Рішення № 93397732, 09.12.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5587/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. , розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттек", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", смт. Роздори, Синельниківський р-н, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у сумі 93 334,95 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Весттек" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у сумі 93 334,95 грн., яка складається з суми основного боргу - 86 921,18 грн., пені - 2 903,16 грн., 3% річних - 2 380,65 грн., інфляційних втрат - 1 129,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою від 16.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

Відповідач відзив на позов не надав, про наявність справи у суді знав, що підтверджується підписом його представника у поштовому повідомленні №5253200056039, правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням Договору перевезення вантажу автомобільним транспортом № ТП-284-ДА від 02.10.2019, фактом здійснення перевезення, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за виконані перевезення та правомірності вимоги позивача про стягнення суми заборгованості, інфляційних нарахувань, пені та 3% річних.

Як зазначено в позовній заяві, 02.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Весттек» (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпроагроальянс» (далі – відповідач, замовник) укладено Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № ТП-284-ДА (далі – Договір).

Перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмової заявки, у якій сторони узгоджують всю необхідну для виконання умов цього договору інформацію, а саме: найменування замовника; найменування, характеристика, кількість вантажу; адреси, дата та час (години) завантаження і розвантаження вантажу; найменування та реквізити вантажоодержувача; вартість послуги (п. 2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що заявка на перевезення вантажів подається замовником не менше, ніж за одну добу до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. У разі направлення перевізником на адресу замовника підписаної уповноваженою особою перевізника отриманої заявки, така заявка вважається погодженою і прийнятою до виконання перевізником.

Замовник зобов`язаний здійснювати своєчасну та повну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку т згідно умов передбачених цим договором та заявок (пп. 3.2.6. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору надання послуг до цього договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію :найменування замовника; найменування, дата і маршрут(и)/відстань перевезення; марка автомобіля, державний реєстраційний номер автомобіля і причепу; номер товарно-транспортної накладної; вартість перевезення.

У відповідності до п. 4.4. договору надані послуги з перевезення підтверджуються товарно-транспортною, актом виконаних робіт (послуг) і документами, що підтверджують передавання вантажу вантажоодержувачу з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу згідно чинного законодавства України.

Згідно п. 4.6. Договору замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 20 банківських днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу, але у будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно п.п. 4.5, 4.8 цього договору та реєстрації податкової накладної чи/або розрахунку корегування, виписаної(их) на відповідні надані послуги чи/або виконані роботи, а відповідності до вимог діючого законодавства України, і з урахуванням п.п. 5.3., 5.4.1. цього договору.

Відповідно до п. 4.7. договору підставою для встановлення рахунку-фактури є дані підписаного сторонами Акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які мають бути підставою для покладення на перевізника матеріальної відповідальності.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020, але у будь-якому випадку до повного належного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому (п. 9.1. договору).

Позивачем умови договору виконано належним чином та здійснено перевезення вантажу на загальну суму 86 921,18 грн., що підтверджується Актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 3766 від 16.10.2019 на суму 18 120,28 грн., № 3767 від 17.10.2019 на суму 55 691,04 грн. та № 3768 від 19.10.2019 на суму 13 109,86 грн.

Відповідач за надані послуги не розрахувався, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 86 921,18 грн.

У зв`язку із заборгованістю, позивач звернувся до відповідача з претензією від 04.09.2020 про сплату заборгованості.

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Господарського Кодексу України, на підставі господарсько-договірних відносин між сторонами виникли майнові господарсько-договірні зобов`язання.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу за договором №ТП-284-ДА від 02.10.2019.

Перевезення вантажу будь-яким видом транспорту складається з трьох елементів: навантаження, переміщення та вивантаження вантажу, основним з яких є саме перевезення вантажу, що здійснюється на підставі окремого договору, правове регулювання якого у загальній формі закріплено в главі 64 Цивільного кодексу України та главою 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно із ст.ст. 610, 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до умов договору, строк оплати послуг є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості від представників сторін не надійшло, відповідачем належними та допустимими доказами вимоги позивача не спростовані, що є підставою для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 86 921,18 грн.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2 903,16 грн., 3 % річних – 2 380,65 грн. за період з 09.11.2019 по 07.10.2020 та інфляційні втрати – 1 129,96 грн. за період з листопада 2019 року по серпень 2020 року.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. 7.2 договору встановлено, що у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених п.п. 4.9., 4.10. та розділом 6 цього договору, замовник зобов`язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов`язання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється – у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов`язань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що розмір нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого періоду не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі що умова договору про оплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши розрахунки надані позивачем, судом встановлено, що пеня нарахована не вірно – за весь період прострочення оплати – з 09.11.2019 по 07.10.2020.

Суд звертає увагу на те, що п. 4.6 договору встановлено, що замовник оплачує послуги з перевезення протягом 20 банківських днів.

З врахуванням викладеного 0,01% пені слід розраховувати з 14.11.2019 по 16.05.2020, що становить 1 590,66 грн. та підлягає до стягнення з відповідача.

В частині стягнення 1 072,59 грн. - пені слід відмовити.

В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних за період з 14.11.2019 по 07.10.2020, що підлягають до стягнення становлять 2 338,23 грн.

В частині стягнення 3% річних у сумі 42,42 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", оскільки нарахування ним здійснено за неповні місці.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з грудня 2019 року по серпень 2020 року становлять 864,90 грн.

В частині стягнення 265,06 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 86 921,18 грн., 1 590,66 грн. - пені, 2 338,23 грн. - 3% річних та 864,90 грн. – інфляційних втрат.

В частині стягнення 1 072,59 грн. - пені, 42,42 грн. – 3% річних та 265,06 грн. - інфляційних втрат слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення з відповідача судові витрати, серед яких сплачений судовий збір у сумі 2 102,00 грн., попередньо визначені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. та поштові витрати у сумі 100,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких – витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі подання сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз зазначених законодавчих норм дозволяє дійти висновку, що практична реалізація принципу судочинства в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постанові об`єднано палати Верховного Суду у складі Касаційного гоподарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Заявляючи у позові про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач лише попередньо визначив їх розмір, інших необхідних для цього дій не вчинив.

За таких обставин, на час винесення рішення, витрати на професійну правничу допомогу між сторонами не розподіляються.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттек" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у сумі 93 334,95 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" (52532, Дніпропетровська область, Синельниківський р-н, смт. Роздори, вул. Робоча, б. 10-Б, код ЄДРПОУ 34590337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттек" (03142, м. Київ, вул. Академіка Палладіна, 18, крп. 30, ф.13А, код ЄДРПОУ 39743065) суму основного боргу у розмірі 86 921,18 грн., 1 590,66 грн. - пені, 2 338,23 грн. - 3% річних, 864,90 грн. – інфляційних втрат та 2 065,52 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттек" 1 072,59 грн. - пені, 42,42 грн. – 3% річних та 265,06 грн. - інфляційних втрат - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.12.2020

Суддя Н.Г. Назаренко