Рішення № 93396999, 08.12.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/8781/19

Провадження № 2/265/574/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Вайновського А. М., при секретарі Гавшиної Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа», в особі представника Коляди Ю.Г., звернувся до суду із даним позовом, яким просить стягнути з відповідачів заборгованість за користування тепловою енергією в сумі 49846,24 гривень за період з 01 березня 2011 року по 01 грудня 2019 року, а також 3 % річних в сумі 4335,58 гривень, інфляційні втрати в сумі 15144,06 гривень, а також судовий збір в розмірі 1921,00 гривня.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що відповідачі проживає у квартирі АДРЕСА_1 , є споживачами теплової енергії за вказаною адресою відповідно до особового рахунку НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що відповідачі оплату за користування тепловою енергією вносить не регулярно та не у повному обсязі, утворилась заборгованість, яка за період з 01 березня 2011 року по 01 грудня 2019 року становить 49846,24 гривень. Протягом вказаного періоду відповідачі користувались послугами позивача, нарахування за їх споживання проводилось відповідно до встановлених тарифів. Щомісячно, при отриманні квитанцій відповідачі повідомлялись про наявність заборгованості та необхідність її оплати, однак до теперішнього часу заборгованість не сплачена. Просив стягнути з відповідачів зазначену суму заборгованості, 3 % річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ухвали суду від 02 січня 2020 справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін до суду.

Станом на день судового розгляду інших заяв по суті справи сторонами надано не було.

Представник позивача ОСОБА_4 , діюча на підставі довіреності, в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, на задоволені позову наполягала.

Відповідачі до суду не з`явились, просили вирішувати справу за участю їх представника – адвоката Васильєвої Н.В.

Представник відповідачів - адвокат Васильєва Н.В. позовні вимоги визнала частково, а саме в межах строку загальної позовної давності, наслідки спливу якого просила застосувати. Також просила суд врахувати ту обставину, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою реєстрації фактично не проживають, тепловою енергією за даною адресою не користуються, на підтвердження чого надала відповідний акт житлової організації.

Дослідивши доводи сторін, викладені у заявах по суті, перевіривши їх наданими доказами, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 входить до складу комунальної власності територіальної громади міста Маріуполя.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 є споживачем послуги з теплопостачання, що надаються Комунальним комерційним підприємством «Маріупольтепломережа».

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004 у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, визначав основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Разом з тим, ст. 4 даного Закону передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до положень статті першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Також, даною нормою було визначено, що споживачем житлово-комунальної послуги являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати таку послугу.

Як вбачається зі змісту статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

В силу ч. 1 ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

При цьому пунктом першим частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» прямо передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Натомість, відповідно до пункту п`ятого частини третьої статті 20 цього Закону на споживача покладено обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Згідно із положеннями ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Дана норма закріплена також змістом ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якої споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Як вбачається з розшифровки особового рахунку № НОМЕР_1 заборгованість за користування тепловою енергією за період з 01 березня 2011 року по 01 грудня 2019 року становить 49846,24 гривень.

Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є по суті грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги, суд вважає, що на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Як вбачається з доданих до позову розрахунків, сума інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання станом на день пред`явлення позову до суду складає 15144,06 гривні, 3% річних від простроченої суми – 4335,58 гривень.

Відповідачі в ході судового розгляду справи жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували наявність заборгованості у наведеному розмірі, не надали і послань на їх наявність не зазначили.

Разом із тим, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, зважаючи на наявність відповідної заяви з боку сторони відповідачів, в сенсі ч. 4 ст. 267 ЦК України суд приходить до висновку про обґрунтованість позову ККП «Маріупольтепломережа» лише в межах строку позовної давності, тобто за останні три роки, що передують його зверненню до суду.

З наданих позивачем розрахунків до особового рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що заборгованість за користування тепловою енергією у межах строку позовної давності за період з 18 грудня 2016 року по 01 грудня 2019 року становить 26581,82 гривня, сума інфляційного нарахування на суму боргу у вказаний період складає 3074,20 гривень, 3% річних від простроченої суми – 1222,19 гривень.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення пред`явленого позову та стягнення з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості у загальній сумі 30878,21 гривень.

Разом із тим, суд не приймає до уваги наданий представником відповідачів акт, посвідчений КСН «Морський» від 14.01.2019, як такий, що не містить достовірної інформації про періоди не проживання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за місцем реєстрації. При цьому суд враховує, що даний акт до ККП «Маріупольтепломережа» з метою проведення у встановленому порядку перерахунку боргу відповідачами не надавався взагалі.

Крім того, у відповідності до ст.ст. 133, 141 ЦПК України суд також стягує з відповідачів в рівних частках на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати з оплати судового збору пропорційно до суми задоволеного позову у розмірі 855,62 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141,142, 206, 263-265, 280, 281, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , о/р НОМЕР_1 , на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа», ЄДРПОУ 33760279, юридична адреса: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Гризодубової, 1, заборгованість за користування тепловою енергією за період з 18 грудня 2016 року по 01 грудня 2019 року у сумі 26581,82 гривень, 3% річних за час прострочення у розмірі 1222,19 гривень, інфляційні втрати у сумі 3074,20 гривень, а разом 30878 (тридцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) гривень 21 копійок.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» витрати з оплати судового збору у загальній сумі 855,62 гривень, з них по 285 (двісті вісімдесят п`ять) гривень 21 копійок з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud0538/.

Повний текст судового рішення складений 09 грудня 2020 року.

Суддя ________