суду № 93398478, 09.12.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"09" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2369/20

Суддя Господарського суду Київської області Янюк О.С., розглянувши

клопотання розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» ОСОБА_1

про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів

у справі

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 16, ідентифікаційний код 16477069)

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області (далі - суд) від 19.10.2020, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (далі - ТОВ «МВП «Релос», боржник), введено процедуру розпорядження майном ТОВ «МВП «Релос» та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Назаренка С.А. (свідоцтво № 563 від 10.04.2013), та вирішено інші процесуальні питання у справі.

07.12.2020 на електронну пошту суду від розпорядника майна надійшло клопотання №02-01/147 від 05.12.2020 (вх. №30082/20 від 07.12.2020) про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони ТОВ «МВП «Релос» та Акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк) вчиняти дії, зокрема укладати правочини щодо відступлення прав та обов`язків боржником за договором фінансового лізингу №K5CVFLOWWTDEW від 02.03.2018; вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження предмета лізингу - транспортного засобу TOYOTA LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort, VIN - НОМЕР_1 , загальною вартістю 1 460 016,00грн за договором фінансового лізингу №K5CVFLOWWTDEW.

В обґрунтування свого клопотання зазначає, що відповідно до вказаного договору фінансового лізингу у користуванні ТОВ «МВП «Релос» перебуває вищевказаний транспортний засіб, однак, право власності до закінчення внесення лізингових платежів зберігається за АТ КБ «Приватбанк». Згідно умов договору, боржник зобов`язаний повернути транспортний засіб АТ КБ «Приватбанк», оскільки щодо боржника відкрито провадження у справі про банкрутство. Водночас, відомостей про те, чи досі перебуває у ТОВ «МВП «Релос» вказаний автомобіль у розпорядника майна немає. Вказує, що боржник має юридичну можливість як сторона договору фінансового лізингу, відповідно до положень Цивільного кодексу України та умов договору відступити свої права та обов`язки за таким договором третій особі, тим самим вивести транспортний засіб зі складу майнових активів ТОВ «МВП «Релос», що, у свою чергу, створить перешкоди для включення його до ліквідаційної маси. За таких обставин, вважає, що ефективним заходом забезпечення в даній ситуації є заборона ТОВ «МВП «Релос» та АТ КБ «Приватбанк» відступати на користь третіх осіб свої права та обов`язки за договором фінансового лізингу, у зв`язку із чим просить клопотання задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс), зокрема, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди арбітражного керуючого правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

Проаналізувавши положення ст. 40 Кодексу, судом встановлено, що остання не містить у собі вимог до форми та змісту відповідної заяви, а також порядку її розгляду.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.

Частиною 1 ст. 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ураховуючи зазначене та те, що законодавцем відповідних змін, зокрема, до ГПК України внесено не було, суд вважає, що положення ГПК України, які містять у собі посилання на Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» необхідно застосовувати із врахуванням положень чинного Кодексу.

Так, загальні вимоги до форми та змісту заяви про забезпечення позову встановлені ст. 139 ГПК України, а відтак, перевіривши подану розпорядником майна заяву на відповідність указаним положенням, суд дійшов висновку, що остання подана із дотриманням ст. 139 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Водночас, суд зазначає, що положення ГПК України про забезпечення позову застосовуються у справі про банкрутство з урахуванням вимог ГПК України, що визначає особливості провадження у справі про банкрутство як окремої форми судового процесу.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 40 Кодексу та ст. ст. 136, 137 ГПК України, приймаючи ухвалу про заборону учасникам справи про банкрутство, посадовим особам державних органів та іншим особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен визначитись як з предметом спору у співвідношенні з певними заходами забезпечення вимог кредитора, які вимагаються до застосування, і певними діями, які вимагається заборонити вчиняти, так і з доцільністю та обґрунтованістю вжиття таких заходів. Право здійснення забезпечення вимог кредиторів та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників у справі про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників у справі про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам (кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом (заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Разом з тим особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з останньою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №906/943/18, від 16.09.2020 у справі №910/13208/19).

При цьому, судом беруться до уваги положення ст. 41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Проте, розпорядником майна не надано до своєї заяви жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження викладених у ній обставин. При цьому, посилання на те, що відповідний транспортний засіб перебуває саме у власності АТ КБ «Приватбанк» судом до уваги не приймається, оскільки відповідної інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів розпорядником майна не надано. Крім того, у своїй заяві розпорядник майна зазначає, що у нього відсутні відомості щодо перебування майна у ТОВ «МВП «Релос», проте, зазначене твердження суд вважає необґрунтованим, оскільки останній не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутись, зокрема але не виключно до АТ КБ «Приватбанк» задля отримання такої інформації.

Таким чином, у суду відсутня можливість встановити, чи перебуває відповідне майно у власності/користуванні АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «МВП «Релос» чи інших третіх осіб.

Ураховуючи зазначене, застосування вказаних заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони вчиняти відповідні дії АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «МВП «Релос» без встановлення вищевказаних обставин є таким що суперечить ст. 40 Кодексу та ст. 136 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 136-137, 140, 234-235 ГПК України, ст.ст. 2, 40 Кодексу, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» Назаренка Сергія Анатолійовича (свідоцтво № 563 від 10.04.2013) про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів №02-01/147 від 05.12.2020 (вх. №30082/20 від 07.12.2020) - відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвала набрала законної сили 09.12.2020 та згідно ст. 255 ГПК України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів у порядку, передбаченому ст.ст. 256-257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Ухвалу підписано 09.12.2020.