Ухвала суду № 9339403, 08.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2010 р.                               м. Київ                                        К-20349/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову господарського суду Донецької області від 25 червня 2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2007р.

у справі №29/159а(22-а-2320/07)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Донбаскамінь» (надалі –ТОВ «Фірма «Донбаскамінь»)

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (надалі –ДПІ у Київському районі м. Донецька)

за участі прокуратури Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У квітні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом у якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Донецька від 19.08.2004р. №17235/10/26-113.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновки податкового органу про порушення підприємством вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не відповідають обставинам справи та стверджує, що дату виникнення права на податковий кредит законодавець пов’язує із датою списання коштів з банківського рахунку або із датою отримання належним чином оформленої податкової накладної, що засвідчує обставини придбання товарів (послуг) із сплатою податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг).

Постановою господарського суду Донецької області від 25 червня 2007р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2007р., позовні вимоги було задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Донецька від 19.08.2004р. №17235/10/26-113, судовий збір в розмірі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт отримання позивачем податкових накладних, що засвідчують обставини придбання у ЗАТ «ВО Техсировина»рухомого та нерухомого майна у червні 2004р. дає підстави для виникнення у позивача права на податковий кредит у відповідності із настанням першої події передбаченої приписами п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанови господарського суду Донецької області від 25 червня 2007р. та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2007р. та прийняття нового рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено документальну перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ за період червень 2004р., про що складено акт №53/26-3/13477761 від 18.08.2004р..

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що свідчить про ведення податкового обліку платником податку з порушенням встановленого порядку та призвело до завищення від’ємного значення ПДВ за перевірений період на 1747646,80грн..

За наслідками проведеної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.08.2004р. №17235/10/26-113, яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ на 1747646,80грн..

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що між ТОВ «Фірма «Донбаскамінь» (Покупець) та ЗАТ «ВО Техсировина»(Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 14.06.2004р. №113/06 за умовами якого Продавець взяв на себе зобов’язання передати у власність Покупця за відповідну плату: рухоме та нерухоме майно, сільськогосподарське обладнання, та інший товар згідно специфікацій, що є додатками до цього договору. Встановлено, що на виконання умов договору були складені акти приймання-передачі майна та податкові накладні із зазначенням суми ПДВ у складі ціни придбаного Покупцем товару.

Висновком про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту відповідач у акті перевірки вказує на ту обставину, що на момент перевірки кредиторська заборгованість позивача по розрахункам із ЗАТ «ВО Техсировина» склала 10485880,80грн., а крім того, документи, які підтверджують державну реєстрацію майна обумовленого у договорі купівлі-продажу, яке підлягає обов’язковій державній реєстрації, до перевірки надані не були, в результаті чого відповідач дійшов висновку про відсутність переходу права власності на майно до позивача і відсутність підтвердження факту придбання вказаного майна. Отже, податковим органом встановлено, що розрахунки між сторонами догвору не проведено, право власності до покупця не перейшло, що дає підстави стверджувати про безпідставність включення позивачем у червні 2004р. суми ПДВ по податковим накладним отриманим по реалізації майна обумовленого вказаним вище договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського районного суду м.Донецька від 08 серпня 2006р. у справі №2-3080/06 було задоволено позовні вимоги ТОВ «Фірма «Донбаскамінь»про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №113/06 від 14.06.2004р. укладеного між ЗАТ «ВО Техсировина»та ТОВ «Фірма «Донбаскамінь»(а.с.87-90). Серед іншого, у зазначеному рішенні суду встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, що був предметом спору, не є нотаріально посвідченим, а оплату договору здійснено частково, лише в сумі 1379493,00грн..

Крім того, як свідчать матеріали справи, 05.10.2006р., тобто після прийняття рішення у справі №2-3080/06, між ЗАТ «ВО Техсировина»та ТОВ «Фірма «Донбаскамінь»було укладено додатокову угоду до договору №113/06 від 14.06.2004р., що, як зазначено, є невід’ємною частиною вказаного договору. Згідно вказаної додаткової угоди сторони домовились, що розрахунки за поставлений товар здійснюються у вексельній формі шляхом видачі Покупцем в адресу Продавця простого векселя (а.с.50).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 п.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит формується на суми ПДВ, нараховані (сплачені) у зв'язку із:

•придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

•придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі і при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності.

Згідно п. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", об'єкти нерухомого майна - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Сторонами не заперечується, що до предмету договору купівлі-продажу №113/06 від 14.06.2004р., зокрема, належать об'єкти нерухомості.

Слід також зазначити, що п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану варість»встановлено, що для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Згідно з підпунктом 7.4.5 зазначеного Закону не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Суди не спростували тієї обставини, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавцем не було сплачено вартості ТМЦ, у т.ч. нерухомого майна, в повному обсязі, не підтвердили, що придбання дійсно відбулось. За таких обставин у покупця не може виникати прво на включення до податкового кредиту суму ПДВ виходячі із загальної вартості ціни продажу у договорі, оскільки підтверджується лише часткова оплата.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту відповідного періоду.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а податковий орган виходив з того, що позивач товар не придбавав.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у відповідача докази, які підтверджують доводи відносно того, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності. Якщо відповідач таких доказів не надає або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його .виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

У разі підтвердження висновків акту перевірки, визначення податкового кредиту позивача на підставі зазначених податкових накладних було би безпідставним, незважаючи що за формою вказані податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Оскільки, помилки, допущені попередніми судовими інстанціями, не можуть бути виправлені у суді касаційної інстанції, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька –задовольнити частково.

Постанову господарського суду Донецької області від 25 червня 2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2007р. –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.